Рішення

від 13.09.2024 по справі 910/7326/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2024Справа № 910/7326/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом ОСОБА_1

(

АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС

ТЕХНОЛОГІЇ" (02166, м. Київ, просп. Лісовий, буд. 25, оф. 3;

ідентифікаційний код: 37312258)

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ" (далі-відповідач) про припинення трудових відносин між громадянином України ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ" на підставі ст. 38 КЗпПУ з дня набрання рішенням суду законної сили, із внесенням відповідних даних в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.06.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7326/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/7326/24 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

27 травня 2013 року ОСОБА_1 , надалі - Позивач, було призначено на посаду директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ: 37312258, місцезнаходження: 02166, м. Київ, Деснянський р-н, прт. Лісовий, буд. 25, оф. 3), надалі - Відповідач (Товариство).

Призначення на посаду директора підтверджується наказом № 35-К від 27.05.2013, виданого на підставі Протоколу Загальних зборів учасників Товариства від 24 травня 2013 року № 4. Прийом на роботу був не за основним місцем роботи, з неповним робочим днем. Контракт щодо виконання обов`язків директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» - з Позивачем не укладався.

Учасниками Товариства Відповідача є:

1. Громадянин України ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , розмір внеску до статутного капіталу (грн.): 167 750,00 (55% голосів), надалі - Учасник 1.

2. Громадянин України ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , розмір внеску до статутного капіталу (грн.): 137 250,00 (45% голосів), надалі - Учасник 2, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.05.2024.

За твердженням Позивача, тривалий час Учасник 2 Товариством Відповідача не займається, не опікується, не цікавиться і знаходиться на тимчасово окупованій частині України - на території Автономної Республіки Крим.

Товариство Відповідача найманих працівників немає (крім директора - Позивача), цілі та завдання Товариства, передбачені Статутом, Товариством не виконуються.

Прийняття рішень згідно визначеного чинним законодавством України кворуму - неможлива. Остання реєстраційна дія по Відповідачу здійснена 22.08.2019 р. (підтверджується витягом з ЄДРПОУ).

Враховуючи вищевикладене, Позивач не має мотивації та можливості перебувати на посаді директора Відповідача. Позивач бажає повноцінно займатись виконанням обов`язків на іншій посаді, в іншій компанії.

Однак, оскільки належного зв`язку з Засновником (Учасником) Товариства Відповідача Позивач не має, що є перешкодою у вільному (прямому) звільненні Позивача з посади директора за власним бажанням (відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю, далі - КЗпП України), Позивач був змушений звернутись з даною позовною заявою до суду, для захисту своїх порушених прав, попередньо вдавшись до засобів досудового вирішення (листування).

Призначення та звільнення виконавчого органу (директора) Товариства Відповідача (ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ»), відповідно до пп. 10.4.16 п. 10.4. Розділу 10 Статуту Товариства, належить до компетенції Загальних зборів учасників.

Право Позивача, як найманого працівника, закріплене Кодексом законів про працю. Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю - працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З огляду на неможливість перебування на посаді директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» та незадовільного матеріального становища Товариства Позивача - 25 березня 2024 року, Позивач написав на адресу Відповідача, ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ», заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням та надіслав її за місцезнаходженням Відповідача.

Додатково, Позивач відправив на адресу Учасника 1 (додатково до заяви про звільнення) повідомлення про проведення позачергових Загальних зборів Відповідача 15 травня 2024 року о 11:00 (до порядку денного яких включено питання звільнення Позивача).

Також звертаючись до суду Позивач додатково вказує, що він позбавлений можливості направити заяву про звільнення та повідомлення про проведення позачергових Загальних зборів Відповідача на адресу Учасника 2, що знаходиться на тимчасово окупованій території. На обґрунтування неможливості відправлення, до позовної заяви додаються: а) інформаційне повідомлення Укрпошти про те, що починаючи з 27.03.2014 року поштові відправленні, які направлені УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймаються поштою АР Крим та м. Севастополя та повертаються у зворотному напрямку; б) відповідь №1.10.004.-9269-24 від 05.04.2024 АТ «УКРПОШТА» на адвокатський запит адвоката Сторожука Ю.М., згідно якого національний оператор змушений тимчасово припинити прийом та доставку пошти в напрямку до АРК.

Позивачем було розміщено публікацію в офіційному виданні "Урядовий кур`єр" за 16 квітня 2024 року № 77, про скликання Загальних зборів учасників Відповідача, ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ», з метою розгляду питання порядку денного, а саме - звільнення директора Товариства.

Таким чином, звертаючись до суду, Позивач вказує, що зважаючи на те, що Загальні збори учасників ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» не відбулися, вирішити питання про припинення трудових відносин між ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» та ОСОБА_1 не вбачається за можливе, а тому просить вирішити питання щодо припинення трудових правовідносин між ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» та ОСОБА_1 у судовому порядку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Як було встановлено судом, 21.03.2024 Позивач звернувся до Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» із заявою про звільнення з посади директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

З матеріалів справи судом встановлено, що повідомлення про скликання позачергових Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» від 25.03.2023 було направлено рекомендованим листом.

За твердженням позивача, інший засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» належним чином повідомлене про дату, час, місце та порядок денний Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» .

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що у зв`язку із неявкою представника учасника на Загальні збори 15.05.2023, Позивачем було зафіксовано, що позачергові Загальні збори учасників ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» не відбулися. Даний факт засвідчено Актом від 15.05.2023, що підписаний директором ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» .

Суд встановив, що станом на момент розгляду даної справи директором ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є позивач - ОСОБА_1 .

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі № 758/1861/18.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, бездіяльністю відповідача, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача та невнесенні відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура внесення відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим директором не виконана, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, які ніким не оспорюються та наведені норми права, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання трудових відносин між ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» та ОСОБА_1 припиненими підлягають задоволенню.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

За таких обставин суд вважає, що наявні підстави для визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» у зв`язку зі звільненням позивача з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, відтак - позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню із виключенням відповідних відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати припиненими трудові відносини між громадянином України ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській обл. 5 березня 1996 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ТОВ «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» (місцезнаходження: 02166, м. Київ, проспект Лісовий, буд. 25, оф. 3, код ЄДРПОУ 37312258) на підставі ст. 38 КЗпПУ з дня набрання рішенням суду законної сили, із внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИК ПЛЮС ТЕХНОЛОГІЇ» (02166, м. Київ, просп. Лісовий, буд. 25, оф. 3; ідентифікаційний код: 37312258) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 3028,00 грн. - судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов