Рішення

від 13.09.2024 по справі 910/4255/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2024Справа № 910/4255/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Транс Груп"

про стягнення 753 319,09 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Транс Груп" про стягнення 753 319,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору на надання послуг з організації перевезень пасажирів та їхнього багажу № 1207-СЕ від 01.02.2022 у частині складення та направлення контролюючому органу податкових накладних, з огляду на що позивач просить суд стягнути збитки у розмірі 753 319,09 грн

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 позовну заяву залишено без руху.

24.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (суддя Картавцева Ю.В.) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву, встановив відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

15.05.2024 від відповідача надійшла заява про продовження строку для подання доказів до відзиву на позов, а також відзив на позов.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки ним зареєстровано податкові накладні за послугами між ним та позивачем згідно з договором № 1207-СЕ від 01.02.2022, проте реєстрація таких накладних зупинена контролюючим органом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 (суддя Картавцева Ю.В.) продовжено відповідачу строк для подання доказів до 21.05.2024.

22.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів (сформоване в підсистемі «Електронний суд» 21.05.2024), в якому відповідач просить суд долучити до матеріалів справи податкові накладні, складені в період з 15.02.2022 по 31.08.2022.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з відпусткою судді Картавцевої Ю.В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024 справу № 910/4255/24 передано для розгляду судді Удаловій О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 (суддя Удалова О.Г.) вказану справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику) представників сторін; повідомлено учасників справи про те, що усі додаткові письмові докази, клопотання, заяви пояснення можуть бути подані у строк до 26.07.2024.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.02.2022 між позивачем (замовником) та відповідачем (перевізником) укладено договір про надання послуг по організації перевезень пасажирів та їх багажу № 1207-СЄ (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов`язався надати послуги перевезення пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом згідно з маршрутом та графіком, а позивач - прийняти ці послуги і оплатити їх на умовах та у порядку, зазначеному у цьому договорі.

Як погоджено п. 2.1.7 договору, перевізник зобов`язаний якщо є платником ПДВ - надавати (надсилати) замовнику на його електронну адресу за допомогою програмного забезпечення M.E.DOC IS податкову накладну, складену в електронній формі на підставі первинного документу з дотримання вимог законодавства України (у т.ч. з дотриманням вимог щодо реєстрації у порядку, встановленому законодавством України, електронним підписом уповноваженої перевізником особи) та зареєстрованим у Єдиному реєстрі податкових накладних, протягом 5 календарних днів з дня складання витягу перевізником податкової накладної. У разі порушення перевізником свого вищевказаного зобов`язання замовник має право затримати оплату за надані послуги за цим договором до моменту надання перевізником замовнику податкової накладної відповідно до вимог пункту цього договору.

Згідно з п. 2.1.8 договору перевізник зобов`язаний якщо є платником ПДВ - надавати (надсилати) замовнику на його електронну адресу за допомогою програмного забезпечення M.E.DOC IS розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, складені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (така реєстрації не здійснюється перевізником лише в тому випадку, якщо законодавством України обов`язок щодо здійснення такої реєстрації покладається на замовника) протягом 5 календарних днів з дня виникнення підстави для складання вищевказаних розрахунків.

Вказаний договір набирає чинності з 01.02.2022 та діє до 31.01.2023 (п. 7.1 договору).

Так, як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідно до витягу з реєстру платників податку на додану вартість (далі - ПДВ), долученого до позовної заяви, відповідач є платником податку на додану вартість.

Відповідачем у період з 15.02.2022 по 19.10.2022 надавались позивачу послуги з перевезення, що підтверджується актами наданих послуг, доданими до позовної заяви, які (послуги), у свою чергу, оплачені позивачем у повному обсязі, в т.ч. зі сплатою ПДВ.

Так, як вказує позивач в позові, у вартість вказаних послуг, які надавались відповідачем у період з 15.02.2022 по 19.10.2022, включено також податок на додану вартість в загальному розмірі 753 319,09 грн, проте, як зазначає позивач, відповідачем не складено податкові накладні за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року та такі порушення зобов`язань відповідача позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, порушують його право на зменшення податкового зобов`язання на суму 753 319,09 грн, що є збитками, понесеними позивачем.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що ним з лютого по серпень 2022 року складались та надсилались до контролюючого органу податкові накладні, однак відповідно до Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165 (далі - Порядок № 1165) за результатами автоматизованого моніторингу реєстрація цих податкових накладних була зупинена.

Відповідач, за його твердженням, подав контролюючому органу відповідні пояснення та документи для подальшої реєстрації частини податкових накладних за результатами господарських операцій з позивачем, а відтак, у діях відповідача вбачається відсутність протиправної поведінки та спричинення будь-яких збитків позивачу.

На підтвердження викладеного відповідачем до клопотання про приєднання документів до матеріалів справи додані копії податкових накладних за період з 15.02.2022 по 31.08.2022 та квитанції про їх надіслання контролюючому органу.

Крім того, у вказаному клопотанні відповідачем вказується, що враховуючи обставини справи та норми податкового законодавства, відповідач має право подати копії документів і письмових пояснень для подальшої реєстрації податкових накладних до 31.07.2024 включно, з урахуванням змін в податковому законодавстві у зв`язку з введенням військового стану в Україні.

Відповідач також зазначає, що ним вживаються усі можливі заходи для підготовки необхідних пояснень і документів для належної реєстрації вищезазначених податкових накладних.

Станом на момент подання такого клопотання, за твердженням відповідач, частина податкових накладних, яка була складена за результатами господарських операцій з позивачем, уже зареєстровані в ЄРПН, проте доказів на підтвердження вищевказаних фактів (реєстрації накладних) відповідачем не надано.

Розглянувши заявлені позивачем позовні вимоги, а також заперечення на них, суд зазначає про наступне.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статі 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Судом частково не приймається до уваги посилання позивача про те, що відповідач взагалі не склав податкові декларації за результатами господарської діяльності з позивачем за період з лютого по жовтень 2022 року, оскільки судом встановлено, що за результатами господарських операцій з надання послуг відповідачем за період з 15.02.2022 по 31.08.2022 складались податкові накладні та надсилались до контролюючого органу, що підтверджується наданими відповідачем документами.

Водночас, податковим органом було зупинено реєстрацію зазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних із посиланням на ст. 201.16 Податкового кодексу України, відповідно до якої, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому відповідачу запропоновано відповідно до Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Мінфіну від 12 грудня 2019 р. № 520 (далі - Порядок № 520), надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в податкових накладних.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесені зміни до ПК України, зокрема, статтю 102 ПК України доповнено пунктом 102.9, визначено, що на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених ПКУ, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Водночас, Законом України від 30.06.2023 № 3219-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», який набрав чинності з 01.08.2023, виключено пункт 102.9 статті 102 ПК України, тобто з 01.08.2023 поновлено перебіг строків, визначених ПК України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у т.ч. строк для подання копій документів та письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної в податкових накладних.

Таким чином, відповідачем мали бути подані пояснення до контролюючого органу до 31.07.2024.

Проте, доказів того, що станом на день прийняття рішення у даній справи податкові накладні є зареєстрованими, матеріали справи не містять, зокрема, відповідачем подані лише податкові накладні за період з 15.02.2022 по 31.08.2022, у той час як відносини щодо надання послуг між сторонами тривали до 19.10.2022, що підтверджується підписаними між сторонами актами.

Водночас, як вбачається з квитанцій контролюючого органу, реєстрація таких накладних зупинена, при цьому після 31.07.2024 (граничного строку для подання відповідачем контролюючому органу пояснень та доказів на підтвердження даних відображених у податкових накладних) відповідачем до суду не подавались докази реєстрації таких накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому суд зазначає, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права замовнику (позивачу) на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє виконавця (відповідача) від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Суд зазначає, що положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 зі справи № 917/877/17. При цьому у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного у пункті 28 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 зі справи № 918/216/17, згідно з яким передбачалося, що відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Слід зазначити, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок у встановлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 зі справи № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 зі справи № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Крім того, хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 і від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.

Судом встановлено, що спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з надання останнім послуг позивачу за період з 15.02.2022 по 19.10.2022, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на суму 753 319,09 грн, яка є податком на додану вартість з сплачених позивачем відповідачу послуг.

При цьому відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів реєстрації податкових накладних за відносинами з надання позивачу послуг за період з 15.02.2022 по 19.10.2022.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За встановленими судом обставинами, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом та договором обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ 753 319,09 грн до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на таку суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 11 299,79 грн.

Крім того, позивач в попередньому орієнтованому розрахунку суми судових витрат вказував про понесення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Проте, станом на момент прийняття рішення у даній справі позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн суду не надано, у зв`язку з чим судом при ухваленні рішення у даній справі не здійснюється розподіл витрат позивача на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП ТРАНС ГРУП" (04128, місто Київ, ВУЛИЦЯ СТЕЦЕНКА, будинок 20 А, код 43589437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, КОМПЛЕКС БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД, будинок 8, офіс 229, код 37090215) збитки в розмірі 753 319,09 грн (сімсот п`ятдесят три тисячі триста дев`ятнадцять грн 09 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 299,79 грн (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять грн 79 коп.).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 13.09.2024.

Суддя О.Г. Удалова