Ухвала

від 11.09.2024 по справі 453/1277/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1277/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/624/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 25.04.2024 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_2 , до затримання проживаючого у АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із вищою освітою, не одруженого, не працюючого, відповідно до ст. 89 КК України вважається таким, що раніше не судимий, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

за участю прокурора - ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

оскарженим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7(сім) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з часу фактичного затримання, тобто з 15 червня 2023 року. Зараховано у строк відбування покарання тимчасове затримання, в порядку ст. 208 КПК України, з 15 травня 2023 року 03 години 55 хвилин по 16 травня 2023 року 14 годину 22 хвилин.

Вирішено питання речових доказів та арештованого майна.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 , 14 травня 2023 року, близько 18 години, перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті виниклих неприязних відносин із ОСОБА_9 , розуміючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з метою завдання тілесних ушкоджень, наніс останньому кулаками обох рук почергово кілька ударів в ділянку голови, від чого останній впав. Після цього ОСОБА_9 було доставлено у відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Стрийської ЦРЛ» з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку важкого ступеня, гостра субдоральна гематома справа, дислокаційний синдром, лівобічний геміпарес. В подальшому, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3, о 07 годині 20 хвилин, ОСОБА_9 у вказаному медичному закладі від отриманих травм помер.

Згідно висновку експерта, смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від закритої черепно-мозкової травми у вигляді закритого перелому кісток спинки носа, двох синців в правій та лівій навколоочних ділянках, масивного, зливного крововиливу на внутрішній поверхні м`яких покровів голови в правій скоренево-тім`яній ділянці з переходом в праві лобну та потиличну ділянки, субдоральної гематоми в правій скоренево-тім`яній ділянці (клінічно) крововиливів під м`які мозкові оболонки та в речовину головного мозку, що на фоні тривалого каматозного стану призвела до розвитку енцефаломаляції та набряку головного мозку. Вказана закрито-черепно мозкова травма утворилась прижиттєво від дії тупого (тупих) предмету (предметів), або при контакті до такого (таких), могли виникнути 14 травня 2023 року внаслідок нанесення ударів кулаком в ділянки голови з послідуючим падінням на площину, мають ознаки: закрита черепно-мозкова травма-тяжкого тілесного ушкодження, яке знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті.

Відтак, в результаті вищевказаних умисних дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Не погоджуючись із оскарженим вироком, захисник обвинуваченого подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Сколівського районного суду Львівської області від 25 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувати діяння обвинуваченого з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України та призначити покарання у межах санкції цієї статті.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вину за інкримінованою ст. 121 ч. 2 КК України, ОСОБА_7 визнав частково. ОСОБА_7 не визнає, умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, в т.ч., що потягнуло смерть потерпілого, оскільки наніс один удар рукою в область голови, вважає, що тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили в подальшому смерть останнього, отримані ним внаслідок падіння та удару головою об дерев`яну підлогу саме від його удару по обличчю спричинені ним з необережності.

Ушкодження у вигляді закритого перелому кісток спинки носа, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Потерпілий помер в лікарській установі, тривалий час перебуваючи в коматозному стані. Перебування потерпілого в стані алкогольного сп`яніння вплинуло на перебування його в коматозному стані.

Вважає, що сам по собі удар, завданий ОСОБА_10 рукою в ділянку голови потерпілого, не призвів до спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а був лише причиною падіння останнього й удару головою об тверду поверхню - дерев`яну підлогу, внаслідок чого ним отримано тяжкі тілесні ушкодження, які в подальшому через тривалий час призвели до його смерті.

У цьому випадку ОСОБА_11 , завдаючи удару, не передбачав падіння і настання у потерпілого наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг це передбачити. В цьому конфлікті його умислом не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, внаслідок яких настала його смерть, через 15 днів лікування, тобто його умисел не був направлений на спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або позбавлення його життя.

На думку захисту, висновок сторони обвинувачення про те, що мотивом дій були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, та бажання нанести потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, та судовий висновок про ревнощі, як мотив спричинення тілесних ушкоджень, не можна визнати обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону, а правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого ОСОБА_7 у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, дають підстави стверджувати, що наявність у діях останнього ознак злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК, є неправильним.

У цьому випадку ОСОБА_12 , за обставин, що було вказано, не передбачав що внаслідок такої його поведінки буде спричинено шкоду здоров`ю потерпілого у виді тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило його смерть хоча повинен був і міг це передбачити, а тому діяв з необережності у виді злочинної недбалості, а відтак, його дії судом повинні бути перекваліфіковані з ч.2 ст. 121 на ч.1 ст. 119 КК України.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим кодексом. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.

Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів з точки зору їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням суду першої інстанції. Апеляційний суд має перевірити, чи керувався суд першої інстанції під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення судів про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

На думку колегії суддів, безпосередньо дослідивши докази, наявні в матеріалах справи. та подані під час судового розгляду, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши потерпілого ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ОСОБА_21 , експерта ОСОБА_22 , дослідивши інші письмові докази, зокрема висновок експертизи №52/2023 від 03 липня 2023 року , перевіривши доводи учасників процесу, суд дійшов до правильного переконання, що незважаючи на не визнання обвинуваченим вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК України, його вина повністю та об`єктивно стверджується належним чином дослідженими по справі доказами, яким судом першої інстанції надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості, та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку.

Подані стороною обвинувачення, вище перелічені докази, є логічними та послідовними, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані стороною обвинувачення та досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані, в сукупності між собою підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено події кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, такі зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими Закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, не встановлено.

Дані докази є належними й допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Дії ОСОБА_7 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України - тобто в умисному спричиненні ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого.

З приводу доводів сторони захисту щодо перекваліфікації дій ОСОБА_7 із ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, колегія суддів вважає, що підстав для перекваліфікації немає.

Частиною 1 ст. 119 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство, вчинене через необережність.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , під час конфлікту із ОСОБА_9 , який виник у зв`язку із ревнощами, умисно наносив удари потерпілому з метою заподіяти йому тілесні ушкодження, щоб припинити дії ОСОБА_9 , спрямовані на подальше приставання до його співмешканки та повторному нанесенні йому тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_7 , в сукупності з дослідженими під час судового розгляду матеріалами справи та поясненнями свідків, вказують про умисел на спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть і не підпадають під ознаки ч. 1 ст. 119 КК України, як вбивство, вчинене через необережність.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає внаслідок заподіяння особі умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечним, протиправним діянням та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. До того ж тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Для застосування ч. 2 ст. 121 КК України обов`язковою і необхідною умовою є встановлення необхідного причинного зв`язку між тяжкими тілесними ушкодженнями і смертю, що настала. Частина 2 статті 121 КК України може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв`язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання, лікарську помилку тощо.

Частина 2 статті 121 КК України може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв`язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання, лікарську помилку тощо.

За фактичними обставинами справи судом встановлено, що дії ОСОБА_7 мали активний характер, були протиправними, між його діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок, який підтверджується належними та допустимими доказами, що були предметом детального дослідження судом першої інстанції.

Так, згідно висновку експерта №52/2023 від 03 липня 2023 року, смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від закритої черепно-мозкової травми у вигляді закритого перелому кісток спинки носа, двох синців в правій та лівій навколоочних ділянках, масивного, зливного крововиливу на внутрішній поверхні м`яких покровів голови в правій скоренево-тім`яній ділянці з переходом в праві лобну та потиличну ділянки, субдоральної гематоми в правій скоренево-тім`яній ділянці (клінічно) крововиливів під м`які мозкові оболонки та в речовину головного мозку, що на фоні тривалого каматозного стану призвела до розвитку енцефаломаляції та набряку головного мозку. Вказана закрито-черепно мозкова травма утворилась прижиттєво від дії тупого (тупих) предмету (предметів), або при контакті до такого (таких), могли виникнути 14 травня 2023 року внаслідок нанесення ударів кулаком в ділянки голови з послідуючим падінням на площину, мають ознаки: закрита черепно-мозкова травма-тяжкого тілесного ушкодження, яке знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті.

Експерт ОСОБА_22 в суді першої інстанції показав, що він проводив експертизу трупа ОСОБА_9 . В експертизі чітко вказано причину смерті. Окрім того, в експертизі вказано тілесні ушкодження, які були заподіяні потерпілому ОСОБА_23 . Додатково вказав, що померлому було нанесено не менше двох ударів в голову. Від ударів він поступово почав втрачати свідомість, оскільки пішов крововилив у мозок. Також у потерпілого був зломаний ніс.

Щодо доводів сторони захисту про наявність підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч.2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та заперечення стороною захисту причинно-наслідкового зв`язку між нанесенням ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень і смертю потерпілого ОСОБА_9 та умислу на заподіяння таких, то колегія суддів не бере такі до уваги, оскільки вони суперечать обставинам справи, які досліджені судом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що винуватість ОСОБА_7 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковано за ч. 2 ст.121 КК України. З огляду на викладене, підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не заслуговують на увагу.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

вирок Сколівського районного суду Львівської області від 25.04.2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без змін , а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, що перебуває під вартою - у той самий строк з дня отримання копії такого рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4