Постанова

від 11.09.2024 по справі 320/1410/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1410/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» звернулось до суду з позовом, у якому, з урахуванням поданого уточненого позову, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 244580413 від 29 вересня 2022 року на суму збільшеного податкового зобов`язання у розмірі 170 010, 00 грн та суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17 001, 00 грн.:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 244580413 від 29 вересня 2022 року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що в ході камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість 2022 року, з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2022 року, встановлено формування позивачем податкового кредиту (р.10.1) на суму податку на додану вартість 1 116 285 грн та на суму податку на додану вартість 280 748 (р.10.2), у тому числі за рахунок податкової (их) накладної(их), зареєстрованої (их) постачальником(ками) з порушенням граничних термінів реєстрації на суму податку на додану вартість 170 009 грн 65 коп. Тому, покупцем ТОВ «Новіс Трейд» в декларації з ПДВ за березень 2022 року неправомірно сформовано податковий кредит на суму 170 010 гривень. Отже, на переконання апелянта спірне рішення прийнято правомірно.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач зазначає, що відповідачем ні в акті камеральної перевірки, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції не надано доказів здійснення реєстрації податкових накладних, які були включені до податкової звітності позивача за березень 2022 року на суму ПДВ 170 009,65 грн, пізніше 15 липня 2022 року, що могло б вважатись порушенням граничних термінів їх реєстрації у розумінні вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Отже, позивач вважає, що відповідачем за час розгляду

справи на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення № 244580413 від 29 вересня 2022 року обґрунтовано визнано судом протиправним.

Також у відзиві позивач просить судові витрати на правничу допомогу покласти на відповідача.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом проведено камеральну перевірку діяльності ТОВ «НОВІС ТРЕЙД», за підсумками якої складено акт камеральної перевірки від 01 вересня 2022 року № 21959/Ж5/26-15-04-15-18/43645208 про порушення норм законодавства, що встановлені за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за березень 2022 року, відповідно до якого податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 192.1 статті 192 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 170 010, 00 грн.

На підставі такого акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 244580413 від 29 вересня 2022 року, яким збільшено податкове зобов`язання за платежем ПДВ у розмірі 170 010, 00 грн та суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17 001, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України (норми підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX застосовуються починаючи з 27 травня 2022 року) у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати обов`язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків щодо:

реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування, дата складання яких припадає на період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, за умови забезпечення їх реєстрації не пізніше 15 липня 2022 року;

строків сплати грошових зобов`язань, визначених контролюючими органами, граничний строк сплати яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до 1 червня 2022 року, за умови їх сплати не пізніше 1 серпня 2022 року.

Згідно з п. 69.1-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України платники податку на додану вартість зобов`язані забезпечити у строки, встановлені підпунктом 69.1 цього пункту, реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, граничний термін реєстрації яких припадає на періоди, зазначені у підпункті 69.1 цього пункту, та уточнити (привести у відповідність) податковий кредит, задекларований платниками на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, з урахуванням даних податкових накладних та/або розрахунків коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналізуючи нормативні акти, які регламентують спірні правовідносини, зокрема, строки реєстрації податкових накладних, визначені ПК України, та коли дозволяється формувати ПК на підставі не зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних за період лютий-травень 2022 року, вбачається, що платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати обов`язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування, дата складання яких припадає на період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, за умови забезпечення їх реєстрації не пізніше 15 липня 2022 року.

Тобто, ПК України звільняє від відповідальності платників податків, які зареєстрували податкові накладні не пізніше 15 липня 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що Актом перевірки встановлено декларування позивачем за березень 2022 року суми ПДВ податкових зобов`язань (рядок 10.1) у розмірі 1116285, 00 грн на суму ПДВ 280748, 00 грн (рядок 10.2), у тому числі, за рахунок податкових накладних, зареєстрованих постачальником з порушенням граничних термінів реєстрації на суму ПДВ 170009, 65 грн.

Оскільки відповідачем встановлено порушення позивачем порядку заповнення податкової звітності з ПДВ саме за березень 2022 року, то на підставі наведених правових положень вбачається, що відповідні податкові накладні мали бути зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше 15 липня 2022 року.

Виключно порушення такого строку реєстрації податкових накладних могло б бути правомірною підставою для висновку про порушення граничних термінів реєстрації на суму ПДВ 170 009, 65 грн.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, всупереч частини 2 статті 77 КАС України відповідачем ні в акті камеральної перевірки позивача ні під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано доказів здійснення реєстрації податкових накладних, які включені до податкової звітності позивача за березень 2022 року на суму ПДВ 170 009, 65 грн, пізніше 15 липня 2022 року, що могло б вважатись порушенням граничних термінів їх реєстрації у розумінні вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Крім того, згідно з пунктом 32-2 підрозділу 2 розділу XX ПК України визначено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, платники податку за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, включають до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд першої інстанції достовірно встановив, що основним видом діяльності ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» є роздрібна торгівля пальним, алкогольними напоями, тютюновими виробами, а також іншими супутніми товарами на автозаправних станціях (АЗС).

Позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні, які засвідчують обставини придбання позивачем скрапленого газу, нафтопродуктів та супутніх товарів. Також позивачем надані докази здійснення оплати придбаного товару.

У свою чергу, відповідач не надав обґрунтованих заперечень щодо наданих позивачем документів у контексті вимог пункту 32-2 підрозділу 2 розділу XX ПК України, яким передбачено право платника податків на включення до складу податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто тих, що долучені позивачем до матеріалів справи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим, наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 244580413 від 29 вересня 2022 року.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Перевіряючи доводи позивача щодо необхідності здійснити розподіл судових витрат, колегія суддів встановила, що 26.02.2024 між позивачем та адвокатом Тунік А.В. укладено договір про надання правничої допомоги.

17.05.2024 між позивачем та адвокатом Тунік А.В. укладена додаткова угода до договору про надання правничої допомоги від 26.02.2024, у якій сторони погодили перелік послуг у адміністративній справі № 320/1410/23, а саме: супроводження справи та захист інтересів замовника в суді апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду від 23.05.2023 у справі № 320/1410/23.

Вартість послуг (гонорар адвоката) за вказаною додатковою угодою складає 6000,00 грн, тобто гонорар встановлений у фіксованому розмірі.

Також у додатковій угоді визначено, що замовник зобов`язується оплатити вартість послуг протягом 5 робочих днів після набрання сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Отже, заявлені позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат у суді апеляційної інстанції надав правничу допомогу шляхом подачі до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем не подано клопотання про відмову (зменшення) щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, хоча позивач належним чином надіслав відповідачу копію відзиву на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути судові витрати.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що з огляду на предмет спору в цій справі, категорію спору, складність справи, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн є співмірними з часом, який фактично потребується для надання відповідних послуг.

Колегія суддів також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРРОУ ВП: 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ: 43645208) понесені останнім судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисячі гривень нуль копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна