Постанова

від 10.09.2024 по справі 376/3804/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12197/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року місто Київ

справа №376/3804/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі Приватного підприємства «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року про визнання мирової угоди, постановлену під головуванням судді Віговського С.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом до відповідачів, в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 7,5071 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (колишня територія Антонівської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3224080300:04:010:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Позов обгрунтовував тим, що 28 жовтня 2023 року між ним та відповідачами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,5071 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області, кадастровий номер: 3224080300:04:010:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначав, що вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки не був посвідчений нотаріально та ніде не реєструвався. На підтвердження укладення договору, він, як покупець, передав відповідачам кошти у розмірі 12000 доларів США, а останні прийняли гроші, про що написали розписку та передали йому правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Вказував, що через деякий час сторони звернулися до нотаріуса, але у реєстрації правочину було відмовлено, оскільки у відповідачів на той час були відсутні витяги з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Згодом відповідачі відмовилися займатися документами, їх виготовленням, мотивуючи це відсутністю вільного часу.

Посилаючись на те, що дії відповідачів порушують його права, у зв'язку з чим він не може здійснити реєстрацію права власності на земельну ділянку, позивач просив позов задовольнити.

11 грудня 2023 року сторони подали до суду першої інстанції мирову угоду, яку просили затвердити.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року визнано мирову угоду укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за якою:

визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 7,5071 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому територія Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224080300:04:010:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожному ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно закрито.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просило ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

В мотивування вимог посилалося на те, що оскаржувана ухвала порушує права підприємства, оскільки на момент її постановлення земельна ділянка з кадастровим номером 3224080300:04:010:0005, згідно договору оренди землі від 13 липня 2011 року, з урахуванням додаткових угод №1 від 27 вересня 2015 року, №2 від 26 жовтня 2018 року перебуває в оренді у ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» до 13 липня 2033 року.

Вказувало, що враховуючи приписи ч.1 ст.130, ч.ч.1, 5 ст.130-1 ЗК України порушено право ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» на передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник особи, яка не брала участі у справі ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» доводи апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність відповідачів на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сквирського районного суду Київської області від 16 серпня 2018 року визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у порядку спадкування після ОСОБА_5 право власності по 1/3 частині кожному на земельну ділянку, площею 7,5071 га, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, кадастровий номер: 3224080300:04:010:0005 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності відповідачів на вказану земельну ділянку також підтверджується копією витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 жовтня 2018 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він 28 жовтня 2023 року уклав з відповідачами договір купівлі-продажу земельної ділянки, який нотаріально не посвідчувався і не реєструвався.

Згідно копії розписки від 28 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12000 доларів США в рахунок продажу земельної ділянки, площею 7,5071 га, кадастровий номер 3224080300:04:010:0005.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» посилалося на те, що оскаржувана ухвала порушує права підприємства, оскільки на момент її постановлення земельна ділянка з кадастровим номером 3224080300:04:010:0005 згідно договору оренди землі від 13 липня 2011 року, з урахуванням додаткових угод №1 від 27 вересня 2015 року, №2 від 26 жовтня 2018 року перебуває в оренді у ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» до 13 липня 2033 року.

На підтвердження доводів апеляційної скарги до неї було надано копії договору оренди землі.

Відповідно до договору оренди землі від 13 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ», земельна ділянка площею 7,5071 га, кадастровий номер 3224080300:04:010:0005, яка знаходиться в межах Антонівської сільської ради, передана в оренду ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ».

Згідно з додатковою угодою №2 до договору оренди землі від 26 жовтня 2018 року, укладеної між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ», було внесено зміни до договору оренди землі та погоджено, що договір оренди укладено на 22 роки, до 13 липня 2033 року.

Відповідно до п.9.3.6. договору оренди від 26 жовтня 2018 року, з урахуванням додаткової угоди №1 від 27 вересня 2015 року орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 листопада 2018 року вбачається, що земельна ділянка площею 7,5071 га, кадастровий номер 3224080300:04:010:0005 перебуває в оренді у ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» (орендар), орендодавцями зазначено: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , підстава виникнення речового права: договір оренди від 13 липня 2011 року, додаткова угода №1 від 27 вересня 2015 року, додаткова угода №2 від 26 жовтня 2018 року.

З викладеного вбачається, що оскаржуваною ухвалою зачіпаються права ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ», тому підприємство має право апеляційного оскарження вищевказаної ухвали.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підписано мирову угоду, яка була подана до суду на затвердження.

Визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив того, що умови мирової угоди не суперечать закону та не порушують прав жодної із сторін.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки.

Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту.

За змістом ч.1 ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу (ч.2 ст.207 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.207 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч.4 ст.207 ЦПК України).

Частиною першою статті 130-1 ЗК України визначено, що переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб`єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб`єкта переважного права першої черги або відмови суб`єкта першої черги від реалізації такого права. Суб`єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відмовитися від реалізації такого права шляхом подання нотаріусу відповідної заяви, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Відмова суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення від реалізації такого права на земельних торгах здійснюється в порядку, визначеному статтями 135-139 цього Кодексу.

У разі якщо відповідно до закону особа, зазначена у пунктах «а» і «б» цієї частини, не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вона може в порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.5 ст.130-1 ЗК України переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб`єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.

Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб`єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.

Про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення особа, яка передає переважне право, зобов`язана письмово повідомити власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права. Повідомлення здійснюється цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

У разі якщо після повідомлення нотаріусом суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення про намір власника щодо її продажу суб`єкт переважного права передав таке право іншій особі, такий суб`єкт переважного права одночасно з передачею переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення зобов`язаний повідомити особу, якій таке право передане, про такий намір.

Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути здійснена до або після державної реєстрації наміру власника земельної ділянки щодо її продажу. Строки передачі переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення у разі її продажу на земельних торгах визначаються частиною дев`ятою цієї статті.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що мирова угода про визнання права власності, зокрема, на земельну ділянку, площею 7,5071 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому територія Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224080300:04:010:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва порушує права та охоронювані законом інтереси ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ», оскільки суд першої інстанції не перевірив: чи перебуває земельна ділянка в оренді, чи має орендар переважне право на купівлі земельної ділянки та чи не порушено право орендаря на передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції не перевірив чи не суперечать закону умови мирової угоди та чи не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, та дійшов суперечливого висновку про затвердження мирової угоди щодо визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224080300:04:010:0005 за позивачем.

Відповідно до п.1 ч.5 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн., на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. та витрати, що пов'язані з явкою до суду в розмірі 4 500 грн., по 50% з кожного.

Законодавцем визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що розподіл судових витрат, зокрема щодо витрат на правничу допомогу, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення.

В даному випадку апеляційним судом справа по суті не розглядалась, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн., на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. та витрати, що пов'язані з явкою до суду в розмірі 4 500 грн., по 50% з кожного.

Однак, ПП «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» має правозвернутися із вказаними вимогами під час розгляду та вирішення справи по суті заявленихвимог у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі Приватного підприємства «Агрофірма «РОЗВОЛОЖЖЯ» - задовольнити частково.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: