Рішення

від 09.09.2024 по справі 926/617/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року Справа № 926/617/24За позовом ОСОБА_1

до відповідача Обслуговуючого кооперативу Товариство індивідуальних гаражів № 10

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання недійсними рішення загальних зборів членів правління кооперативу

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Гончар А.Ю.

Представники сторін:

Від позивача адвокат Загарія О.Д.

Від відповідача адвокат Чорна С.О.

Від третьої особи не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Обслуговуючого кооперативу Товариства індивідуальних гаражів № 10 про визнання недійсними рішення загальних зборів членів правління кооперативу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2024 року, судову справу № 926/617/24 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Процесуальний хід розгляду даної справи відображено у відповідних ухвалах Господарського суду Чернівецької області.

Стислий виклад позиції позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що 14 травня 1993 року позивача прийнято в члени Обслуговуючого кооперативу "Товариства індивідуальних гаражів № 10", видано ордер № 417 на стоянку автомобіля в гаражі № 242.

В подальшому, рішенням зборів членів правління Обслуговуючого кооперативу "Товариства індивідуальних гаражів № 10" від 24 грудня 2015 року, оформлене протоколом №1 виключено ОСОБА_1 із членів товариства, а замість нього прийнято в члени ОСОБА_2 . Рішення зборів членів правління Обслуговуючого кооперативу "Товариства індивідуальних гаражів № 10" прийнято на підставі заяви позивача від 10 листопада 2015 року, згідно змісту якої ОСОБА_1 продав свій гараж ОСОБА_2 та просить виключити його із членів товариства.

Позивач вказує, що заяви про виключення з членів Товариства не писав та гараж не продавав, а відтак вважає, що його безпідставно та незаконно виключено з членів товариства, що і стало підставою для звернення до суду.

Стислий виклад позиції відповідача.

Представник Обслуговуючого кооперативу "Товариства індивідуальних гаражів № 10" зазначає, що оригінали заяви ОСОБА_1 не зберігся, оскільки позивач з листопада 2015 року не є членом товариства, не користується гаражем № НОМЕР_1 та не платить членські внески. При цьому, власником гаража є ОСОБА_3 , який купив його у позивача ОСОБА_1 та вступив у члени товариства про що подав відповідну заяву. Заяву ОСОБА_1 про виключення з членів кооперативу приніс його батько.

На підставі поданих заяв, 24 грудня 2015 року, зборами членів правління та ревізійної комісії по АДРЕСА_1 , було задоволено заяву ОСОБА_1 про вихід з членів товариства та заяву ОСОБА_3 про вступ в члени товариства. ОСОБА_3 було видано перепустку та територію товариства та заведена особова карточка.

На думку відповідача, підтвердженням того, що позивач відчужив свій гараж та не користується ним з листопада 2015 року є те, що ОСОБА_3 з 2015 року та по даний час є єдиним користувачем гаражу № НОМЕР_1 та протягом всього часу сплачує членські внески за гараж № НОМЕР_1 . Так, відповідач зазначив, що позивач знав про користування ОСОБА_3 гаражем, оскільки він є його братом по батьку, який помер, який будував гараж та помер у 2021 році.

Крім цього, представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для захисту своїх прав, адже він відчужив гараж у листопаді 2015 року і майже 9 років не користувався ним, не цікавився та не платив членські внески.

Також відповідач вважає, що даний спір є цивільно-правовим і стосується купівлі продажу гаража, на підставі укладеної угоди між двома фізичними особами.

Окрім того, відповідач зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним та не зможе відновити порушені права позивача.

Стислий виклад позиції третьої особи.

09 вересня 2024 року до канцелярії суду надійшли письмові заперечення третьої особи на позов, в який останній заперечує щодо задоволення позову.

ОСОБА_3 зазначає, що він є власником гаражу № НОМЕР_1 розташованого на території Товариства індивідуальних гаражів № 10, внаслідок його придбання у позивача. З 10 листопада 2015 року по даний час ОСОБА_3 є єдиним користувачем гаража № НОМЕР_1 та весь цей час сплачує членські внески.

На думку третьої особи, даний позов є намаганням позивача після смерті батька відібрати у нього правомірно та належним чином куплений у позивача гараж.

Окрім цього, на думку третьої особи, спосіб захисту, який обрав позивач є неефективним, оскільки у випадку задоволення позову приведе до подальших судових процесів.

Також, ОСОБА_3 вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач було відомо про відчуження ним гаражу та вихід з членів товариства з дати написання заяви про вихід з членів товариства, а саме 10 листопада 2015 року.

Адвокат позивача в судовому засіданні 09 вересня 2024 року підтримав позов та просив його задовольнити.

Адвокат відповідача в судовому засіданні 09 вересня 2024 року заперечувала про задоволення позову з підстав, викладених у письмових заявах, запереченнях.

Третя особа явку належного представника в судове засідання вкотре не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання.

Крім цього, як вбачається з письмових заперечень третьої особи на позов, останньому відомо про наявність даного спору в суді та обставини справи.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 09 вересня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно положень статті 113 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно статті 2 Закону України Про кооперацію, кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до пункту 1.2. Статуту Товариства індивідуальних гаражів № 10 (нова редакція) від 2015 року, Товариство створено за рішенням загальних зборів членів Товариства, на їх кошти, відповідно до рішення № 584 від 17.06.1996 р., виконавчого комітету міської Ради народних депутатів м. Чернівці.

Як вбачається з особової картки ОСОБА_1 , останній вступив в кооператив 14 травня 1993 року та йому видано ордер № 417 на стоянку автомобіля в гаражі № НОМЕР_1 .

Зазначене також підтверджується Довідкою № 2 від 29 листопада 2021 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 був членом товариства індивідуальних гаражів № 10 з 14 травня 1993 року по 10 листопада 2015 року.

Відповідно до рішенням членів Правління, оформленого протоколом № 1 зборів членів Правління та Ревізійної комісії від 24 грудня 2015 року, ОСОБА_1 виключено з членів Товариства та прийнято ОСОБА_4 .

Зазначене вище рішення членів Правління прийнято на основі письмових заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10 листопада 2015 року.

В той же час, як вбачається з письмових та усних пояснень адвоката позивача, для його довірителя виключення з членів кооперативу стало несподіванкою, оскільки він заяви про виключення з товариства не писав, гаража нікому не продавав, а в цей період в Чернівцях не знаходився.

В подальшому, позивач звернувся до Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області із заявою від 31 січня 2022 року про факт підробки документів. За заявою позивача відкрито кримінальне провадження № 120222160400001038, що підтверджується витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як вбачається з відповіді ОК Товариство індивідуальних гаражів № 10 № 1 від 14 грудня 2023 року на адвокатський запит від 06 грудня 2023 року, заяву від імені ОСОБА_1 приніс його батько ОСОБА_5 . Крім цього, як вбачається з відповіді, ОСОБА_2 не надавав керівнику товариства документ, який би підтверджував факт купівлі ним гаражу № 242 та будь-які можливі розрахунки проводились без його участі.

Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 27 лютого 2024 року, 04 квітня 2024 року витребувано у Обслуговуючого кооперативу Товариства індивідуальних гаражів № 10 оригінал заяви ОСОБА_1 від 10.11.2015 р. про його виключення з членів Товариства; оригінал протоколу №1 зборів Правління та Ревізійної комісії Товариства від 24.12.2015 р. із додатками та засвідчену копію статуту Товариства в редакції чинній станом на 24.12.2015 р.

При цьому, відповідачем оригіналу заяви ОСОБА_1 від 10.11.2015 р. про його виключення з членів Товариства не надано, зазначивши, що оригінал було втрачено, оскільки з дати його написання пройшов значний проміжок часу.

Відповідно до частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Частинами 1, 2 статті 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно частини 6 статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Так, оскільки відповідачем не надано оригіналу заяви про виключення з членів кооперативу від 10 листопада 2015 року, а позивач ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, зазначає, що він не писав вказаної заяви та мав на меті просити про призначення почеркознавчої експертизи, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи вищезазначене, відповідач не довів обставини того, що саме позивач звертався із заявою про виключення з членів товариства від 10 листопада 2015 року.

Крім цього, суд звертає увагу сторін, що судом береться до уваги копія статуту товариства індивідуальних гаражів № 10 (нова редакція) (далі Статут товариства), що надана державним реєстратором Чернівецької міської ради, оскільки в інших копіях наданих сторонам наявні розбіжності в його змісті.

Згідно змісту статті 8 Закону України Про кооперацію, статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити відомості, зокрема, про умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього.

Пунктами 6.15, 6.15.1 6.15.5 Статуту товариства визначено, що членство в товариства припиняється у разі: добровільного виходу з Товариства; незалежно від форми відчуження будь яким шляхом гаража (бокса) членом Товариства вважається операцією з продажу, що призводить втрати членства; виключення з Товариства; смерті члена Товариства фізичної особи (якщо немає правонаступника); припинення діяльності Товариства.

Згідно пункту 6.17 Статуту товариства, членство в Товариства припиняється за рішенням Правління Товариства.

Відповідно до пункту 6.18 Статут товариства, вихід за власним бажанням з Товариства здійснюється за письмовою заявою особи, що бажає вийти зі складу Товариства, складеною за відповідною формою. Заява подається на ім`я Голови Правління та розглядається в 10-денний термін.

В той же час, наявна в матеріалах справи копія заяви про виключення з членів товариства датована 10 листопада 2015 року, а рішення членів Правління та Ревізійної комісії про виключення ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 1 датоване 24 грудня 2015 року.

Таким чином, в порушенням вимог Статуту товариства, з урахуванням встановленого вище, суд вважає, що заяву не було ні написано, ні подано особою, яка бажає вийти з членів товариства - ОСОБА_1 . Крім цього, зазначена заява було розглянута з порушенням строків визначених пунктом 6.18 Статуту.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про пропущення позивачем строку позовної давності, суд вказує наступне.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як зазначалось вище, копія заяви ОСОБА_1 , про виключення з членів кооперативу не береться судом до уваги, оскільки відповідачем не надано оригіналу відповідної заяви.

Згідно відмітки в паспорті громадянина України, ОСОБА_1 з 2011 року постійно проживає у м. Тернопіль. Як зазначає позивач, він дізнався про виключення з членів ОК Товариство індивідуальних гаражів № 10 в кінці 2021 року, після смерті батька, і тоді звернувся до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінального провадження по факту підробки документів, оскільки жодної заяви він не писав.

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Довідка Товариства індивідуальних гаражів № 10 № 2 про те, що з 14 травня 1993 року по 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 був членом кооперативу видана на вимогу останнього - 29 листопада 2021 року.

31 січня 2022 року позивач звернувся до Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області із заявою про факт підробки документів, що підтверджується витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, строк позовної давності розпочався 29 листопада 2021 року, коли позивач дізнався про виключення його з членів кооперативу, а відтак позивачем не пропущено загальної позовної давності у три роки.

Доводи відповідача та третьої особи, що даний спір є цивільно-правовим суд оцінує критично з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 63 Господарського кодексу України, корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України Про кооперацію.

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону, кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо

Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України Про кооперацію).

Таким чином, обслуговуючи кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управління господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України Про кооперацію, основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.04.2021 у справах №910/4998/20 та №910/10011/19 дійшла висновку висновку, що спори пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК.. На думку колегії суддів касаційного суду, такий висновок розширює поняття корпоративних прав згідно зі ст. 167 ГКУ і може мати наслідком застосування норм корпоративного права (у матеріальноправовому розумінні) щодо всіх учасників спорів, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, зокрема й непідприємницьких організацій і товариств.

ВП ВС зазначає, що вирішуючи процесуальні питання юрисдикційності спору та застосувавши тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПКУ як процесуальної норми, що визначає збірне поняття «корпоративним» будь-якого спору, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, судом було акцентовано на тому, що таке поняття вживається «в розумінні» саме цієї норми. При розкритті змісту цієї процесуальної норми не застосовувалися положення матеріального права щодо визначення «корпоративних прав» згідно зі ст.167 ГКУ та не приймалося рішення щодо правильності застосування судами норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Також, подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справа № 509/577/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 травня 2023 року по справі № 911/3656/20.

Так, предметом спору в даній справі є визнання недійним рішення загальних зборів членів правління кооперативу щодо виключення з членів кооперативу, відтак позивач оскаржуючи означене рішення - реалізує свої корпоративні права.

Враховуючи вищевикладене, даний спір є корпоративним спором та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому, суд зауважує, що будь-які інші доводи сторін та обставини щодо купівлі/продажу гаражу та інших, можливо вчинених, правочинів виходять за межі даного предмету спору.

Щодо доводів відповідача та третьої особи, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним та не зможе відновити порушені права позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)). (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Предметом даного позову є визнання недійсним рішення зборів членів Правління та Ревізійної комісії Обслуговуючого кооперативу Товариство індивідуальних гаражів № 10 в частині виключення ОСОБА_1 із членів товариства.

Таким чином, в разі задоволення позову, ОСОБА_1 буде включено до членів кооперативу та буде відновлена можливість користування його корпоративним правами як члена кооперативу. Відтак, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та в змозі забезпечити поновлення порушене право позивача.

Доводи адвоката відповідача, що позов є передчасним, оскільки з відповідачем не велась претензійна робота та не здійснювались заходи досудового врегулювання спору відхиляються судом, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, суд засвідчує, що в даному випадку позивач наділений можливістю реалізувати право як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і шляхом безпосереднього звернення до суду з відповідним позовом.

Подібна правової позиції, висловлена послідовно у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 27.12.2018 зі справи №127/8837/16-ц, від 25.04.2019 зі справи №175/1387/16-ц, від 22.05.2019 зі справи №569/2609/15-ц, від 13.11.2019 зі справи №2-2550/09

Суд констатує, що в даному випадку позивач скористався своїм правом на звернення з відповідним позовом до суду.

Посилання адвоката відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Суд зазначає, що недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб`єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.

Отже, сторона, що постраждала, може завжди звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов`язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 статті 76 ГПК України).

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зауважував, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. До того ж він не визначає обов`язку суду вважати доведеною і встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги вагоміших доказів, тобто коли висновок про наявність стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18 та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, розглянувши подані докази, надавши оцінку аргументам сторін та застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви не майнового характеру ставку судового збору встановлено у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2024 року статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. слід покласти на відповідача

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним рішення зборів членів Правління та Ревізійної комісії Обслуговуючого кооперативу "Товариство індивідуальних гаражів № 10" (58004, м. Чернівці, вул. Рибалка Павла маршала, буд 3А, код ЄДРПОУ 21421332), оформленого протоколом № 1 від 24.12.2015 р., в частині виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , з членів Обслуговуючого кооперативу "Товариство індивідуальних гаражів № 10".

3.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Товариство індивідуальних гаражів № 10" (58004, м. Чернівці, вул. Рибалка Павла маршала, буд 3А, код ЄДРПОУ 21421332) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 3 028,00 судового збору.

Повний текст рішення складено та підписано - 12 вересня 2024 року

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк