Постанова

від 10.09.2024 по справі 171/638/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6432/24 Справа № 171/638/23 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 171/638/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Виконавчий комітет Апостолівської міської ради

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому РозіДніпропетровської області,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу Виконавчого комітету Апостолівської міської ради на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від09квітня 2024року, яке ухвалене суддею Томаш В.І. в місті Покров Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Апостолівської міської ради про скасування розпорядження Апостолівської міської ради від 02 січня 2023 року №к-2/0/4-23 про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що відповідно до розпорядження Апостолівського міського голови від 26 лютого 2021 року позивача було призначено на посаду начальника управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради в Виконавчому комітеті Апостолівської міської ради.

Згідно до розпорядження Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 від 02 січня 2023 року, за підписом секретаря Апостолівської міської ради Лесі Міхно, позивач була звільнена з посади начальника управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради Виконавчого комітету Апостолівської міської ради.

Позивач зазначає, що з 02 листопада 2022 року до 05 грудня 2022 року вона перебувала на лікарняному.

З 05 грудня 2022 року, згідно розпорядження від 05 грудня 2022 року № к-474/0/0-22 позивач перебувала у відпустці беззбереження заробітної плати на період воєнного стану, що передбачено частиною 3статті 12 Закону України № 2136-ІХПро організацію трудових відносин в умовах воєнного стан.

Попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності працівників від 01 листопада 2022 року № 2709/0/2-22 позивач, відповідно до вимог чинного трудового законодавства за два місяці від дати його складання, не отримувала та вказує, що саме відлік обліку такого строку мав би починається з наступного для після її належного повідомлення, а відповідно кінцевим строком по спливу двох місяців вважає наступну дату по спливу строку, тобто оскільки розпорядження хоча і складено 01 листопада 2022 року, і начебто направлено на її адресу 02 листопада 2022 року, то станом на 02 січня 2023 року двомісячний строк, передбачений законодавчо, ще не міг настати, оскільки він наставав би саме 03 січня 2023 року.

Оскільки вказане розпорядження їй у відповідності до вимогстатті 40 КЗпП України, взагалі не вручалось то вказане свідчить про грубе порушення норми чинного законодавства.

Також зазначає, що у розпорядженні Апостолівського міського голови №к-2к/0/4-23 від 02 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », за підписом секретаря Апостолівської міської ради Лесі Міхно, підставою для звільнення вказано скорочення чисельності працівників відповідно до пункту 1статті 40 КЗпП Українита вказано рішення міської ради від 28 жовтня 2022 року №1392-45/УІІІ «Про затвердження структури виконавчих органів Апостолівської міської ради на 2023 рік».

Однак, як вбачається із Додатку 1 до рішення міської ради від 28 жовтня 2022 року № І392-45/VIII «Про затвердження структури виконавчих органів Апостолівської міської ради на 2023 рік», у затвердженій рішенням структурі та штатній чисельності виконавчого комітету Апостолівської міської ради відсутнє як таке управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради, із посади начальника якого її звільнено. Отже, фактично здійснено не скорочення чисельності працівників, як зазначено у розпорядженні «Про звільнення ОСОБА_1 », а скорочення штату працівників.

На підставі наведеного вище позивач просила суд скасувати розпорядження Апостолівської міської ради від 02 січня 2023 року №к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 », за підписом секретаря міської ради Лесі Міхно, як незаконне, поновити її на посаді та стягнути з Апостолівської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з роботи до поновлення судом із розрахунку середньоденної заробітної плати 2 040,64 грн.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Апостолівського міського голови від 02 січня 2023 року № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 » за підписом секретаря міської ради Міхно Л.М.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому Апостолівської міської ради.

Стягнуто з Виконавчого комітету Апостолівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення на роботі з 02 січня 2023 року до 09 квітня 2024 року із розрахунку середньоденної заробітної плати 2 040,64 грн в розмірі 677 492 грн 48 коп.

Стягнуто з Виконавчого комітету Апостолівської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.

Зазначено, що рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представником Виконавчого комітету Апостолівської міської ради подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від09квітня 2024року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не прийняв до уваги службову записку начальника відділу управління персоналом виконкому міської ради Алли Аленіної, відповідно до якої остання 02 листопада 2022 року о 10:15 годині особисто надала (вручила) позивачу попередження про наступне вивільнення та наявність вакантних посад, які позивач могла зайняти відповідно до чинного законодавства, однак позивач з попередженням ознайомилась та від підпису відмовилась, у зв`язку з чим відповідач позбавлений можливості докази підтвердження отримання позивачем попередження, так як позивач відмовилась від підпису про ознайомлення із попередженням.

Зауважує, що відповідно до діючого законодавства, значення має не факт отримання підтвердження попередження про вручення працівнику попередження про вивільнення, а факт здійснення самого попередження у будь-якій формі. В даному випадку, окрім службової записки, доказами персонального повідомлення позивача про майбутнє вивільнення можуть бути пояснення свідка, а саме ОСОБА_2 , про допит якої відповідач подав до суду відповідну заяву, яка була проігнорована судом.

Також вказує, що позивачу надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 06 грудня 2022 року по 02 січня 2023 року, тому першим робочим днем позивача після закінчення її відпустки слід вважати 03 січня 2023 року, тому звільнення працівника в перший робочий день після відпуски не заборонена чинним законодавством. Разом з тим апелянт вказує на технічну помилку при складанні розпорядженні Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 » із зазначенням дати звільнення позивача 02 січня 2023 року, замість 03 січня 2023 року.

Вважає, що позивачем по справі невірно визначено розмір середньоденної заробітної плати, що в свою чергу призвело до неправильного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з відповідача на користь позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Виконавчого комітету Апостолівської міської ради Корецького К.М., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала на посаді начальника управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради виконавчого комітету Апостолівської міської ради.

02 листопада 2022 року начальник управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради виконавчого комітету Апостолівської міської ради, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а 05 грудня 2022 року звернулась до секретаря Апостолівської міської ради Лесі Міхно з заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, відповідно доЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»вказане не заперечується сторонами.

Згідно розпорядження Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 від 02 січня 2023 року, за підписом секретарі Апостолівської міської ради Лесі Міхно, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради виконавчого комітету з 02 січня 2023 року, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, згідно п. 1ст. 40 КЗпП України.

Підстава звільнення попередження про наступне вивільнення, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників від 01 листопада 2022 року № 2706/0/2-22.

Розпорядження про звільнення ОСОБА_1 отримала рекомендованим листом 02 лютого 2023 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що на момент підписання 02 січня 2023 року секретарем Апостолівської міської ради розпорядження № № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідачем не було додержано вимогст.49-2 КЗпП УкраїнитаЗакону України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відтак допущено грубе порушення порядку звільнення працівника на підставі п.1ст.40 КЗпП України.

Колегія судів подується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Згідно із частинами 1-3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Статтею 5-1 КЗпП України забезпечено правовий захист громадян від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У постанові по справі № 761/25605/17 від 21 лютого 2020 року Верховний Суд наголосив на факторах, які можуть бути передумовою для скорочення чисельності або штату працівників. Верховний Суд підтверджує, що роботодавець не може безпідставно здійснювати скорочення штату чи чисельності працівників.

Так, пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником, або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник, або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів справи вбачається, що 28 жовтня 2022 року, Апостолівською міською радою (юридична особа), яка є органом управління Відповідача, було прийнято рішення «Про затвердження структури виконавчих органів Апостолівської міської ради на 2023 рік» № 1392-45/VIII від 28 жовтня 2022 року. Відповідно до вказаного рішення міської ради, в структурі виконавчого комітету Апостолівської міської ради на наступний (2023) рік такої посади, яку обіймала позивач ОСОБА_1 , а саме начальник управління комунальної власності, містобудування, архітектури та фінансової політики виконкому міської ради, передбачено не було. Таким чином, у зв`язку із запланованим на 2023 рік проведенням у виконавчому комітеті Апостолівської міської ради скорочення штату та чисельності працівників, у тому числі і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на її адресу, яка зазначена в особовій справі: АДРЕСА_1 , згідно вимогст. 49-2 КЗпП України, було направлено відповідне персональне попередження про наступне вивільнення вих. № 2706/0/2-22 від 01 листопада 2022 року.

Попередження було направлено поштою, з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Звертаючись до суду з позовом про скасування розпорядження Апостолівської міської ради від 02 січня 2023 року №к-2/0/4-23 про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач посилалась на те, що вказаного попередження про наступне вивільнення вона не отримувала.

Разом з тим, заперечуючи проти заявлених позивачем позовних вимог, відповідач по справі посилався на те, що ОСОБА_1 02 листопада 2022 року знаходилась в приміщенні Апостолівської міської ради за адресою: м.Апостолове, вул.Центральна, 65 та начальником відділу управління персоналом виконкому міської ради Аллою Аленіною, яка була уповноважена на повідомлення працівників щодо вказаних попереджень, остання здійснила ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників від 01 листопада 2022 року № 2709/0/2-22 об 10:15 в приміщенні каб 56 Апостолівської міської ради, однак ОСОБА_1 з повідомленням ознайомилась від підпису відмовилась. Вказані обставини зафіксовані в службовій записці ОСОБА_2 на ім`я секретаря Апостолівської міської ради Лесі Міхно (а.с.58).

Колегія суддів зазначає, що статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відтак, чинне законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження №61-1863св20) зазначено, що законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.

Аналогічний висновок міститься і в листі Мінсоцполітики від 24 вересня 2019 року № 10/0/36-19, зокрема: «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників».

Тобто, роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника.

Тому, в даному випадку колегія суддів вважає, що повідомлення ОСОБА_1 про її наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, мало місце саме 02 листопада 2024 року.

Відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України, з урахуванням повідомлення позивача 02 листопада 2024 року про її майбутнє вивільнення, розпорядження про звільнення позивача на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України Виконавчий комітет Апостолівської міської ради мав винести не раніше 03 січня 2023 року та, відповідно, звільнення позивача мало відбутися не раніше 03 січня 2023 року, однак вказане розпорядження, із зазначенням дати звільнення 02 січня 2023 року, винесено 02 січня 2023 року, тобто з порушенням строків, визначених ст. 49-2 КЗпП України, що свідчить про порушенням порядку звільнення працівника на підставі п.1ст.40КЗпП України та є підставою для скасування такого розпорядження.

При цьому посилання апелянта в апеляційній скарзі на технічну помилку при складанні розпорядженні Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 » із зазначенням дати звільнення позивача 02 січня 2023 року, замість 03 січня 2023 року колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки розпорядження Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 » винесено 02 січня 2024 року (а.с.6), тобто з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України на день раніше ніж мало бути винесено.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що протягом знаходження справи в проваджені суду вказана технічна в розпорядженні Апостолівського міського голови № к-2/0/4-23 «Про звільнення ОСОБА_1 » не виправлена.

Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про незаконність звільнення позивача, в порядку ст.235 КЗпП України, позивач має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за вересень 2022 року і жовтень 2022 року, тому середньоденна заробітна плата позивача становить 2 040,64 грн, що відповідачем по справі не спростовано.

Кількість робочихднів завказаний періодвимушеного прогулускладає 332робочих днів,отже середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 02 січня 2023 року по 09 квітня 2024 року, включно, становить 677 492 грн 48 коп, який вірно стягнутий оскаржуваним рішенням з відповідача на користь позивача.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що позивачем по справі невірно визначено розмір середньоденної заробітної плати, що в свою чергу призвело до неправильного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з відповідача на користь позивача, відповідачем не спростовано визначений позивачем розмір середньоденної заробітної плати, на вимогу суду апеляційної інстанції довідку про середньоденну заробітну плату позивача не надано, в той час як за приписами статей12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку на підтвердження розміру середньоденної заробітної плати позивачем надано витяги з сайту Пенсійний фонд України, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо даних про нараховану заробітну плату згідно яких підтверджено відомості про доходи ОСОБА_1 та вказані відомості не спростовані відповідачем.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Апостолівської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: