Рішення
від 06.11.2023 по справі 160/21915/23
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 рокуСправа №160/21915/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах, яка оформлена Рішенням про відмову у призначенні пенсії №047250017969 від 23.06.2023 року;

- визнати протиправним і незаконним Рішення №5 про результати розгляду заяви ОСОБА_2 , прийнятого 09.06.2023 року Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право для призначення пенсії на пільгових умовах при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;

- визнати право ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі пункту б статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в діючої редакції від 09.12.2012 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити і виплачувати ОСОБА_1 на пільгових умовах згідно Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі пункту б статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в діючої редакції від 09.12.2012 року, з 08.04.2023 року та виплатити заборгованість, що утворилася з 08.04.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі пункту б статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення в діючої редакції від 09.12.2012 року, періоди з 28.03.1989 року по 21.05.1990 року; 28.08.1995 року по 31.08.1998 року; з 23.01.2001 року по 23.07.2001 року; з 06.08.2001 року по 13.12.2001 року; з 23.12.2003 року по 05.08.2008 року; з 15.08.2008 року по 20.10.2008 року; з 22.10.2010 року по 01.04.2011 року; з 01.05.2011 року по 01.10.2012 року; з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року; з 17.04.2018 року по 08.04.2023 року та зарахувати до страхового стажу період з 01.12.1992 року по 31.08.1993 року.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваних рішень, оскільки вони винесені з порушенням норм законодавства та порушують права позивача на пенсійне забезпечення. Позивачем наголошено, що відповідачами не оскаржується факт того, що професія «Монтажник сталевих та залізобетонних конструкцій» («слюсар-ремонтник») є пільговою, але безпідставно вважають, що для зарахування спірного періоду до пільгового стажу за Списком №2 у трудовій книжці має бути зазначено про те, що позивач працював на роботах, передбачених Списками повний робочий день. Зарахування лише частини періоду роботи до пільгового стажу позивача на одній посаді на тому ж підприємстві свідчить про формальний підхід пенсійного органу у такому зарахуванні.

Ухвалою від 04.09.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином посвідчені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .

18.09.2023 року ГУ ПФУ в Черкаській області подало відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, так як Головним управлінням пільговий стаж позивача врахований у повному обсязі з урахуванням рішення Комісії при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

06.10.2023 року через систему «Електронний суд» ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направило відзив на позовну заяву, в якому зазначило на відсутності підстав для задоволення позову.

13.10.2023 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області долучило до матеріалів справи матеріали пенсійної справи позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

15.03.2023 року позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Комісія при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 09.06.2023 року прийняла Рішення №5 про результати розгляду, в якому, окрім іншого, зазначено, період роботи з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року на Комісії не розглядається, оскільки ТОВ «Стальноконструкція-109» (34766376) не ліквідовано (перебуває в стані припинення). Підтверджено періоди роботи з 14.12.2001 року по 06.02.2002 року, з 20.02.2002 року по 20.08.2002 року, з 09.09.2002 року по 09.12.2002 року, з 24.02.2003 року по 24.05.2003 року, для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.

Рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області №047250017969 від 23.06.2023 року відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Дата звернення 15.06.2023 року.

Вік 55 років 02 місяця 08 днів.

Страховий стаж 27 років 02 місяці 29 днів.

Пільговий стаж за Списком №2 02 роки 03 місяці 20 днів.

До пільгового стажу зараховані всі періоди.

До страхового стажу не зарахований період згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.07.1986 року з 01.12.1992 року по 31.08.1993 року, у зв`язку з розходженням між датою звільнення та датою наказу про звільнення.

Вважаючи протиправними спірні рішення пенсійних органів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною другою пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в чинні редакції, згідно із висновками рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV.

Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.12.1992 року по 31.08.1993 року, у зв`язку з розходженням між датою звільнення та датою наказу про звільнення.

Статтею 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 року №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (637-93-п) (далі - Порядок №637).

Згідно п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно записів №11 та №12 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 18.07.1986 року, копія якої наявна у матеріалах справи:

- 01.12.1992 року позивача прийнято електромонтером 3 розряду (наказ №1037 від 01.12.1992 року);

- 31.08.1993 року звільнено за власним бажанням (наказ №30 від 26.01.1994 року).

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області при відмові в зарахуванні даного періоду до страхового стажу позивача, керувалось наявністю розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення.

Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем до суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.

Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.

Таким чином, відповідач протиправно не врахував період роботи з 01.12.1992 року по 31.08.1993 року включно року до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 28.03.1989 року по 21.05.1990 року; 28.08.1995 року по 31.08.1998 року; з 23.01.2001 року по 23.07.2001 року; з 06.08.2001 року по 13.12.2001 року; з 23.12.2003 року по 05.08.2008 року; з 15.08.2008 року по 20.10.2008 року; з 22.10.2010 року по 01.04.2011 року; з 01.05.2011 року по 01.10.2012 року; з 17.04.2018 року по 08.04.2023 року.

З копії трудової книжки позивача встановлено наступне:

- з 28.03.1989 року по 21.05.1990 року працював слюсарем-ремонтником 4 розряду на Нікопольському заводі феросплавів;

- з 28.08.1995 року по 31.08.1998 року слюсарем-ремонтником 3 розряду, а з 01.10.1996 року 4 розряду на Нікопольському СУ треста «Дніпродомнаремонт»;

- з 23.01.2001 року по 23.07.2001 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4 розряду на ДП «Будівельне управління «Стальмонтаж-109»;

- з 06.08.2001 року по 13.12.2001 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4 розряду на ДП «Будівельне управління «Стальмонтаж-109»;

- з 23.12.2003 року по 05.08.2008 року - монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4 та 5 розряду на ДП «Будівельне управління «Стальмонтаж-109»;

- з 15.08.2008 року по 20.10.2008 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 5 розряду на ПКП «Азоввінтекс»;

- з 22.10.2010 року по 01.04.2011 року монтажником з обладнання металургійних заводів на ДП «НСУ №125 ВАТ «ДММ» (з 01.11.2010 року переведений газорізчиком 5 розряду);

- з 01.05.2011 року по 01.10.2012 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 6 розряду на ДП «НСУ №125 ВАТ «ДММ»;

- з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій на ДП «Будівельне управління «Стальмонтаж-109»;

- з 17.04.2018 року по 08.04.2023 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4 розряду (копія трудової книжки не містить інформації про закінчення роботи 08.04.2023 року у даний період, проте не заперечується сторонами по справі, а тому не потребує додаткового дослідження).

При цьому оскаржуване рішення не містить обґрунтувань відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача, які підтверджені записами трудової книжки, до пільгового стажу за Списком №2.

Тож, у спірні періоди позивач працював слюсарем-ремонтником, монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, монтажником з обладнання металургійних заводів.

Суд зазначає, що протягом вказаних періодів роботи позивача, чинними були Список №1 та Список №2, затверджені постановами Кабінету Міністрів України:

- №162 від 11.03.1994 року (Втрата чинності від 16.01.2003 року): слюсарі-монтажники, монтажники устаткування металургійних заводів, монтажники по монтажу стальних і залізобетонних конструкцій віднесені до Списку №2;

- №36 від 16.01.2003 року (Втрата чинності від 03.08.2016 року): монтажники з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, слюсарі-ремонтники, монтажники устаткування металургійних заводів віднесені до Списку №2;

- №461 від 24.06.2016 року (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №479 від 04.07.2017 року): монтажники устаткування металургійних заводів, слюсарі-ремонтники, монтажники з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій віднесені до Списку №2.

Відтак, враховуючи вказане, що позивачу протиправно та необґрунтовано не зараховано періоди роботи позивача до пільгового стажу за Списком №2, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи позивача вищевказані періоди роботи позивача за Списком №2, окрім періоду з 28.03.1989 року по 21.05.1990 року, який врахований пенсійним органом до пільгового стажу позивача за Списком №2, а тому відсутні підстави для задоволення позовної заяви у цій частині.

Крім цього, суд звертає увагу, що період роботи позивача з 06.08.2001 року по 06.02.2002 року є безперервним записом роботи позивача, однак до пільгового стажу враховано проміжок з 14.12.2001 року по 06.02.2002 року, а проміжок з 06.08.2001 року по 13.12.2001 року не врахований пенсійним органом, будь-яких пояснень з приводу вказаного відповідачами не надано.

Те ж саме суд зазначає і щодо періоду роботи позивача згідно записів трудової книжки з 01.05.2011 року по 01.10.2012 року, за який позивач працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 6 розряду на ДП «НСУ №125 ВАТ «ДММ», та який є безперервним записом у трудовій книжці. Відповідач не зарахував до страхового стажу позивача проміжок роботи з 01.10.2011 року по 31.05.2012 року включно.

З 15.08.2008 року по 20.10.2008 року позивач працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 5 розряду на ПКП «Азоввінтекс». Однак згідно з розрахунку стажу позивача Форми РС-право позивачу не враховано період роботи з 27.08.2006 року по 20.10.2006 року до пільгового стажу позивача. Щодо періоду роботи позивача з 15.08.2008 року по 26.08.2008 року включно відсутня інформація у розрахунку стажу позивача.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у цій частині та зобов`язати пенсійний орган врахувати і до страхового стажу позивача період з 15.08.2008 року по 26.08.2008 року включно.

Позивач просить зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 22.10.2010 року по 01.04.2011 року. Відповідач у розрахунку Форми РС-право не зарахував до пільгового стажу періоди з 22.10.2010 року по 28.02.2011 року та з 01.04.2011 року по 01.04.2011 року. Проте, з трудової книжки позивача встановлено таке:

- 22.10.2010 року прийнято монтажником з обладнання металургійних заводів на ДП «НСУ №125 ВАТ «ДММ»;

- 01.11.2010 року переведений газорізчиком 5 розряду;

- 01.04.2011 року звільнено за згодою сторін.

Відповідачами жодним чином не обгрунтовано підстави неврахування до страхового стажу позивача періоду з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року. Зважаючи на підтвердження даного періоду роботи трудовою книжкою суд вважає вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідачів зарахувати означений період і до страхового стажу.

Щодо рішення Комісії при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 09.06.2023 року №5 про результати розгляду, яким період роботи з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року на Комісії не розглядався, оскільки ТОВ «Стальноконструкція-109» (34766376) не ліквідовано (перебуває в стані припинення).

Суд звертає, що жодних належних обгрунтувань щодо неврахування до пільгового стажу позивача періоду з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року пенсійними органами не зазначено.

Водночас, вище судом встановлено, що професії/посади, які займав позивач у спірні періоди роботи, віднесені до робіт, передбачених Списком №2, у т.ч. і період роботи з 04.06.2013 року по 16.06.2015 року.

За приписами ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідачем не використано положення цієї статті щодо отримання додаткових документів про трудову діяльність позивача.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Комісії при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 09.06.2023 року №5, що має наслідком визнання його протиправним та скасування, а спірний період підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача.

Щодо позовної вимоги про визнання права ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах. Суд вказує, що задоволення цієї позовної вимоги не призведе до відновлення порушеного права, оскільки ефективним способом захисту права позивача на пенсійне забезпечення є визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд враховує таке.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 15.06.2023 року, з урахуванням висновків суду.

Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи, відтак на останньою має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 9, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Керуючись ст. 29.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просить: