Постанова

від 11.09.2024 по справі 320/9233/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9233/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 №UA100380/2023/000269/2.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 №UA100380/2023/000269/2.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт, зокрема вказує, що позивач не скористувався

наданим йому правом шляхом надання необхідних додаткових документів, а отже, не усунуто сумнівів відповідача у достовірності даних, які задекларовані, внаслідок неподання таких документів, що свідчить про заявлення декларантом неповних даних, та те, що у митного органу відсутня можливість перевірити повноту декларування.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги норми Правил № 599 та не враховано обставини, які прямо вказують на доведеність сумнівів у митного органу, а також те, що подані декларантом документи не можуть бути підставою для підтвердження митної вартості, оскільки декларант не надав всіх документів для підтвердження митної вартості, а надані не усувають виявлені розбіжності.

Також апелянт стверджує, що митні декларації, на які посилається митниця в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, містять відомості про використані для коригування митної вартості числові значення, та таке джерело є достатнім для обґрунтування такого числового значення.

Крім того, апелянт вважає, що представником позивача не доведено обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, оскільки не надано Акт виконаних робіт.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі зазначає доводи, які не слугували підставою для ухвалення спірного рішення про коригування митної вартості.

Щодо заперечень апелянта в частині визначення суми витрат на правничу допомогу, то позивач вказує, що жодних доводів на підтвердження завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач не наводить.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з Київської митниці витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10000,00 грн.

Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАСУ справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (ідентифікаційний код 33540678, місцезнаходження: вул. Євгена Чикаленка, буд. 23-А, м. Київ, 01024) 28.04.2005 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01.08.2021 між продавцем - компанією NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED (КНР) та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (Україна) укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RNTA, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання зазначеного зовнішньоекономічного контракту за коносаментом від 31.07.2023 №ICSMSZTJ надійшли товари: інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: диски для штанги, гантелі цільні, гантелі набірні, апаратура масажна механічна: масажний ролик.

Ввезення на митну територію України вказаних товарів та їх подальше перевезення територією України було здійснено автомобілем BC1028MK/BC1410XG на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 16.10.2023 № LGI14100I23.

З метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником позивача ТОВ «НАВІС ГРУП» подано митну декларацію від 19.10.2023 № 23UA100380615090U0 з доданими до неї документами, на підставі яких товари переміщено в Україну.

У графі 12 поданої митної декларації була заявлена митна вартість товарів у розмірі 1359311,42 грн, а в графі 22 - їх ціна у розмірі 32943,40 доларів США.

Проте надані декларантом документи відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронних повідомленнях декларанту з посиланням на частини 2, 3 статті 53 та статтю 54 МК України попросив надати додаткові документи.

Листом від 20.10.2023 № 20/10.1 позивач інформував відповідача про надання усіх документів.

Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 № UA100380/2023/000269/2, в якому зазначено, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Претензії до наданих документів відповідач виклав у графі 33 оскаржуваного рішення.

Також відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що ненадання митному органу достовірних відомостей, що базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, не дає можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом. Другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. Натомість, у відповідача наявна інформація, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач під час контролю за правильністю визначення митної вартості товару № 1, стала митна декларація від 25.03.2023 №/2023/23667 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,76 доларів США/кг).

Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваного рішення заявлену декларантом митну вартість товару відповідачем збільшено з 32 287,46 до 76 929,60 доларів США за курсом НБУ на день прийняття з рішення

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, подав митну декларацію від 20.10.2023 № 23UA100380615146U0 зі сплатою різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, заявленою декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, у розмірі 523 084,49 грн.

Вважаючи рішення від 20.10.2023 № UA100380/2023/000269/2 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, тому позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 № UA100380/2023/000269/2 є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються, зокрема Митним кодексом України.

Відповідно до положень статті 49,50 Митного кодексу України (далі - МК України) (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до положень статті 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом із цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа №21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Отже, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

З матеріалів справи вбачається, що в електронному повідомленні відповідач, не визнаючи надані декларантом документи достатніми для підтвердження митної вартості товару, просив позивача надати додаткові документи, а саме: 1) копію митної декларації відправлення із врахуванням статті 254 МК України, 2) проформа-інвойс, 2) виписку з бухгалтерської документації, 3) інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг та товарів), 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, 6) інші наявні в підприємства документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів, 7) коносамент з відмітками митного органу та перевізника, 8) прас лист.

Колегія суддів зазначає, що у запиті про надання додаткових документів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи є необхідними для підтвердження того чи іншого показника.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 21.04.2021 року у справі №809/1838/15, вказавши що приписи чинного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності

Витребовуючи у позивача додаткові документи, відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

Виходячи із згаданих правових висновків Верховного Суду відсутність в електронному повідомленні про надання додаткових документів належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення митним органом наведених приписів МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості.

Посилання відповідача в обґрунтування правомірності спірного рішення на те, що з пункту 4 контракту від 01.08.2021 №1-RNTA неможливо визначити, які саме витрати включає у себе ціна товару, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з такого.

Поняття та порядок визначення митної вартості встановлені нормами міжнародного права, зокрема, положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, а також МК України.

Відповідно до вказаних норм митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари. Для визначення митної вартості до ціни товару додаються фактичні витрати, понесені для ввезення товару в Україну до моменту перетину митного кордону України, за умови якщо такі витрати не включено до ціни товару відповідно до умов поставки цих товарів згідно з правилами Інкотермс.

Згідно з пунктом 4 контракту від 01.08.2021 №1-RNTA ціна товару включає в себе вартість тари, упаковки, маркування та робіт по їх виконанню, митного оформлення у країні експорту та інших витрат згідно встановлених умов поставки FOB NANTONG, China.

Відповідно до положень Інкотермс на умовах поставки «FOB» продавець повинен доставити товар до порту призначення та завантажити його на судно, термін FOB означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.

Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики, втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець.

Отже, у зв`язку з даною поставкою на умовах FOB всі витрати продавця вже включено ним до ціни товарів.

Щодо посилань відповідача на норми законодавства, що регламентують підтвердження розміру транспортних витрат та оформлення відносин з надання транспортно-експедиційних послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач стверджує, що наданий відповідачу пакет документів містив договори, на підставі яких здійснено транспортування товарів, а саме: від 01.07.2021 № Т789/21 між позивачем та ТОВ «НАВІС ГРУП», яке організовувало перевезення товарів автомобільним транспортом; від 01.07.2021 № 010721-86 між позивачем та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», яке забезпечило перевезення товарів морським транспортом, а також від 01.03.2022 № 010322-05 між позивачем та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч. Ді», що надало додаткові послуги (з вивантаження, перевантаження тощо) після доставки товарів до порта Гданськ (Польща).

Крім того, позивачем надані відповідачу довідки про транспортні витрати від 17.10.2023 №№ 01-01/-48, 01-06/-36 та б/н, а також рахунки на їх оплату від 17.10.2023 №№ 3951, 673 та від 20.10.2023 № 4243, видані вказаними вище підприємствами.

Претензій до документів, наданих декларантом для підтвердження розміру транспортних витрат, включених до митної вартості, відповідачем у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не зазначено.

Щодо посилань відповідача на відсутність в пакеті наданих документів проформи-інвойсу та пакувального листа, то колегія суддів зазначає таке.

У міжнародній комерційній практиці проформа-інвойс - це документ, виписаний до того, як стає відомою повна інформація про товари, містить відомості про ціну товару, але не є розрахунковим документом (не виконує головної функції рахунку як платіжного документа). Проформа-інвойс може бути виписаний на відвантажений, але ще не проданий товар і навпаки. Відмінність від основного інвойсу також у тому, що деякі дані, наприклад, кількість одиниць у проформі-інвойсі попередні, і можуть змінитися в процесі узгодження остаточного замовлення. Також можуть змінитися моделі або артикули деяких товарів.

Пакувальний лист - супровідний документ до вантажу з переліком усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Форми проформи-інвойсу та пакувального листа, а також вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання позивачем відповідачу рахунку-фактури (інвойсу) від 28.07.2023 № 22TA1072, товаросупровідних документів, зокрема, коносаменту (Bill of lading) від 31.07.2023 №ICSMSZTJ, а також міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 16.10.2023 № LGI14100I23, відповідачем не доведено об`єктивної необхідності надання проформи-інвойсу та пакувального листа для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та не обґрунтовано, які саме складові можуть бути підтверджені такими документами.

Безпідставними є доводи відповідача про виявлення під час митного огляду невідповідностей у маркуванні та пакуванні товару, оскільки акт митного огляду від 20.10.2023 № 23UA100380615090U0 не містить інформації про виявлення таких невідповідностей (а.с.13).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що доводи відповідача про те, що коносамент від 31.07.2023 №ZTJ2302232ICSMSZTJ подано без відміток митного органу та без відміток перевізника не свідчать про правомірність оскаржуваного рішення.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 451 затверджено технологічні схеми здійснення митного контролю усіх видів транспортних засобів та товарів, що ним переміщуються, зокрема, Типову технологічну схему здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон (далі - Типова технологічна схема).

Згідно з пунктом 1 Типової технологічної схеми вона визначає відповідно до МК України послідовність дій посадових осіб митних органів під час здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів і товарів, що переміщуються ними через митний кордон України, у пунктах пропуску для автомобільного сполучення через державний кордон.

Відповідно до пункту 6 Типової технологічної схеми під час митного контролю та митного оформлення автомобільних транспортних засобів і товарів митні органи у пунктах пропуску здійснюють, зокрема, перевірку комплектності документів, необхідних для митного контролю та митного оформлення автомобільних транспортних засобів і товарів відповідно до заявленого митного режиму, а також відомостей, зазначених у цих документах.

Згідно з пунктом 8 Типової технологічної схеми митні органи під час здійснення митного контролю та митного оформлення автомобільних транспортних засобів і товарів у пунктах пропуску через державний кордон проставляють на митних, товаросупровідних (товаротранспортних) документах відповідні відмітки, печатки та штампи.

Отже, вимог щодо наявності на документах, які подаються митному органу разом з митною декларацією з метою декларування товарів, тих чи інших відбитків печаток митне законодавство не містить.

Також в обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач вказує, що в наданому інвойсі від 28.07.2023 № 22TA1072 не вказано терміну оплати, як це обумовлено пунктом 5 контракту від 01.08.2021 № 1-RNTA, проте наданий відповідачу інвойс у верхньому правому куті містить таку інформацію: «Payment terms: T/T before shipment», що за міжнародній торгівельній практиці означає: «Строк оплати: передплата перед завантаженням».

Щодо посилання Київської митниці на те, що у відповідача наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ, колегія суддів зазначає наступне.

На думку колегії суддів, вказані посилання не свідчать про наявність у митного органу підстав, передбачених частиною третьою статті 53 МК України для витребування документів. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15

Колегія суддів звертає увагу, що митна вартість оцінюваних товарів визначена відповідачем в оскаржуваному рішенні з використанням другорядного методу визначення митної вартості товарів - резервного.

Згідно з частиною першою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

За змістом примітки до статті 7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року (далі - Угода) під час застосування резервного метода визначення митної вартості товарів мають застосовуватись попередні йому методи оцінювання, але із обґрунтованою гнучкістю. Приклади такої гнучкості наведено у зазначеній примітці.

Матеріали справи свідчать, що митна вартість задекларованих позивачем товарів визначена відповідачем на рівні митної вартості інших товарів, митне оформлення яких здійснено за митною декларацією від 25.03.2023 № UA205140/2023/23667 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,76 доларів США/кг).

Суд першої інстанції правильно встановив, що на підставі декларації - джерела інформації оформлено гантелі без змінних механізмів обтяження, еспандери, скакалки, тоді як товаром, якого стосується оскаржуване рішення, були диски для штанги, гантелі набірні.

При цьому в оскаржуваному рішенні відповідач не навів інформації з митної декларації, яку зазначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належного позивачу товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятих рішень.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 27.06.2019 у справі № 803/667/17 про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів. У зв`язку з чим, позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 №UA100380/2023/000269/2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не враховано такі доводи:

декларантом не надано заявки та акти виконаних робіт, посилання на які містять договори про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.07.2021 № Т789/21 з ТОВ «Навіс Груп», від 01.07.2021 № 010721-86 з ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та від 01.03.2022 № 010322-05 з ТОВ «ІНТЕРНЕШНЛ КАРГО СЕРВІС ЕЙЧ. ДІ». Копія останнього із вказаних договорів надана без підпису виконавця;

надані декларантом довідки про транспортні витрати містять інформацію про перевезення товару від порту NINGBO до порту GDANSK. Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 16.10.2023 №LGI14100123 містом загрузки є GDYNIA;

згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 16.10.2023 №LGI14100123 автомобільне перевезення товару здійснено ФОП ОСОБА_1 . При цьому довідки про транспортні витрати та рахунки-фактури на оплату цих витрат видані ТОВ «Навіс Груп», ТОВ «Хіллдом Логістікс», ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді», тобто документи, що були б видані залученою до перевезення товару третьою особою, не надано.

Однак, такі доводи відсутні в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 11.12.2018 у справі № 758/281/17, адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення (відмови). Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету

доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб`єкта владних повноважень та мотивування спірного рішення (відмови) додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Отже, оскільки вказані доводи не слугували підставою для прийняття спірного рішення, то суд першої інстанції обґрунтовано не надавав оцінку таким доводам.

Щодо доводів апелянта про недоведення позивачем обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України до судових витрат крім судового збору належать витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду разом із відповіддю на відзив договір про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 12.07.2022 № 07/22/33540678, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 13.02.2024 №13-02 та платіжну інструкцію від 14.02.2024 № 99 про сплату 17000,00 грн, в тому числі 15000,00 грн за складання процесуальних документів та представництво в суді з питання оскарження рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 № UA100380/2023/000269/2, а також 2000,00 грн за переклад китайської експортної митної декларації українською мовою. Копії зазначених документів надіслані відповідачу засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 22.03.2024, що підтверджується квитанцією № 776485.

За умовами зазначеного договору про надання правничої професійної (правової) допомоги адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів. У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: у суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Фактичні витрати на відрядження, транспортні витрати, проживання в готелі, добові, поштові витрати, витрати на оплату судового збору, витрати на оплату послуг перекладачів та експертів тощо, пов`язані з предметом даного договору оплачуються клієнтом окремо. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, безпідставними є доводи апелянта про ненадання позивачем акту виконаних робіт щодо отримання правничої допомоги.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем належними доказами щодо понесення у цій справі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн. Витрати на правничу допомогу в розмірі 17000,00 грн., тобто 3,3 % від ціни позову, є цілком співмірними з такою ціною, значенням справи для позивача та її складністю.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Також суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Верховного Суду, сформульований в пункті 36 постанови від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, згідно з яким з огляду на положення частини сьомої статті 134 КАС України саме відповідач у випадку заперечення ним зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Проте, у цій справі відповідачем не подано заперечення щодо розміру витрат позивача на правову допомогу та доказів, які б спростували відповідний розмір.

Ураховуючи викладене, а також позицію сторін у справі та фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці в розмірі 17000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Перевіряючи доводи позивача щодо необхідності здійснити розподіл судових витрат, колегія суддів встановила, що на підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду, рахунок від 07.06.2024 №07-06 на оплату правничої допомоги на суму 10000,00 грн та акт від 11.06.2024 № 11-06 передачі-прийняття професійної правничої (правової) допомоги. Копії зазначених документів надіслані відповідачу засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 11.06.2024, що підтверджується квитанцією № 1194836.

Як зазначалось, за умовами договору про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 12.07.2022 № 07/22/33540678, який укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів. У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: зокрема, у суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним.

Отже, заявлені позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.

При цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем не подано клопотання про відмову (зменшення) щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, хоча позивач належним чином надіслав відповідачу копію відзиву на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути судові витрати.

Як зазначалось, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що з огляду на предмет спору в цій справі, категорію спору, складність справи, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є співмірними з часом, який фактично потребується для надання відповідних послуг.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (код з ЄДРПОУ: 33540678, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А, м.Київ, 01024) судові витрати на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код з ЄДРПОУ: ВП 43997555, бульвар Гавела Вацлава, 8-А, м.Київ, 03124).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна