Постанова

від 10.09.2024 по справі 440/4721/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 р. Справа № 440/4721/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського апеляційного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 (суддя М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/4721/24

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського апеляційного суду , Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України , в якій просила:

- визнати протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплатити судді ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Полтавського апеляційного суду для проведення виплати суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року 3028 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі №440/627/24 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що нарахування та виплата ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, здійснювалися Полтавським апеляційним судом відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік та інших нормативно-правових актів у межах своїх повноважень.

Позивач та ДСА України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 обіймає посаду судді Полтавського апеляційного суду.

Указом Президента України "Про переведення суддів" від 28.09.2018 № 297/2018 суддю апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 переведено на посаду судді Полтавського апеляційного суду /а.с. 87 - 88/.

Наказом Полтавського апеляційного суду від 02.10.2018 № 08-03/01 "Про зарахування до штату суду" зараховано до штату Полтавського апеляційного суду суддю ОСОБА_1 з 2 жовтня 2018 року з окладом згідно штатного розпису /а.с. 15 - 19/.

Із відомостей розрахункових листів по виплаті позивачеві суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 /а.с. 80/ слідує, що оклад позивача розраховано у сумі 115610,00 грн, тобто з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме, розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн та коефіцієнту 1,1, передбаченого частиною 4 статті 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів у разі якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (2102 грн х 50 х 1,1).

Позивач, вважаючи протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обов`язку Полтавського апеляційного суду при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 31.03.2024 діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік" у значенні 3028 грн., а не 2102 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до вимог Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік визначено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 сформував наступні правові висновки: Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб… Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо… Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ.

При цьому, будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопад 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001), в цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019) (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік не вносилося жодних змін до Закону № 1402-VIII ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону № 966-XIV щодо запровадження спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не виносилося, тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 .

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди за спірний період, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні є протиправними, у зв`язку з чим належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплатити судді позивачу недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті.

Апеляційна скарга відповідача не містить доводів в частині позовних вимог про зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Полтавського апеляційного суду для проведення виплати суддівської винагороди судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року, 3028 грн., а тому рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду в даній частині.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського апеляційного суду - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 440/4721/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло Постанова складена в повному обсязі 12.09.24.