Ухвала

від 12.09.2024 по справі 640/29181/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

12 вересня 2024 року №640/29181/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідача про закриття провадження у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБ Нерухомість»

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВБ Нерухомість» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 38780609) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 50-г, код ЄДРПОУ 19030825), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ №800 від 09.10.2020 р. «Про утворення робочої групи» Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Окружним адміністративним судом міста Києва 09 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/29181/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.

Ухвалою суду від 11 березня 2024 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А.

На адресу суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі, яке вмотивовано тим, що з моменту укладення договору оренди відповідач набув статусу орендодавця об`єкта оренди, а тому правовідносини, які виникли з моменту його укладання виключають наявність у такого суб`єкта владних управлінських функцій відносно об`єкта оренди до спливу терміну договору. Вважає, що спір повинен розглядатись у порядку господарського судочинства.

Розглянувши подане клопотання, суд вважає його обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами підпунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Аналіз наведених вище норм процесуального закону дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

В силу пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Викладене підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право цивільне у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання протиправним та скасування наказу №800 від 09.10.2020 року «Про утворення робочої групи», яким доручено здійснити періодичний комплексний огляд об`єкта оренди щодо виконання умов договору оренди державного нерухомого майна від 26.12.2013 № 6718 та використання державного майна, переданого в оренду за цим договором ТОВ «ВБ Нерухомість».

Так, 26.12.2013 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВБ Нерухомість» укладено договір оренди №6718 нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові будівлі (п`ятиповерхова фасадна будівля з підвалом літ. «Б» площею 3231,7 кв.м. та чотирьохповерхова будівля з підвалом площею 1840,5 кв.м., що знаходиться у дворі (всередині кварталу) літ. «В»), загальною площею - 5072,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, що перебуває на балансі товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехсервіс» (ідентифікаційний код 25641214). Вищевказане майно належить орендодавцю на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 12.1212012 року №5011-36/11740-2012 та зареєстрованого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 16.08.2013 р. за №8846215. Зазначене нерухоме майно, що передається в оренду знаходиться на земельній ділянці площею 1880,00 кв.м. код 8000000000:76:023:0026, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.08.2013 року і становить 24268700,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 10.1 даного договору, останній укладено строком на 15 років, що діє 26.12.2013 року до 26.12.2028 року включно.

15.12.2014 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києві та товариством з обмеженою відповідальністю «ВБ Нерухомість» укладено договір №6718/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, яким внесено зміни до пунктів 1.1, 1.2, 3.1, 3.11, 5.3, 5.4, 5.6, 5.9, 5.11, 5.12, 5.15, 8.1, 10.7.6, 10.9, 10.10 Договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна.

Таким чином, даний позов пов`язаний із орендою об`єктів державної власності.

Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд держмайна є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України: у сфері своєї діяльності, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації; підписує акти приймання-передачі державного майна, у тому числі акцій (часток, паїв), у процесі утворення господарських товариств; приймає рішення про приватизацію; здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд державного майна України має не тільки владні управлінські функції, а й такі, що не містять владної складової та спрямовані на організаційні та майнові відносини.

Таким чином, суд вважає, що повноваження відповідача зі здійснення заходів періодичного комплексного контролю з огляду об`єкта оренди надаються йому виключно в межах перевірки виконання умов договору оренди.

Суд зазначає, що спори щодо реалізації таких функцій, відчуження та передача майна на користь інших осіб не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не підпадають під визначення публічно-правового спору, наведеного у статті 4 КАС України, з огляду на те, що Фонд держмайна у таких правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, а реалізує повноваження власника майна, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі № 926/4643/16 підкреслює, що якщо у справах, в яких орган державної влади не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб`єктами щодо певного об`єкта державної власності, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі є приватноправовим та з огляду на предмет спору має бути вирішений у порядку господарського судочинства.

Вказана позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 805/2495/17-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/11186/18.

Аналогічна правова позиція також міститься, зокрема, у постановах Верховного Суд від 20 травня 2019 року у справі № 815/5631/15, від 6 листопада 2019 року у справі № 826/367/16, від 15 листопада 2019 року у справі № 816/460/16.

Суд також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб`єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, суд вважає необхідним закрити провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки цей спір не є публічно-правовим, а в силу наведених приписів п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 238, 241, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

у х в а л и в:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі- задовольнити;

Провадження у справі №640/29181/20 закрити;

На виконання вимог ч. 1ст. 239 КАС Українироз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до господарської юрисдикції.

Копію ухвали про закриття провадження у справі надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Білоноженко М.А.