Рішення

від 13.09.2024 по справі 910/8616/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2024Справа № 910/8616/24Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/8616/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Мамедової Юлії Борисівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, літера А, ЄДРПОУ 41200660)

про стягнення 58 471,83 грн.,

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особи-підприємець Мамедова Юлія Борисівна з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 58 471,83 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків по оплаті поставленого товару за Договором №Ф-1944 від 22.11.2022 у розмірі 58 471,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

Вищевказана ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім 16.07.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

Крім того, ухвалу суду від 15.07.2024 опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" (далі - Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Мамедовою Юлією Борисівною (далі - Постачальник) укладено договір поставки № Ф-1944, за умовами якого Постачальник зобов`язується протягом чинності цього Договору поставити та передати у власність Покупцеві Товар (партію Товару) в кількості і в строки згідно з умовами цього Договору та Додатків до нього, які є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти, та своєчасно сплатити за Товар згідно з умовами цього Договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору повне найменування Товару, одиниці виміру Товару, ціна одиниці Товару, встановлюються в специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (далі - «Специфікація»).

Товар за цим Договором поставляється товарними партіями, обсяг яких визначається у кожному конкретному випадку відповідно до Замовлення на поставку Товару (далі - «Замовлення»), поданим в порядку відповідно до цього Договору (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 1.4 Договору робота з документами за Договором і його додатками здійснюватиметься з використанням системи «Electronic data interchange» (електронний обмін даними, електронний документообіг), надалі позначається - «EDI», через платформу електронної комерції Вчасно або через іншу платформу електронної комерції при умови можливої інтеграції з платформою Покупця (залежно від вибору Сторонами платформи EDI), надалі позначається як «Платформа». Сторони погодили, до моменту підключення Покупцем або Постачальником до системі EDI, Замовлення передається електронною поштою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до п. 2.1.1 Постачальник зобов`язаний забезпечувати доставку Товару в місце, в асортименті, в кількості, і за ціною (що відповідає чинній специфікації), вказаним в Замовленні, відповідно до Графіка поставок, і передачу Товару Покупцеві.

Відповідно до п. 2.2. Покупець зобов`язаний згідно Графіку поставок направляти Постачальникові Замовлення на Товар для поставки; належним чином забезпечувати приймання Товару; належним чином підписувати товаро-супровідні документи на Товар; сплачувати вартість Товару в порядку, передбаченому цим Договором; не частіше одного разу на тиждень надавати на вимогу Постачальника письмовий звіт про залишки Товару на складі; нести передбачене Договором відповідальність за неналежне виконання та/або невиконання умов цього Договору.

Пунктом 4.1 Договору Покупець надає Постачальнику замовлення на поставку Товару у відповідності з Графіком поставок. Узгодження і підписання Графіку поставок є обов`язковим для Сторін. Проект Графіку поставок складається Постачальником і направляється Покупцеві. Покупець при необхідності вносить корегування, узгоджує з Постачальником і узгоджений Графік поставок підписується обома Сторонами.

Замовлення передаються Покупцем Постачальникові у вигляді електронного повідомлення (EDI- документа) через відповідну Платформу. Сторони погодили, що в разі відмови Постачальника від роботи системі ED1 або її несправності. Замовлення передається електронною поштою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (п. 4.2 Договору).

Відповідно п. 4.3 Договору Постачальник зобов`язаний відправити Покупцеві за допомогою ED1 Відповідь на Замовлення Покупця (order response). Сторони погодили, що в разі відмови Постачальника від роботи системі EDI або її несправності, відповідь надсилається електронною поштою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідь на Замовлення Покупця має бути направлена Постачальником не пізніше наступного робочого дня з моменту відправки Замовлення Покупцем, але до моменту поставки, і повинна містити таку інформацію: номер і дата Відповіді на Замовлення; номер Замовлення, для якого формується Відповідь па Замовлення; підтверджена дата поставки; кількість Товару (підтверджена) - вказується кількість Товару, яка буде відвантажена по даному Замовленню, у випадку якщо відвантаження не буде в замовленій кількості, вказується «Причина», по якій Товар не буде поставлений; ціна Товару без ІІДВ, за якою буде відвантажений цей Товар.

Пунктом 7 Договору ціни на Товари, що постачаються Постачальником, є вільними відпускними, узгоджуються Сторонами у Специфікації. Зміна ціни Товару, погоджена Сторонами у Специфікації, можлива виключно за взаємною згодою Сторін, шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної Специфікації до цього Договору в новій редакції. Сума Договору складається з суми вартості партій Товару, поставленого Постачальником протягом строку дії цього Договору, і визначається шляхом додавання вартості Товару, вказаного у видаткових накладних, що були підписані уповноваженими представниками Сторін протягом строку дії цього Договору. Ціни встановлюються у національній валюті України - гривні.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що порядок оплати за поставлений Товар: Покупець здійснює оплату 1 (один) раз на тиждень за поставлений Постачальником Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам протягом тижня, який передує тижню, в якому Покупцем здійснюється оплата за поставлений Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам. Обов`язок оплати за Товар виникає у Покупця лише за фактом його реалізації кінцевому споживачу або третім особам.

У випадку не виконання Постачальником п. п. 4.8., 6.2., 6.4. цього Договору, а також у випадку не оплати або часткової оплати Постачальником наданих Покупцем послуг за Договором про надання послуг, укладеним між Постачальником та Покупцем, оплата за весь Товар затримується Покупцем на його власний розсуд до виконання Постачальником перерахованих вище пунктів, що не потребує додаткового попередження Покупцем Постачальника, та не є порушенням умов цього Договору (п.8.3 Договору).

Відповідно до п. 9.1 - 9.4 Договору Сторона, яка порушила зобов`язання, визначені цим Договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки Стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено.

За порушення грошових зобов`язань за цим Договором винна Сторона сплачує постраждалій Стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки ІІБУ, яка діяла у період порушення винною Стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

За недопоставку Товару більше ніж на 20% від загального обсягу партії Товару згідно відповідного Замовлення, підтвердженого Постачальником, Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцеві штраф у розмірі 25% від загальної вартості недопоставленого Товару.

Нарахування покупцем штрафних санкцій за порушення Постачальником умов цього Договору припиняється в день виконання такого простроченого зобов`язання.

Даний Договір підписано кваліфікованими цифровими підписами сторін у сервісі «Вчасно».

У позовній заяві позивач зазначає, що згідно акту звірки розрахунків за період з 01.09.2023 по 30.09.2023, відповідач має заборгованість перед позивачем, що на момент звернення до суду становить 58 471, 83 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 23.11.2022 № Ф-1944 у розмірі 58 471,83 грн.

В позовній заяві, позивач зазначає, що відповідно до договору поставки від 23.11.2022 № Ф-1944 було поставлено товар, який був прийнятий Відповідачем, але не оплачений останнім в порушення вимог п. 8.1. Договору.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач борг визнає, що підтверджується Актом звірки розрахунків за період з 01.02.2024 по 29.02.2024, проте, погашення боргу тривалий строк не проводить.

Також позивач зазначає, що ним та ТОВ "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" укладено Договір про надання послуг № Ф-1944-Б від 23 листопада 2022 року, згідно котрого Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛАЙЗ КОМПАНІ» є виконавцем, а Фізична особа-підприємець Мамедова Юлія Борисівна - замовником. Згідно умов даного договору, ТОВ «РЕЛАЙЗ КОМПАНІ» було надано послугу «Передпродажна підготовка товарів за липень 2023» на суму 5050 грн., з ПДВ, в результаті чого сторонами укладено Акт приймання-передачі виконаних послуг 501-0738747 від 31.07.2023 року до Договору надання послуг № Ф-1944-Б від 23.11.2022 року. Також наявність даної заборгованості сторони підтвердили шляхом підписання Акт звірки розрахунків за період з 01.07.2023 по 31.07.2023. Також згідно даного Акту звірки розрахунків сторони підтвердили наявність у ФОП Мамедової Юлії Борисівни загальної заборгованості на користь ТОВ «РЕЛАЙЗ КОМПАНІ» в сумі 13900,00 грн. Оскільки ФОП Мамедова Юлія Борисівна не здійснювала сплату за послуги котрі були надані ТОВ «РЕЛАЙЗ КОМПАНІ», та заборгованість за якими визнана ФОП Мамедовою Юлією Борисівною, за укладеними договорами послуг, ТОВ «РЕЛАЙЗ КОМПАНІ» було застосовано норму пункту 8.3 Договору поставки Ф-1944 від 23 листопада 2022 року, а саме - затримано оплату весь Товар, на розсуд Покупця (ТОВ "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ"), до моменту сплати Постачальником (ФОП Мамедовою Ю.Б.) наданих послуг згідно укладених між сторонами договорів послуг. Також відповідно до умов даного пункту Договору поставки, таке утримання коштів не потребує додаткового попередження Покупцем Постачальника, та не є порушенням умов Договору поставки № Ф-1944 від 23 листопада 2022 р.

Отже, як зазначає позивач, він звернувся до суду, з заявою про видачу Судового наказу, на суму коштів, строк оплати за якою наразі не настав, оскільки стягувачем не виконано умови укладених між Сторонами договорів послуг, а саме - зобов`язання з оплати послуг що були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" та відповідно до ФОП Мамедової Ю.Б. було застосовано умови пункту 8.3. Договору поставки № Ф-1944 від 23 листопада 2022 р.".

Після скасування наказу, 16 квітня 2024 позивач здійснив погашення заборгованості перед відповідачем. Станом на сьогодні будь-яка заборгованість відсутня, що підтверджується доданою копією Акту звірки. Таким чином, відповідач зобов`язаний виконати своє грошове зобов`язання після погашення боргу позивачем, тобто після 16 квітня 2024 р. Проте, відповідач своє грошове зобов`язання, яке складає 58 471 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна) гривня 83 копійки станом на сьогодні не виконав.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Частиною 1 ст.236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статях ГПК України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Визначений статтею 13 ГПК принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 ГПК, які пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Зазначені вище принципи змагальності та рівності сторін, норми процесуального права вимагають від позивача переконати суд в обґрунтованості його вимог (постанова ВС від 23.01.2020 по справі №920/153/18).

Крім того, на позивача та на відповідача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність такої заборгованості, а відповідач повинен надати докази, які спростовують доводи позивача про невиконання відповідачем грошових зобов`язань.

Частина 1 статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст. 74 ГПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч.4 ст. 74 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.76 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України визначено, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, за положеннями процесуального законодавства належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, є первинні документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути первинні документи, зокрема такі, як товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг.

З урахуванням наведеного, позивач повинен, зі своєї сторони, надати первинні документи, на підтвердження виконання свого обов`язку щодо передання (поставки) на користь покупця товару, та, відповідно, невиконання покупцем свого зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.

У відповідності до п. 8.1. Договору порядок оплати за поставлений Товар: Покупець здійснює оплату 1 (один) раз на тиждень за поставлений Постачальником Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам протягом тижня, який передує тижню, в якому Покупцем здійснюється оплата за поставлений Товар, який був реалізований Покупцем споживачу або будь-яким іншим третім особам. Обов`язок оплати за Товар виникає у Покупця лише за фактом його реалізації кінцевому споживачу або третім особам.

При цьому, відповідно до п. 4.5 Договору моментом переходу права власності на Товар є момент фактичного одержання Товару Покупцем та підписання уповноваженими представниками обох Сторін товаро-супровідних документів, що підтверджують фактичну передачу Товару від Постачальника Покупцеві. Датою поставки Товару Постачальником є фактична дата прийняття Товару Покупцем за видатковою накладною.

Отже, умови договору прямо пов`язують виникнення у покупця обов`язку щодо оплати за отриманий товар, саме з моментом отримання товару, визначеного у накладній.

Відтак, єдиним належним доказом на підтвердження наявності заборгованості за договором поставки є первинні документи, а саме, у даному випадку, видаткова накладна.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованості за договором поставки від 23.11.2022 № Ф-1944 у розмірі 58 471,83 грн.

Звертаючись із позовом до суду, позивач, не надавши жодних розрахунків наявної заборгованості, обмежився лише посиланням на складений та підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЛАЙЗ КОМПАНІ" та Фізичною особою-підприємцем Мамедовою Юлією Борисівною акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 у відповідності до якого заборгованість відповідача складає 58 471, 83 грн.

Позивачем також до позовної заяви долучено Акт звірки розрахунків за період з 01.04.204 по 30.04.2024 та Акт розрахунків за період з 01.04.2024 по 30.04.2024.

Зазначені акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 та за період з 01.04.204 по 30.04.2024 у відповідності до яких заборгованість відповідача складає 58 471, 83 грн. не містять відомостей щодо номеру та дати Договору, за невиконання якого вона виникла.

У той же час, Акт звірки розрахунків за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 стосується оплати за послуги за Договором від 16.04.2024 №Ф-1944-Б, який не є предметом спору у даній справі.

21.12.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказ господарської операції.

Верховний Суд у зазначеній справі дійшов до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь - яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, Верховний суд у своїй постанові від 21.12.2020 по справі №916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

Втім, як встановлено судом, позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять первинних документів (видаткових накладних) на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, яка відображена в акті звірки взаєморозрахунків.

Так само позивачем не подано банківської виписки з особового рахунка розміру боргу за Договором поставки від 22.11.2022 № Ф-1944.

Отже, акти звірки взаєморозрахунків, на які посилається позивач, за відсутності первинних документів, не може бути належними та допустимими доказами на підтвердження заборгованості за договором поставки № від 23.11.2022 № Ф-1944.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено здійснення між сторонами господарських операцій щодо надання відповідача позивачу послуг на підставі договору від 23.11.2022 № Ф-1944.

Вказане є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 58 471, 83 грн.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА