Рішення

від 13.09.2024 по справі 638/9530/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/9530/24

Провадження № 2/638/4416/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Кассіч Н.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області про визнання за позивачами права власності на 1/12 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на підставі свідоцтва про право власності за законом ОСОБА_4 , за набувальною давністю та скасувати право власності на дане домоволодіння, зареєстроване на ОСОБА_5 . Свої вимоги обґрунтовують тим, що позивачі з 31.10.2003 року на підставі договору дарування володіють 11/12 частин зазначеного житлового будинку, у якому позивачі зареєстровані та проживають на протязі 20 років. За цей час ними було зроблено ремонтні роботи, здійснюють утримання будинку, оплачують комунальні послуги, користуються ним відкрито та безперервно. На момент укладання договору дарування позивачам не було відомо про власника 1/12 частки у житловому будинку та вони його ніколи не бачили. За повідомлення сусідів стало відомо, що ОСОБА_5 давно помер. Позивачі більше 10 років відкрито, безперервно володіють нерухомим майном у вигляді 1/12 частини домоволодіння, а відтак просять задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивачів підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, представник відповідача надав заяву про розгляд справи без їх участі, не заперечував у задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Згідно договору дарування від 31.10.2003 року ОСОБА_6 подарувала, а обдаровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийняли у дар 11/12 частин житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , з відповідними надвірними будівлями. Право власності зареєстровано 18.11.2003 згідно повідомлення Ізюмського БТІ.

За повідомленням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області №71-ВС від 12.01.2024 право власності на 1/12 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право спадкування за законом, засвідченим старшим державним нотаріусом першої Таганрогської державної нотаріальної контори 21.07.1973 року №7-5320 і зареєстрованого в Ізюмському БТІ 29.12.1976 року №7908, книга 47.

За повідомленням голови квартального комітету № 16 ОСОБА_7 та заступника Ізюмського міського голови В. Мацокіна від 25.07.2024 позивачі зареєстровані та проживають за зазначеною адресою, більше там ніхто не проживає. Місцезнаходження ОСОБА_4 не відомо, під час огляду будинку його власних речей не виявлено.

За інформацією з Ізюмського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від алкогольного отруєння, місце смерті Харківська область, місто Ізюм, місце проживання АДРЕСА_1 , актовий запис про смерть №279 від 22.06.1976.

Згідно договору на виконання робіт №100, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , акту виконаних робіт, здійснено будівельні роботи за адресою у АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №910/17274/17 від 14.05.2019 зазначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Так, судом встановлено, що на момент укладення договору дарування з позивачами, власник 1/12 домоволодіння ОСОБА_5 помер.

Відомостей щодо надходження заяв від спадкоємців про прийняття спадщини, заведення спадкової справи суду не надано.

Таким чином, титульні власники 1/12 частини житлового будинку у АДРЕСА_1 фактично та юридично відсутні.

Добросовісність як обов`язкова необхідна умова набуття позивачами майна за набувальною давністю підтверджується установленими судами обставинами справи.

Безтитульне володіння частиною спірного нерухомого майна позивачами підтверджується фактичним володінням ними відповідною частиною будинку та відсутністю у них як володільців цього нерухомого майна певного юридичного титулу щодо нього,

Відкритість та безперервність як обов`язкові необхідні умови набуття позивачами майна за набувальною давністю також підтверджені установленими судом обставинами справи.

Обмежень щодо об`єкта володіння, який має бути законним, матеріали справи не містять.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що позивачами дотримано умови набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю згідно зі статтею 344 ЦК України: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність, на підтвердження чого позивачами надані належні та допустимі докази.

Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 328,344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 274-279, 263-265, 352, 354-355ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (Харківська область, м. Ізюм, вул. Васильківського, буд.4, код ЄДРПОУ 44893979) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/12 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 , посвідченого першою Таганрогською державною нотаріальною конторою від 21.07.1973, зареєстрованого в реєстрі за №7-5320 та зареєстрованого в Ізюмському МБТІ від 29.12.1976 за №7908, книга 47, за набульвальною давністю.

Припинити право власності ОСОБА_4 на 1/12 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Ізюмському МБТІ від 29.12.1976 за №7908, книга 47.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В.Невеніцин