Постанова

від 12.09.2024 по справі 300/644/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/644/24 пров. № А/857/8692/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (головуючий суддя Гомельчук С.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/644/24 за позовом Релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

РО "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.11.2023 №0/13310/0407.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що за неподання звітності за 2015 2023 роки не може бути застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 3 060 грн. на підставі п. 54.3 ст. 54 ПК України, оскільки дана стаття Податкового кодексу України стосується використання платником податку права на податкову знижку (якої апелянт не використовує). Вказує, що згідно форми додатку до податкового повідомлення рішення від 22.11.2023 року № 0/13310/0407 уповноважена особа відповідача сформувала розрахунок штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання відповідно до ст. 124 ПК України, згідно якого застосувала штрафні санкції за 9 років, що суперечить ч. 102.1. ст. 102 ПК України. Звертає увагу, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області невірно сформовано розмір штрафу (санкцій). Наголошує, що відповідно ч. 102.1. ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 днів, і якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних Реєстру прав власності на нерухоме майно за релігійною організацією з 2015 року обліковується земельна ділянка, кадастровий номер 2623684101:01:003:0031, за адресою: Косівський район, село Люча, присілок Лази, площею 0,25 га, цільове призначення будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На підставі пункту 20.1.4 статті 20 розділу І, пункту 75.1 статті 75 розділу ІІ Податкового кодексу України, ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено камеральну перевірку щодо порушення правил (термінів) подання податкової звітності по платі за землю за період 2015-2023 роки РО Спасо-Преображенський монастир УГКЦ, за результатами якої складено акт перевірки №12275/09-19-04-07-14/24620256 від 06.11.2023.

Згідно акту перевірки за результатами проведеної перевірки встановлено неподання податкової звітності по платі за землю за 2015-2023 роки, за що передбачена відповідальність пунктом 120.1 статті 120 глави 11 розділу II ПК України.

На підставі акту перевірки №12275/09-19-04-07-14/24620256 від 06.11.2023 складено податкове повідомлення-рішення від 22.11.2023 №0/13310/0407, яким на підставі пункту 54.3 статті 54, пункту 120.1 статті 120 ПК України застосовано штраф у розмірі 9180,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, обгрунтованим, винесеним в порядку, встановленому законом, а позивач не довів протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.46.1 ст.46 ПКУ податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1 ст.49 д ПКУ).

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п.49.2 ст.49 ПКУ).

Пунктом 49.18 ст.49 ПКУ передбачені періоди, за які платник повинен подати податкові декларації, що дорівнюють місяцю, кварталу та календарному року та протягом якого часу.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Згідно п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено (п.271.1 ст.271 ПК України).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1 ст.285 ПКУ).

Відповідно до п. 286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п.286.2. ст.286 ПКУ).

Як вже було встановлено, згідно акту перевірки №12275/09-19-04-07-14/24620256 від 06.11.2023 за результатами проведеної камеральної перевірки встановлено неподання позивачем податкової декларації по платі за землю за 2015-2023 роки, за що передбачена відповідальність пунктом 120.1 статті 120 глави 11 розділу II ПК України.

Згідно ст.75 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути, серед іншого, своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків).

Як визначено пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Однак, згідно підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПКУ.

Апелянт зазначає, що відповідачем протиправно сформовано розрахунок штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання відповідно до ст. 124 ПК України, згідно якого застосовано штрафні санкції за 9 років, що суперечить ч. 102.1. ст. 102 ПК України.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що положення пункту 102.1 статті 102 ПК України містять виключення із загального правила, а саме, згідно пункту 102.2 статті 102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

- податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано (підпункт 102.2.1).

Таким чином, охоплення камеральною перевіркою періоду за 2015-2023 роки, який виходить за межі строку 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, є цілком правомірним, адже входить до виключного переліку випадків, які визначені пунктом 102.2 статті 102 ПК України.

Стосовно доводів апелянта про те, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області невірно сформовано розмір штрафу (санкцій), колегія суддів зазначає наступне.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (пп.14.1.39. ПІ4.1. ст.14 ПКУ).

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1. ст.54 ПКУ).

Згідно пп.54.3.1. п.54.3. ст.54 ПКУ контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію.

Статтею 120 ПКУ встановлена відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності.

Так, відповідно до п. 120.1 ст.120 ПКУ неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Як визначено пунктом 111.4 статті 111 ПК України особа вважається такою, що вчинила правопорушення повторно, якщо вона була притягнута до відповідальності у встановленому цим Кодексом порядку.

У разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо (п. 113.3. ст.,113 ПКУ).

У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення (п. 113.7. ст.113 ПКУ).

За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України (п. 113.8. ст.113 ПКУ).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно акту від 25.09.2023 №10534/09-19-04-07-16/24620256 Про результати камеральної перевірки щодо неподання податкової звітності по платі за землю за 2019-2023 роки РО Спасо-Преображенський монастир української греко-католицької церкви встановлено неподання податкової декларації по платі за землю до Верховинської ДПІ, за результатами якого відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення від 18.10.2023 №0/10856/0407 на суму штрафу в розмірі 1700 грн, яке платником сплачене 30.10.2023.

Тобто, позивачем після застосування до нього штрафу за неподання податкової звітності та винесення податкового повідомлення-рішення, допущено повторно правопорушення, про що складено акт про результати камеральної перевірки щодо неподання звітності по платі за землю релігійною організацією Спасо-Преображенський монастир української греко-католицької церкви за 2015-2023 роки від 06.11.2023 № 122758/09-04-07-14/24620256.

Апелянтом наведені обставини не спростовуються.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем обґрунтовано накладено штраф в розмірі 1020 грн за кожне таке неподання або несвоєчасне подання як за повторне неподання платником податків податкових декларацій.

Зауваження апелянта в частині помилкового застосування статті 124 ПК України при формуванні розрахунку штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання є формальними та не впливають на правомірність податкового повідомлення-рішення.

Розрахунок штрафних санкцій здійснено згідно пункту 120.1 статті 120 ПК України та є додатком до рішення, однак при формуванні додатку допущено технічку помилку щодо посилання на статтю 124 ПК України, замість статті 120 ПК України.

Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі закону, обгрунтовано, з дотриманням відповідної процедури.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі № 300/644/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар