Ухвала

від 11.09.2024 по справі 380/13331/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

11 вересня 2024 рокусправа № 380/13331/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преса-Високий Замок до Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в

Товариство з обмеженою відповідальністю Преса-Високий Замок (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 24; ЄДРПОУ: 30084747) звернулось до суду із позовом до Бориславської міської ради Львівської області (місцезнаходження: 82300, Львівська обл., м. Борислав, вул. Шевченка, 42; ЄДРПОУ: 26181298), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Бориславської міської ради Львівської області від 21.12.2023 N 1674 про відмову в поновлені договорів оренди землі ТОВ Преса Високий Замок;

зобов`язати Бориславську міську раду Львівської області повторно розглянути заяви ТОВ Преса Високий Замок про поновлення терміну дії договорів оренди землі №04.09.439.0003, згідно з яким було передано земельну ділянку площею 0,0020 га на вул. Міцкевича у м. Бориславі Львівської області (кадастровий номер 4610300000:04:052:0098) для обслуговування будівель торгівлі (торгового кіоску), №04.09.439.0004, згідно з яким було передано земельну ділянку площею 0,0020 га на вул. Шевченка у м. Бориславі Львівської області (кадастровий номер 4610300000:01:001:0110) для обслуговування будівель торгівлі (торгового кіоску), №04.09.439.0005, згідно з яким було передано земельну ділянку площею 0,0020 га на вул. С. Коваліва у м. Бориславі Львівської області (кадастровий номер 4610300000:11:031:0113) для обслуговування будівель торгівлі (торгового кіоску), №04.09.439.0002 від 22 січня 2009 року, згідно з яким було передано земельну ділянку площею 0,0020 га на вул. Володимира Великого у м. Бориславі Львівської області (кадастровий номер 4610300000:11:030:0154) для обслуговування будівель торгівлі (торгового кіоску).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в поновлені вищезгаданих договорів оренди землі на підставі п.17 Договорів оренди землі, згідно з якоми забороняється самовільна забудова орендованих земельних ділянок. Однак, на переконання позивача, актом від 24.08.2023 складеного комісією створеною відповідачем і згідно з яким було проведено на місці обстеження земельних ділянок ТОВ ПРЕСА-ВИСОКИЙ ЗАМОК, не встановлено факту самовільної забудови орендованих земельних ділянок, а зазначено про встановлення позивачем тимчасових споруд в результаті заміни старих кіосків на нові без погодження з органом місцевого самоврядування та без отримання у відділі архітектури та містобудування управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури міської ради паспортів прив`язки, що не є тотожним самовільній забудові. Позивач вважає, що ним не порушено жодного пункту вищезгаданих договорів оренди землі, а тому відповідно до умов договорів оренди землі та положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" N 161-XIV в редакції від 20.12.2015 як орендар має переважне право на їх поновлення.

Ухвалою суду від 8 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

24.07.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив. Відзив мотивовано тим, що за результатами обстеження спірних земельних ділянок, які перебували в оренді позивача, відділом архітектури та містобудування управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради виявлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Преса-Високий Замок» самовільно встановлено тимчасові споруди за адресами: вул. Володимира Великого, вул. Коваліва, вул. Міцкевича, вул. Шевченка у м. Бориславі, чим порушено вимоги Положення про Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в Бориславській міській територіальній громаді та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності». Водночас, згідно з положеннями відповідних пунктів (п. п. 17, 30) договорів оренди землі № 04.09.439.0002 від 22 січня 2009 року, № 04.09.439.0003 від 22 січня 2009 року, № 04.09.439.0004 від 22 січня 2009 року, № 04.09.439.0005 від 22 січня 2009 року, укладених між Бориславською міською радою Львівської області та ТОВ «ПРЕСА-«ВИСОКИЙ ЗАМОК», забороняється самовільна забудова орендованих земельних ділянок; орендар має право зводити в установленому порядку виробничі та інші будівлі і споруди за письмовою згодою орендодавця. Відповідач вважає, що факт розміщення на земельних ділянках тимчасових споруд (кіосків), які було встановлено самовільно, без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації та без письмової на це згоди орендодавця Бориславської міської ради Львівської області є підтвердженням порушення позивачем умов договорів оренди землі, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку з наявністю порушень умов договорів оренди землі з боку позивача.

29.07.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає про наявність у позивача переважного права на поновлення договорів оренди спірних ділянок, внаслідок використання вказаних земельних ділянок позивачем за цільовим призначенням, що в свою чергу є належним виконання умов договорів оренди земельних ділянок протягом часу їх дії.

02.08.2024 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від Бориславської міської ради Львівської області, в яких представник відповідача вважає, що позивачем було демонтовано попередні тимчасові споруди на орендованих земельних ділянках, а на їх місці було зведено нові ТС без погодження з орендодавцем та без отримання паспортів прив`язки ТС, а отже з порушенням умов (п. 30) договорів оренди землі.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін публічно-правовий спір означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ст.4 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно- владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.

При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

При цьому КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Предметом оскарження в даній справі є рішення Бориславської міської ради Львівської області від 21.12.2023 N 1674 про відмову в поновлені договорів оренди землі ТОВ Преса Високий Замок та зобов`язання Бориславської міської ради Львівської області повторно розглянути заяви ТОВ Преса Високий Замок про поновлення терміну дії договорів оренди землі.

Як встановлено судом, за змістом позовних вимог оскаржується рішення міської ради про відмову в поновлені договорів оренди землі та зобов`язання розглянути заяву про поновлення терміну дії договорів оренди землі, оскільки на переконання позивача, він як належний орендар відповідно до умов договорів оренди землі та положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" N 161-XIV має переважне право на їх поновлення. Тобто, ТОВ Преса Високий Замок звернулось до відповідача про поновлення терміну дії договорів оренди.

Отже, спір у цій справі стосується, в першу чергу, поновлення терміну дії договорів оренди землі, належної відповідачу на праві комунальної власності, що свідчить про приватно-правовий, а не публічний характер правовідносин.

Між тим, адміністративний суд не може вирішувати питання про надання в оренду землі, яка перебуває у комунальній власності.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема, у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 480/3207/20 та від 18 жовтня 2022 року у справі № 340/3143/20.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо права на земельну ділянку. а спір між сторонами у справі не є публічно-правовим.

В основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваного рішення відповідача покладено не порушення порядку та процедурного прийняття, а порушення оскаржуваним рішенням прав позивача на користування земельною ділянкою у зв`язку із відмовою у поновленні договору оренди землі на новий строк.

Зміст ст. 33 Закону України "Про оренду землі" N 161-XIV дає підстави для висновку, що вказаними нормами визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Тобто, предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах.

Суд зазначає, що з моменту укладення договору оренди земельної ділянки адміністративні відносини між землекористувачем і органом місцевого самоврядування припиняються і виникають договірні відносини, які не притаманні адміністративним правовідносинам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №488/3005/17 зазначила, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Суд наголошує на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 стосовно того, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 756/16374/16-ц зазначено: «Оскільки суб`єкт владних повноважень відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні певних дій щодо земельної ділянки, користувачем якої вважають себе позивачі, які (дії) пов`язані з набуттям ними права власності на цю земельну ділянку, то у цьому випадку обраний позивачами спосіб захисту приватного права спрямований на захист їх цивільних прав та інтересів в отриманні спірної земельної ділянки. І саме від встановлення обставин, з якими позивачі пов`язують виникнення у них речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15 відзначила: «У разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень. Вказані обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства».

У постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 при визначенні юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду зазначила:

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи державної влади, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір за участю суб`єкта владних повноважень та суб`єкта приватного права - юридичної особи, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

В даній справі основним мотивом на обґрунтування позовних вимог є переважне право позивача на поновлення договорів оренди землі та відмова позивачу у поновленні цих договорів оренди землі. Тобто, у зв`язку з порушенням норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та відмовою поновити договори оренди землі, позивач втрачає право на оренду землі, на яку претендував.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення, яке, у свою чергу, за доводами позивача, прийнято усупереч вимог законодавства, позивач втратив право право оренди земельної ділянки, а отже цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто, захист цивільного приватного права є домінуючим у вказаному спорі, а правовідносини після вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду перейшли з публічно-правової до приватноправової площини.

Розмежовуючи предметну юрисдикцію справ суди повинні не лише врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, а й в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Підвідомчість господарських справ установлено ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу вищезазначеного суд дійшов висновку, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами.

Суд зазначає, що права позивача як орендаря можуть бути порушені внаслідок прийнятого відповідачем рішення і підлягають захисту у порядку господарського судочинства, оскільки має місце порушення саме майнового права товариства на користування земельною ділянкою.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є не стільки дії та рішення Бориславської міської ради як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки незгода позивача з фактом припинення оренди землі відповідно до договорів оренди землі, укладеного між Бориславською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Преса-Високий Замок, і наведене свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскаржуване рішення прийняте Бориславською міською радою не як суб`єктом владних повноважень на реалізацію публічних функцій, а як власником в порядку реалізації права на розпорядження майном.

Враховуючи те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Преса-Високий Замок у цій справі направлено на поновлення прав як орендаря у сфері земельних договірних відносин, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу землекористування, а тому суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №380/1417/23.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу вищевикладеного суд приходить до висновку, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Водночас, згідно з вимогами ч. 1 ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачеві про віднесення даної справи до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки на час постановлення ухвали про закриття провадження у справі відсутнє клопотання особи, яка його сплатила, питання про повернення судового збору буде вирішуватися після надходження відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 238, 239, 241, 243, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в :

провадження у справі №380/13331/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Преса-Високий Замок до Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідних положень КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати складання повного тексту ухвали.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна