Постанова

від 13.09.2024 по справі 905/554/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року м. Харків Справа № 905/554/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Мартюхіна Н.О.,

розглянувши в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" (вх.№1691Д/2)

на рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі №905/554/24 (повний текст складено 17.06.2024, суддя Кротінова О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс", м.Дніпро,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица", м. Покровськ Донецької області,

про стягнення 224913,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою №б/н від 03.04.2024 (сформовано в системі "Електронний суд" 03.04.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" про стягнення боргу у загальній сумі 224913,48 грн на підставі договору поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс", м.Дніпро, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица", м.Покровськ Донецької області, про стягнення 224913,48 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" (85300, Донецька обл., Покровський р-н, місто Покровськ, вул. Захисників України, будинок 2А, код ЄДРПОУ 36305999, банківські реквізити не зазначено) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Шевченка, будинок 17, код ЄДРПОУ 39944502; банківські реквізити не зазначено) 211948,40 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2543,38 грн. Визначено видати наказ після набрання рішенням законної сили. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду з посиланням на ст.ст. 11, 509, 530, 626, 627, 628, 651, 635, 655, 663, 664, 692, 693, 712 ЦК України обґрунтоване доведеністю ТОВ "Вега-Плюс" наданими до позовної заяви доказами (первинним та іншими документами у справі) факту порушення ТОВ "Фармацевтична компанія "Здравица" умов договору поставки від 02.01.2019 №1/19 ФКЗ в частині повної оплати вартості поставленого відповідачу товару на суму 211 948,40 грн, строк якої у відповідності до умов п. 5.1 договору є таким, що настав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" не погодилось з рішенням Господарського суду Донецької області та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі №905/554/24, яким позов ТОВ "Вега-Плюс" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" 211948,40 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2543,38 грн.

В обгрунування заявлених вимог відповідач зазначає про наступне:

- з наданих позивачем в якості доказів видаткових накладних неможливо встановити (ідентифікувати) осіб, які підписали їх (відсутні прізвище, ім`я та по-батькові, посада; повноваження осіб на підписання такого роду документів (відсутнє посилання на довіреність та відсутні копії самих довіреностей на отримання даного виду товару для підприємства або інших документів на підтвердження повноважень), а також неможливо встановити за яким саме договором та який саме товар було поставлено, оскільки друкований текст у відповідних полях накладних є пошкодженим, що не дає змоги встановити їх повний зміст та стверджувати, що такі документи оформлені з дотриманням встановлених законодавством вимог. Крім того вказує, що з видаткових накладних не вбачається за можливе ідентифікувати особу представника покупця, так як наявний лише підпис та нерозбірливо написано прізвище; неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, оскільки відсутня посада та будь-який документ на підтвердження повноважень. Таким чином, зауважує, що видаткові накладні оформлені неналежним чином, а тому не є належним і допустимим доказом здійснення поставки товару за ними;

- з огляду на положення п. 4.1 договору, відповідно до якого покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, зазначеними у накладних (специфікаціях), які є складовою та невід`ємною частиною договору, неможливо встановити суму, що підлягає сплаті відповідачем до моменту належного оформлення видаткових накладних;

- з посиланням на п. 4.7 договору вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність звітів про реалізацію товару та давали б змогу встановити зазначені в них суми грошових коштів, що підлягають оплаті відповідачем, а також дати надання таких звітів позивачу, від яких відраховуються строки оплати. Позивачем не доведено настання події (обставини), з якою сторони узгодили настання обов`язку з оплати отриманого товару, зокрема, не надано доказів на підтвердження реалізації товару, що поставлявся, з деталізацією по партіях товару за певний період;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у відповідача настав обов`язок з оплати поставленого товару, з огляду на відсутність доказів реалізації поставленого товару. Оскільки документів, що підтверджували б реалізацію товару, в матеріалах справи не міститься, то вимога про стягнення з відповідача основного боргу є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає;

- акти звіряння взаємних розрахунків, надані позивачем, не є первинними документами, не містять відомостей про господарські операції та не підтверджують їх здійснення, а тому не є доказом здійснення поставки та не є доказом наявності боргу. Також акти звірки підписані не уповноваженою особою, оскільки зі їх змісту та способу оформлення неможливо встановити прізвище та повноваження особи (осіб), яка їх підписала, та інші відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем акти звірки взаємних розрахунків не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки, не є доказом здійснення поставки та не є доказом наявності боргу, та не мають прийматись судом до уваги;

- до спірних правовідносин підлягає застосування п.8.6 договору через настання форс-мажору - військової агресії Російської Федерації проти України. 20 з 22 аптек відповідача знаходяться на території Донецької та Луганської областей, які після 24.02.2022 перебувають в районі проведення воєнних (бойових) дій, в тимчасовій окупації або оточенні (блокуванні). За фактом знаходження більшості аптечних закладів відповідача у районах бойових дій та на тимчасово окупованих територіях відповідач був вимушений закрити та призупинити діяльність більшості аптек. За цих обставин, вказує про наявність підстав для відтермінування виконання зобов`язань за договором на період існування обставин непереборної сили та вважає, що строк виконання зобов`язання відповідача за договором ще не настав;

- настання форс-мажорних обставин через військову агресію російської федерації проти України є загальновідомою обставиною, засідченою уповноваженим органом (ТТП України) в офіційному документі (лист від 28.02.2022), а тому позивач не потребував окремого доведення до відома відповідача інформації про початок дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за договором;

- відсутність боргу у відповідача на загальну суму 266535,58 грн за договором на дату звернення позивача до суду підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" на рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі №905/554/24; ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" на рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі №905/554/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена сторонам 15.07.2024.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

16.08.2024 через підсистему "Електронний Суд" ТОВ "Вега-Плюс" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 10751), в якому позивач просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Фармацевтична компанія "Здравица" на рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі № 905/554/24 відхилити; рішення залишити без змін.

В обгрунування своєї позиції у справі зазначає таке:

- поставка товару за договором поставки на суму 1 935 699,92 грн (з урахуванням повернення товару) підтверджено у сукупності належним чином оформленими видатковими накладними, оплатою відповідачем товару на суму 1 723 780,52 грн, формуванням відповідачем податкового кредиту в періоди, в яких позивачем частково втрачено видаткові накладні, актами звіряння взаємних розрахунків за періоди із 01.10.2019 по 31.12.2019 та з 01.04.2020 по 30.06.2020;

- строк оплати за товар є таким, що настав у зв`язку із зверненням позивача до відповідача на підставі абз. 2 п. 5.1 договору поставки з претензіями 27.10.2020 та 18.12.2023 з вимогою про повернення поставленого та неоплаченого товару за договором поставки на суму 224 913,48 грн або сплату його вартості та незадоволенням цих претензій (вимог) відповідачем;

- за відсутності належного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин та підтвердження ї настання Торгово-промисловою палатою України (регіональними торгово-промиловими падатами) із зазначенням причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю виконання відповідного обов`язку відповідач в силу положень п. 8.6 договору не вправі посилатись на такі форс-мажорні обставини, як на підставу зміни правовідносин сторін за договором поставки;

- вказана відповідачем оплата за отриманий товар в розмірі 266 535,58 грн врахована позивачем у розрахунку суми заборгованості відповідача.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

02.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" (покупець) укладено договір поставки №1/19 ФКЗ, відповідно до умов п.1.1 якого, постачальник зобов`язався систематично передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві лікарські засоби та/або вироби медичного призначення (надалі товар), харчові продукти у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (специфікаціями), що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і своєчасно сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Сторони погодили, що ціна на товар визначається згідно специфікацій (додаток 1), які є складовою та невід`ємними частинами цього договору. При підписанні цього договору постачальник надає покупцеві підписану специфікацію (додаток 1) в 3 (трьох) примірниках, в якій вказані ціни, що не повинні відрізнятися від цін, вказаних у накладних. Специфікація втрачає силу при підписанні нової специфікації на умовах цього договору (п.1.3 договору).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту фактичного отримання товару та прийому його по якості та кількості згідно з умовами цього договору в момент підписання уповноваженою особою покупця (згідно належним чином оформленої довіреності на отримання товару) відповідних видаткових накладних (п.1.4 договору).

Загальна сума договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань в рамках цього договору (п.1.5 договору).

Товар постачається окремими партіями згідно заявок покупця, в яких вказується номенклатура, кількість, узгоджена ціна товару (п.3.1 договору).

Заявка надається за допомогою поштової, факсової, електронної пошти та інших видів зв`язку. Заявка вважається прийнятою постачальником та умови, що вказані у заявці узгодженими з постачальником, якщо протягом 24 годин з моменту її отримання (окрім вихідних та святкових днів), постачальник не надав письмових обґрунтованих зауважень щодо прийняття заявки. У разі виникнення спорів щодо дати отримання заявки, дата отримання заявки визначається за даними технічного засобу, поштових документів тощо покупця, за допомогою якого надсилалася відповідна заявка (п.3.2 договору).

Строк поставки товару не повинен перевищувати 3 (трьох) робочих днів з дати отримання постачальником заявки покупця (п.3.3 договору).

Датою постачання товару є дата приймання покупцем партії товару. Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття покупцем партії товару. Доказом прийняття партії товару є накладна, оформлена належним чином та підписана уповноваженими особами і завірена печатками покупця та постачальника (п.3.4 договору).

Заявка вважається виконаною, а постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, якщо він здійснив поставку товару в узгоджені з покупцем строки та час; в асортименті та кількості, узгодженому у заявці; за цінами, узгодженими сторонами у відповідній специфікації; з повним пакетом супровідної документації; у повній відповідності з чинним законодавством України та умовами цього договору (п.3.5 договору).

Покупець має право відмовитись прийняти товар від постачальника, якщо а) умови постачання зазначені у накладній (специфікації) не відповідають умовам, зазначеним у узгодженій заявці, б) у разі повернення неякісного товару кінцевими споживачами, в) прийняття рішення (іншого документу) відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування (їх посадовими особами) про заборону, призупинення реалізації товару (або іншого рішення, що перешкоджає його реалізації кінцевим споживачам). Повернення товару здійснюється за рахунок постачальника (п. 3.7 договору).

Товар постачається на умовах DDU, місце, вказане покупцем згідно з Інкотермс- 2000. При цьому умови Інкотермс застосовуються тільки в тій частині, яка може бути застосована для внутрідержавної поставки. Місце поставки визначається у заявці (п.3.8 договору).

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, зазначеними у накладних (специфікаціях), які є складовою та невід`ємною частиною цього договору (п.4.1 договору).

Ціни, вказані в специфікаціях, включають вартість відвантаження, перевезення, пакування, маркування товару тощо та формуються шляхом відрахування суми знижки, яку постачальник надасть покупцеві, від базової ціни (п.4.2 договору).

Покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору (п.4.5 договору).

У разі, якщо у накладних на поставку партії товару зазначена інша ціна, ніж погоджена сторонами у діючій специфікації (по одній, кільком чи всім найменуванням асортименту партії товару), покупець має право відмовитися від приймання даної партії товару або її частини (п.4.6 договору).

Оплата за цим Договором здійснюється на підставі щомісячного звіту у сумі, вказаній в звіті. Покупець має сплатити за фактично реалізований протягом місяця товар. Підтвердженням реалізації є звіт, який надається покупцем постачальнику кожен календарний місяць, не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за звітнім. Термін оплати складає 20 (двадцять) календарних днів з дати надання звіту про реалізацію товару (п.4.7 договору).

У разі, якщо покупець протягом 90 (дев`яносто) днів з дати поставки товару, не здійснює реалізацію товару своїм контрагентам або іншим засобом не використає товар, він має право на повернення поставленого товару (чи окремої партії) з відповідної зміною права власності на нього. Сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого постачальником товару протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту його поставки, покупець зобов`язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред`явлення такої вимоги. Повернення товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов`язується сплатити постачальнику його вартість (п.5.1 договору).

Покупець має право на повернення товару постачальника також у разі: повернення неякісного товару кінцевими споживачами; прийняття рішення (іншого документу) відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування (їх посадовими особами) про заборону, призупинення реалізації Товару (або іншого рішення, що перешкоджає його реалізації кінцевим споживачам) (п.5.2 договору).

Повернення товару (п. 5.1, 5.2 та інших пунктах цього договору) здійснюється на умовах "DDU місце поставки згідно умов п. 3.8 цього договору" (у редакції Інкотермс-2000) у строк не більш, як 5 робочих днів з моменту отримання постачальником відповідної письмової вимоги покупця, тобто вивіз товару, який має бути повернений за рахунок та власними засобами постачальника з відповідних торгових точок покупця (п.5.3 договору).

У випадках, передбачених п.5.1 даного договору, покупець направляє постачальникові письмову вимогу про прийняте рішення щодо повернення товару та обов`язок постачальника вивезти такий товар. З дати повернення товару постачальнику покупець звільняється від зобов`язань щодо сплати за цю партію товару. Товар, що повертається покупцем, повинен бути без пошкоджень, мати відповідний товарний вигляд та непошкоджену упаковку (очищений від стікерів, цінників, написів тощо) (п.5.4 договору).

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем: відносно кількості - відповідно до накладної, що підтверджується підписом представника покупця на всіх примірниках накладної; відносно якості - згідно з сертифікатом якості виробника та іншими супровідними документами (п.6.2 договору).

Строки пред`явлення претензій покупцем за якістю складають 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дня встановлення у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, але в межах встановленого терміну придатності (п.6.3 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року (п.7.1 договору).

У випадку, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії цього договору, не повідомить іншу про припинення його умов, договір вважається автоматично пролонгованим на цих же умовах на наступний календарний рік. Ця умова може бути застосована неодноразово (п.7.2 договору).

Сторони звільняються від відповідальності за порушення умов даного договору у разі дії форс-мажорних обставин (стихійні лиха, військові дії, втручання органів влади у т.ч. заборони експорту та імпорту товарів, прийняття актів нормативного, ненормативного характеру і т.і.). У цих випадках строк виконання зобов`язань за договором відсувається на термін дії цих обставин. У разі виникнення таких обставин одна сторона зобов`язана інформувати іншу не пізніше трьох днів з початку їх виникнення. Факт настання і закінчення форс-мажорних обставин повинен бути підтверджено Торгово-промисловою палатою сторони, у якої наступили дані обставини, або іншим компетентним органом. Якщо ці обставини діють більш, ніж три місяці, то сторони мають право відмовитись від подальшого виконання договору. Не повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин не звільняє від відповідальності за порушення умов даного договору (п.8.6 договору).

Договір підписано сторонами і скріплено печатками підприємств, доказів припинення його дії не представлено.

Як зазначає позивач, ним здійснено поставки товару за договором у період з 09.01.2019 по 21.02.2022 на загальну суму 1948694,00 грн. та проведення оплати за нього частково у розмірі 1723780,52 грн.

Матеріали справи містять видаткові накладні, з відображенням господарських операцій з поставки товару (т.1, а.с. 40-250, т.2 а.с. 1-169).

Одночасно, позивач вказує на поставку товару у січні, травні, вересні 2019, лютому, травні-грудні 2021 та січні-лютому 2022 на загальну суму 256 272,85 грн за втраченими видатковими накладними, які відображають поставку товару відповідачу на цю суму.

Також, за даними позивача повернення товару відбулось на загальну суму 46488,01 грн, оплату відповідачем проведено на суму 1723780,52 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" з претензією, у якій просило негайно сплатити заборгованість за товар або повернути товар, поставлений за договором поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019 на суму 224794,50 грн.

У підтвердження направлення вказаного листа відповідачу надано копії опису вкладення, у якому значиться претензія за договором поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019, накладної АТ "Укрпошта" №4910601108128 від 27.10.2023.

Лист надіслано за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица", код ЄДРПОУ 36305999, яка зазначена у договорі поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019 у якості юридичної адреси: 04108, м.Київ, вул. Мостицька, будинок 20, офіс 2.

Відповідач отримав означений лист 31.10.2023, що підтверджується інформацією з трекінгу АТ "Укрпошта" за накладною №4910601108128 від 27.10.2023.

18.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" вдруге звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" з претензією за договором поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019, на підтвердження чого надано копії опису вкладення та накладну АТ "Укрпошта" №4900507436442 від 18.12.2023.

Лист надіслано за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица", код ЄДРПОУ 36305999, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 85302, Донецька область, Покровський район, місто Покровськ, вул. Прокоф`єва, будинок 111, що була актуальною на дату звернення.

Відсутність відповіді на вказані звернення позивача стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, 02.01.2019 між ТОВ "Вега-Плюс" (постачальник) та ТОВ "Фармацевтичн компанія "Здравица" (покупець) укладено договір поставки №1/19 ФКЗ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку, в строки та на умовах цього договору передати, а покупець прийняти і оплатити товар.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина перша та друга статті 193 Господарського кодексу України).

Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках, за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з п. 1.4 договору сторони визначили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту фактичного отримання товару та прийому його по якості та кількості згідно з умовами цього договору в момент підписання уповноваженою особою покупця (згідно належним чином оформленої довіреності на отримання товару) відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.4 договору датою постачання товару є дата приймання покупцем партії товару. Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття покупцем партії товару. Доказом прийняття партії товару є накладна, оформлена належним чином та підписана уповноваженими особами і завірена печатками покупця та постачальника.

Товар постачається на умовах DDU, місце, вказане покупцем згідно з Інкотермс 2000. При цьому, умови Інкотермс застосовуються тільки в тій частині, яка може бути застосована для внутрідержавної поставки. Місце поставки визначається у заявці (п. 3.8 договору).

У постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (частини перша, друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Позивачем до позовної заяви додані підписані сторонами та скріплені печатками видаткові накладні на загальну суму 1738938,16 грн, якими підтверджується факт здійснення поставки товару.

Як встановлено суд першої інтсанції, відповідно до вимог вищевказаного абз.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" долучені позивачем видаткові накладні містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання, назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, містять посилання на договір №1/19 ФКЗ від 02.01.2019, як на правову підставу здійснення господарських операцій, підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та засвідчені ці дані відтиском печаток сторін.

Щодо посилань апелянта на неналежне оформлення наданих до матеріалів справи видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка товару відповідно до умов договору поставки №1/19 ФКЗ від 02.01.2019, якими є: відсутність прізвища, ім`я та по-батькові; посади; повноважень осіб на підписання такого роду документів (відсутнє посилання на довіреність та відсутні копії самих довіреностей на отримання даного виду товару для підприємства або інших документів на підтвердження повноважень), а також неможливість встановити за яким саме договором та який саме товар було поставлено, судова колегія зазначає таке.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 3.4 договору від 02.01.2019 №1/19 ФКЗ відповідачем було проставлено відтиск печаток юридичної особи на кожній з наданій до матеріалів справи видатковій накладній, обставин втрати (знищення), можливості знаходження у сторонніх осіб (підробки) яких стороною не доводиться. На думку суду апеляційної інстанції, відповідний реквізит первинних документів, який визначено обов`язковим за умовами укладеного між сторонами договору, є належним доказом існування господарської операції з поставки товару за вказаним договором на підставі наданих до матеріалів справи видаткових накладних.

В свою чергу, надаючи оцінку вказаним вище доводам заявника апеляційної скарги, судова колегія звертається до правових висновків Верховного Суду в постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19 про стягнення заборгованості з оплати придбаного за договором товару, відповідно до якого, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

Крім того, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відсутність реквізитів довіреності (на підставі якої діяли уповноважені особи відповідача при прийнятті товару) в накладній також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки, їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не маже заперечувати таку господарську операцію.

Крім того, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Так, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/9428/21.

Крім того, згідно з правовою позицією, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. А тому, підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Як було встановлено господарським судом першої інстанції, за даними акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 за договором №1/19 ФКЗ від 02.01.2019, що підписано як з боку позивача, так і з боку відповідача - директор, скріплено печатками підприємств, у бухгалтерському обліку позивача відображено заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" станом на дату початку періоду у розмірі 219401,29 грн, господарські операції за видатковими накладними жовтня-грудня 2019, перелік яких наведено вище, з урахуванням повернутого товару вартістю 6456,38 грн, на загальну суму 58560,75 грн, проведені оплати у розмірі 125 865,84 грн, та виведено кінцеве сальдо на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" 145639,82 грн.

Відповідно до акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2020 по 30.06.2020 за договором №1/19 ФКЗ від 02.01.2019 у бухгалтерському обліку позивача та відповідача відображено сальдо початкове 215 636,17 грн, господарські операції за видатковими накладними квітня-червня 2020, перелік яких наведено вище, з урахуванням повернутого товару вартістю 5 623,92 грн, на загальну суму 238 194,84 грн, проведені оплати у розмірі 79 269,35 грн, та виведено кінцеве сальдо на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" 368 937,74 грн.

З огляду на викладене, встановивши, що наявні у справі акти звірки розрахунків складені сторонами станом на 30.06.2020, вони відображають повні відомості стану розрахунків між сторонами з точки зору можливості перевірки заявленої суми боргу за вказаний період часу, в тому числі у сукупності з іншими документами, та кореспондують даним, відображеним в розрахунку за договором поставки № 1/19 ФКЗ від 02.01.2019, наданим до позовної заяви (т.1, а.с. 8-37).

Слід також звернути увагу, що відображає відповідну заборгованість у бухгалтерському обліку, включення її до акту звірки взаємних розрахунків та проведенням оплат вартості поставленого товару, відповідач тим самим визнає обставину наявності повноважень у відповідальної особи, яка взяла участю у здійсненні господарської операції щодо отримання товару на підставі укладеного між сторонами договору поставки.

В свою чергу, відповідач не посилається на окремі видаткові накладні, які, на його думку, є неналежними доказами проведення господарської операції з поставки товару за договором, не спростовує докази, які надані позивачем у справі на підтвердження наявної заборгованості, як то відсутність відображення в бухгалтерській/податковій документації тощо, обмежуючись при цьому лише посиланням на загальні вимоги норм законодавства у відповідних правовідносинах без урахування особливостей обставин даної справи.

Доказів зберігання первинної документації лише у місці провадження діяльності аптечним закладом відповідача не надано, а також неможливості їх вивезення з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та території, тимчасово окупованих збройними формуваннями рф, з огляду на те, що поставка товару, з приводу наявності якої виник спір у даній справі, була здійснена до введення в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання наданих до матеріалів справи видаткових накладних в якості належних доказів проведення між ТОВ "Вега-Плюс" та ТОВ "Фармацевтична компанія "Здравица" господарської операції з поставки товару за договором на загальну суму 1 738 938,16 грн.

Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку слідує здійснення поставки товару у січні, травні, вересні 2019 року, лютому, травні-грудні 2021 року та січні-лютому 2022 року на загальну суму 256 272,85 грн. Проте, видаткові накладні, які відображають поставку товару відповідачу на цю суму стороною втрачено.

Суд апеляційної інстанції, з огляду на заперечення відповідача щодо наявності проведення також поставки товару, у розгляді даних обставин враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення поставки товару.

Схожа правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Оскільки у даній справі № 905/554/24 ТОВ "Вега-Плюс" на підтвердження господарських операцій за втраченими видатковими накладними позивачем надано складені ним податкові накладні, які прийнято Державною податковою службою України, що підтверджується доданими до них квитанціями №1, а акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 та з 01.04.2020 по 30.06.2020 є одним з належних доказів у справі, з урахуванням стандарту доказування "вірогідність доказів", позивач у сукупності надав належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки товару, частина якого не була оплачена відповідачем.

Крім того, ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.04.2024 та від 22.05.2024 витребувано у Головного управління ДПС Донецької області (код ЄДРПОУ ВП: 44070187; 04053, м.Київ, Львівська площа, 8) декларації з податку на додану вартість з додатком 1 до них Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" (код ЄДРПОУ 3630598; ІПН 363059905632), в яких відображено податковий кредит за податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" (код ЄДРПОУ 39944502, ІПН 399445004632), згідно доданого до клопотання Реєстру податкових накладних за спірний період часу.

Згідно наданих суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Донецькій області Державної податкової служби України податковим деклараціям з податку на додану вартість, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" відображено податковий кредит за господарськими операціями з контрагентом - постачальник Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" (індивідуальний податковий номер 399445004632):

- у січні 2019 року на суму 67293,36 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 01.2019 у сумі 48506,30грн та 18787,06 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 01.2019;

- у травні 2019 року на суму 97960,45 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 05.2019 у сумі 96343,68 грн та 1616,77 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 05.2019;

- у вересні 2019 року на суму 41062,00 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 09.2019 у сумі 37425,51 грн та 3636,49 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 09.2019;

- у лютому 2021 року на суму 67191,96 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 02.2021 у сумі 65440,37 грн та 1751,59 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 02.2021;

- у травні 2021 року на суму 37560,21 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 05.2021 у сумі 35606,39 грн та 1953,82 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 05.2021;

- у червні 2021 року на суму 114401,12 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 06.2021 у сумі 104197,60 грн та 10203,52 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 06.2021;

- у липні 2021 року на суму 61835,51 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 07.2021 у сумі 31962,18 грн та 29873,33 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 07.2021;

- у серпні 2021 року на суму 32908,95 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 08.2021 у сумі 22300,97 грн та 10607,98 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 08.2021;

- у вересні 2021 року на суму 25756,10 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 09.2021 у сумі 10144,67 грн та 15611,43 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 09.2021;

- у жовтні 2021 року на суму 53246,36 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 10.2021 у сумі 26653,39 грн та 26592,97 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 10.2021;

- у листопаді 2021 року на суму 60601,72 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 11.2021 у сумі 12353,39 грн та 48248,33 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 11.2021;

- у грудні 2021 року на суму 32613,73 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 12.2021 у сумі 6697,13 грн та 25916,60 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 12.2021;

- у січні 2022 року на суму 28264,18 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 01.2022 у сумі 6191,02 грн та 22 073,16 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 01.2021;

- у лютому 2022 року на суму 26865,82 грн, до складу якого включеною є поставка за наданими видатковими накладними 02.2022 у сумі 460,10 грн та 26405,72 грн поставка оподаткована позивачем згідно податкових накладних 02.2022.

Отже, відповідачем вчинено юридично значимі дії, що вказують на реальне (фактичне) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 747561,47 грн, з яких на суму 504282,70 грн надано первинні документи та на суму 243278,77 грн такі є втраченими.

За даними позивача також вбачається повернення товару на загальну суму 46 488,01 грн.

Що ж до доводів скаржника, що податкові накладні не є первинними документами, не підтверджують реальність здійснення господарської операції, жодним чином не підтверджують рух товару (активу) та не підтверджують реальність здійснення господарської операції з поставки продавцем та отримання покупцем товару, а акт звіряння взаємних розрахунків не є первинним документом та не підтверджує факт реального руху товару і прийняття цього товару покупцем, судова колегія апеляційної інтсанції зазначає таке.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії, як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Так, за приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Таким чином, податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

В свою чергу, якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

З огляду на викладене, за наслідками дослідження обставин справи у сукупності місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо доведення позивачем виконання обов`язку щодо передачі товару у відповідності до норм ст. 664 Цивільного кодексу України та у межах укладеного договору поставки на суму 1 982 216,93 грн, з яких господарська операція на суму 1738938,16 грн підтверджена видатковими накладними та 243278,77 грн - іншими доказами у справі.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, договором поставки сільськогосподарської продукції №1/19 ФКЗ від 02.01.2019 передбачено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, зазначеними у накладних (специфікаціях), які є складовою та невід`ємною частиною цього договору (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.7 договору оплата за цим договором здійснюється на підставі щомісячного звіту у сумі, вказаній в звіті. Покупець має сплатити протягом місяця товар. Підтвердженням реалізації є звіт, який надається покупцем постачальнику кожен календарний місяць, не пізніше 10 (десятого) числа місця наступного за звітнім. Термін оплати складає 20 (двадцять) календарних днів з дати надання звіту про реалізацію товару.

Згідно з п. 5.1 договору у разі, якщо покупець протягом 90 (дев`яносто) днів з дати поставки товару, не здійснює реалізацію товару своїм контрагентам або іншим засобом не використає товар, він має право на повернення поставленого товару (чи окремої партії) з відповідної зміною права власності на нього.

Сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого постачальником товару протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту його поставки, покупець зобов`язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред`явлення такої вимоги. Повернення товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов`язується сплатити його вартість.

У випадках, передбачених п. 5.1 даного договору, покупець направляє постачальникові вимогу про прийняте рішення щодо повернення товару та обов`язок постачальника вивезти такий товар. З дати повернення товару постачальнику покупець звільняється від зобов`язань щодо сплати за цю партію товару (п. 5.4 договору).

Отже, умовами укладеного між сторонами договору визначено право покупця прийняти рішення щодо повернення товару за насідками відсутності його реалізації, оформлення якого має бути здійснено у письмовій вимозі. В даному випадку з боку відповідача доказів вчинення дій з повернення позивачу товару суду не надано. За твердженням позивача, відповідачем за весь період поставок (38 місяців) також не надано позивачу жодного з 38 місячних звітів про реалізацію ним товару, що не спростовується наявним матеріалами справи.

Таким чином, станом на дату звернення з даним позовом до суду сплив строк, визначений умовами п. 5.1 договору, як підстава для висновку щодо настання строку оплати поставленого товару за договором.

З наданих до матеріалів справи розрахунків заборгованості відповідача за договором поставки від 02.01.2019 № 1/19 ФКЗ вбачається проведення оплати у загальній сумі 1723780,52 грн.

З наданого позивачем розрахунку за договором вбачається врахування наданих відповідачем платіжних інструкцій: №6479060362 від 13.10.2021 на суму 28696,33 грн, №6479060847 від 08.11.2021 на суму 63966,79 грн, №289 від 18.01.2022 на суму 40173,88 грн, №702 від 07.02.2022 на суму 40010,51 грн, №6479061534 від 08.12.2021 на суму 47897,14 грн, №1686 від 18.07.2022 на суму 45790,93 грн, при визначенні загального розміру заборгованості за договором поставки від 02.01.2019 за № 1/19 ФКЗ, що спростовує доводи апелянта щодо погашення наявної заборгованості на підставі наданих платіжних документів.

Таким чином, за насідками дослідження наданих до матеріалів справи доказів, якими підтверджується обсяг здійсненої позивачем поставки товару, визначеного предметом укладеного між сторонами договору, неоплаченим є товар на суму 211948,40 грн, що не спростовано відповідачем у справі.

Щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили, як підстави для звільнення його від відповідальності з оплати поставленого товару, судова колегія зазначає таке.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії рф проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором, поряд з цим повинен бути підтвердженим у встановленому чинним законодавством порядку.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Умовами п. 8.6 договору від 02.01.2019 № 1/19 ФКЗ визначено, що сторони звільняються від відповідальності за порушення умов даного договору у разі дії форс-мажорних обставин (стихійні лиха, військові дії, втручання органів влади у т.ч. заборони експорту та імпорту товарів, прийняття актів нормативного, ненормативного характеру і т.і.). У цих випадках строк виконання зобов`язання за договором відсувається на термін цих обставин. У разі виникнення таких обставин одна сторона зобов`язана інформувати іншу не пізніше трьох днів з початку їх виникнення. Факт настання і закінчення форс-мажорних обставин повинен бути підтверджено Торгово-промисловою палатою сторони, у якої наступили дані обставини, або іншим компетентним органом. Якщо ці обставини діють білше, ніж три місяці, то сторони мають право відмовитись від подальшого виконання договору. Не повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин не звільняє від відповідальності за порушення умов даного договору.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було повідомлено позивача у відповідності до умов п. 6.1 договору про наявність форс-мажорних обставин та не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України (регіональних торгово-промислових палат) на підтвердження факту їх настання. Таким чином, відповідачем не доводиться належними в розумінні вимог укладеного між сторонами договору доказами неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за договором від 02.01.2019 № 1/19 ФКЗ за окремими видатковими накладними з поставки товару до точок продажу юридичної особи, як підстави для відтермінування строку виконання зобов`язань на період існування таких обставин.

В свою чергу, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається апелянт:

- адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини; є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

Разом з тим, наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" судова колегія вважає необгрунтованими доводи відповідача про наявність підстав для відмови у позові в частині стягнення заборгованості у зв`язку із форс-мажорними обставинами, які грунтуються на листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, оскільки цей лист не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку належних та допустимих доказів безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором за наслідками наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах суду не надано. Відсутність дій відповідача щодо оплати товару, прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України".

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що господарським судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Також, з огляду на сукупність встановлених судом апеляційної інстанції обставин у цій справі та змісту поданої апеляційної скарги, аргументи відповідача щодо неврахування доводів відповідача в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів, які містяться в матеріалах справи та були ретельно досліджені судом першої інстанції.

Так, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції дослідив питання поставки позивачем товару (первинні та інші документи, що її підтверджують) та часткову оплату його вартості, надав належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, застосував стандарт доказування "вірогідність доказів", дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 211 948,40 грн заборгованості за договором від 02.01.2019 № 1/19 ФКЗ.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі № 905/554/24 з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" без задоволення.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору, що були понесені у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 17.06.2024 у справі №905/554/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна