Постанова

від 05.09.2024 по справі 161/15346/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/15346/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/917/24 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар с/з Черняк О. В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 06 вересня 2023 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів. Позов обґрунтував тим, що з 21 січня 1989 року по 06 вересня 2018 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , за час якого ними було набуто у власність автомобіль Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 . Вказаний транспортний засіб був придбаний за кошти, які отримав у борг на підставі договору позики, укладеного 05 лютого 2012 року з ОСОБА_5 в розмірі 12000 дол. США. Ці грошові кошти передані йому в присутності спільного з позикодавцем знайомого ОСОБА_6 . На виконання взятих на себе зобов`язань, він 05 березня 2013 року та 25 січня 2015 року передав ОСОБА_5 5000 дол. США та 3000 дол. США відповідно. Решту коштів, у розмірі 4000 дол. США повернув 05 жовтня 2018 року, тобто після розірвання з відповідачкою шлюбу. На час звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_4 , як солідарний боржник, за договором позики від 05 лютого 2012 року, частину сплачених ним коштів не повернула. Просив суд визнати спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кошти, отримані за договором позики, укладеним 05 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_5 у розмірі 12000 дол. США, а також стягнути з відповідача на свою користь в порядку зворотної вимоги (регресу) 2000 дол. США та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року позов задоволено. Визнано спільним боргом подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кошти за договором позики від 05 лютого 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в розмірі 12000дол.США. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) до солідарного боржника частку боргового зобов`язання за договором позики від 05 лютого 2012 року у розмірі 2000дол.США, 2147,20 грн судового збору та 3300 грн витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3300 грн.

Відповідач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду. Вважає його безпідставним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Доказів спрямування коштів на придбання авто позивач не надав. Твердження самого позивача не можуть сприйматися об`єктивно, оскільки він тривалий час перебуває у процесі поділу майна та намагається будь-яким чином уникнути справедливого розподілу. Суд не дослідив, у кого таке майно придбавалось, за яку ціну придбано та як здійснювався розрахунок. Пояснення свідка ОСОБА_5 , необхідно сприймати критично, оскільки вони надані зі слів позивача ОСОБА_1 . Розписка виникла через багато років після зазначеної у ній події, а саме під час виникнення спору про поділ майна подружжя. Використання отриманих у позику коштів для купівлі автомобіля письмовими доказами не доведено. Вважає, що договір позики укладений не в інтересах сім`ї, за відсутності письмової згоди дружини, тому підстав для поділу боргових зобов`язань немає. Просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року, постановити нове рішення, яким в позові відмовити, стягнути з позивача судові витрати.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Шевчук В. В. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити з викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Максимчук Ю. П. щодо задоволення апеляційної скарги відповідача заперечували.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про її задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що спільне майно подружжя - автомобіль Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , придбане ОСОБА_1 за кошти, набуті в інтересах сім`ї за договором позики, укладеним 05 лютого 2012 року з ОСОБА_7 , у зв`язку із чим виконання боргових зобов`язань колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за договором позики від 05 вересня 2012 року є солідарним.

У зв`язку із одержанням ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 05 вересня 2012 року у борг на придбання транспортного засобу та набуттям такого транспортного засобу у власність у період шлюбу з ОСОБА_4 , вказане свідчить про набуття автомобіля в інтересах сім`ї, а тому виконання боргових зобов`язань колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за договором позики від 05 вересня 2012 року є солідарним.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 21 січня 1989 року по 06 вересня 2018 року.

Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області 10 лютого 2012 року за ОСОБА_1 було зареєстровано транспортний засіб Toyota Camry, д. н. з. НОМЕР_1 , 2008 р. в.

Згідно з повідомленням РЦС ГЦС МВС у Волинській області від 9 червня 2014 року, наданим на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів від 29 травня 2024 року, встановлено, що вищевказаний транспортний засіб 03 лютого 2012 року був знятий попереднім власником (підприємство «Волиньавтомотосервіс», код ЄДРПОУ 21742251) для реалізції та 10 лютого 2024 року стосовно такого автомобіля проведено реєстраційну дію, під час якої його було зареєстровано за ОСОБА_1 . Інформація про вартість транспортного засобу на момент його реєстрації за ОСОБА_1 відсутня.

До матеріалів справи приєднано боргову розписки від 05лютого 2012 року, за змістом якої ОСОБА_1 05 лютого 2012 року для купівлі автомоблія отримав у безвідсотковий борг 12000 дол. США від ОСОБА_5 та зобов`язався повернути його до 05 лютого 2012 року. Розписка також містить записи від 15 березня 2013 року про отримання ОСОБА_7 5000 дол. США, від 25 січня 2015 року про повернення ОСОБА_1 3000 дол. США, від 05 жовтня 2018 року - про отримання ОСОБА_7 залишку боргу в розмірі 4000 дол. США та відсутність у ОСОБА_7 претензій до ОСОБА_1 .

В судовому засіданні суду першої інстанції допитано свідка ОСОБА_7 , який пояснив, що грошові кошти в розмірі 12000дол.США передав позивачу ОСОБА_1 05 лютого 2012 року без укладення боргової розписки у присутності кума вдома у ОСОБА_1 , де була також його дружина ОСОБА_4 . Позивач у 2013 році віддав йому частину коштів, після чого на зв`язок виходив рідко. Через це, під час повернення 4000дол. США у 2015 році він попрохав ОСОБА_1 скласти розписку, оригінал якої приєднано до матеріалів справи. Беручи у борг у 2012 році кошти, ОСОБА_1 сказав йому, що вони необхідні для придбання автомобіля марки Toyota Camry. Повністю борг було погашено ОСОБА_1 у 2018 році, у зв`язку із чим таку розписку віддав позивачу.

З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24квітня 2023 року, залишеного без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 липня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності та стягнення коштів, позов задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 155069, 78 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини за автомобіль марки Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 .

Виходячи зі змісту статей 60 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Так, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виконання зобов?язання за договором (постанови Верховного Суду від 02вересня 2020 року у справі № 569/24347/18).

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору та змісту умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанова Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 176/2967/13-ц).

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 760/22898/20).

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Колегія суддів бере до уваги обставину, що була встановлена в судовому засіданні суду першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_7 про те, що боргова розписка під час передачі грошових коштів не складалася, а ціль отримання ОСОБА_1 обумовленої суми позикодавцю відомо зі слів самого позичальника.

Пояснення позивача ОСОБА_1 та свідчення ОСОБА_7 , про те, що передача коштів відбулась у будинку сторін 05 лютого 2012 року, де на той час перебувала відповідач ОСОБА_4 , та про те, що ціллю передачі коштів було придбання подружжям транспортного засобу, не підтверджується будь-якими належними та допустими доказами. Пояснення свідка ОСОБА_6 не можуть бути узяті судом першої інстанції до уваги, оскільки допит такого свідка відбувся в судовому засіданні суду першої інстанції 28 листопада 2023 року, в якому було ухвалено заочне рішення суду в цій справі, що у подальшому було переглянуте та скасоване судом, який його ухвалив. Після скасування заочного рішення свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні судом першої інстанції допитаний не був.

Хоч розписка і складена у 2015 році, про що ні позивач, а ні свідок не заперечували, однак, у ній не міститься відомостей про місце передачі грошових коштів (укладення договору позики), осіб, у присутності яких такі кошти передавалися. Крім того, розписка про передачу коштів ОСОБА_1 «на купівлю автомобіля» через тривалий проміжок часу після реєстрації за ОСОБА_1 транспортного засобу Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , однак у розписці відсутні ідентифікуючі дані «автомобіля», на який, як стверджує позивач, він одержав кошти у позику.

Позивачем не подано для приєднання до матеріалів справи оцінки вартості транспортного засобу Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , на час укладення договору позики, тому відсутні підстави вважати, що сума позики, одержаної ОСОБА_1 05 лютого 2012 року, та вартість автомобіля, зареєстрованого за ним 10 лютого 2012 року, співвідносяться у вартості як рівні. Матеріали справи також не містять доказів того, яким чином (у готівковій чи безготівковій формі, у гривні чи в іноземній валюті) здійснювався розрахунок ОСОБА_1 з підприємством «Волиньавтомотосервіс» під час придбання 10 лютого 2012 року транспортного засобу Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 .

Зважаючи на те, що отримана у борг сума коштів у розмірі 12000 дол. США у більш як десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, для укладення такого договору є необхідною обов`язкова згода іншого з подружжя, форма надання якої повинна відповідати формі укладення договору, за яким такі кошти набувалися.

У випадку, що розглядається, ні борговою розпискою, а ні будь-якими іншими письмовими доказами не підтверджується надання відповідачем згоди на укладення позивачем договору позики.

Надані позивачем докази у своїй сукупності не підтверджують використання ОСОБА_1 12000 дол. США, одержаних 05 лютого 2012 року за укладеним з ОСОБА_7 договором позики, на придбання ним 10 лютого 2012 року транспортного засобу Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 . Визнання такого транспортного засобу рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2023 року у справі № 161/18295/21 спільним сумісним майном подружжя та стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 в рахунок компенсації вартості його частини, не свідчить про те, що таке спільне майно набуте за кошти, що набуті ОСОБА_1 на підставі договору позики від 05 лютого 2012 року.

Крім того, позивач не ставив питання про поділ боргу чи стягнення в його користь виконаних перед позикодавцем ОСОБА_7 боргових зобов`язань у порядку поділу спільного майна подружжя.

Наведені докази, беззаперечно не свідчать про те, що саме за рахунок позичених ОСОБА_1 у ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 12000 дол. США здійснювалась оплата Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , а тому не можна вважати, що отримані за договором позики кошти були використані саме в інтересах сім`ї колишнього подружжя.

З огляду на наведе, колегія вважає, що відсутні правові підстави кваліфікувати ОСОБА_4 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_1 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_4 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення відповідно до пунктів 1,3 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_7 , як з другого з подружжя, в користь ОСОБА_1 в порядку зворотної вимоги (регресу).

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору та задоволення вимог апеляційної скарги, судовий збір, сплачений позивачем ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги у розмірі 3200,80 грн, підлягає компенсації їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів за правилами, визначеними частиною 6 статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16липня 2024року в цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.

Компенсувати ОСОБА_4 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів, судовий збір у розмірі 3200 (тритисячі двісті двадцять) гривень 80 к.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий - суддя

Судді