Ухвала

від 12.09.2024 по справі 240/16670/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/16670/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про повернення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії .

Ухвалою суду від 09.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

10.09.2024 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, які містять прохання повернення без розгляду позовної заяви та документів з огляду на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду.

Розглянувши таке клопотання та дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з приводу розміру грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.12.2020.

Положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116)".

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Таким чином, на спірні правовідносини щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.12.2020 розповсюджуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), відтак право позивача на звернення до суду із цим позовом за вказаний період не обмежується будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.

Таким чином, суд встановив, що строк звернення до суду позивач не пропустив.

Отже, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статями 122, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника Житомирського військового інституту ім. С.П.Корольова про повернення позовної заяви без розгляду поданого у справі №240/16670/24 відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.М. Леміщак