Постанова

від 27.08.2024 по справі 727/348/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Чернівці

справа № 727/348/23

провадження № 22-ц/822/11/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Кулянди М.І., Литвинюк І.М.

секретаря Тодоряк Г.Д.

з участю позивач ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Товариства з Обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд» Петікар Артема Вікторовича

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з Обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 серпня 2023 року, головуючий у першій інстанції Слободян Г.М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січня 2023 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Зазначала, що є фізичною особою підприємцем.

Здійснювала діяльність у стаціонарній малій архітектурній формі літньому майданчику на АДРЕСА_1 , внесеної в реєстр департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 03 вересня 2010 року під номером 152.

Рішенням 13 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2011 року №288 дозволено підприємцю ОСОБА_5 та підприємцю ОСОБА_6 передати в суборенду підприємцю ОСОБА_1 земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0041 га до 01 листопада 2012 року та за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0056 га до 01 березня 2012 року для влаштування та обслуговування літнього майданчика.

За замовленням ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Арка-С» виконано ескізний проект на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону по АДРЕСА_3 від 2010 року.

Здійснила будівництво збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.А загальною площею 43,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М.Д. 03 жовтня 2018 року.

ОСОБА_3 було змінено площу нежитлової будівлі, що знаходяться по АДРЕСА_4 , після проведення внутрішнього перепланування та приєднання до нежитлової будівлі збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , здійснено перереєстрацію права власності.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20 грудня 2022 року №318139698 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд» на нежитлову будівлю загальної площі 197,4 кв.м, що складається з будівлі з підвалом літ.А, прибудови А-1, розташована по АДРЕСА_4 .

Просила витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та повернути на користь ОСОБА_1 збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 28 серпня 2023 року у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 28 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Зазначає, що рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 серпня 2023 року не відповідає критеріям законності, обґрунтованості.

Судом першої інстанції лише здійснено описання кожного доказу та посилання на правові висновки Верховного Суду, норми матеріального та процесуального права без викладення жодного висновку та його обґрунтування.

Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що ОСОБА_3 набуто право власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М.Д. 03 жовтня 2018 року, на нежитлову будівлю літ.А загальною площею 43,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , збільшено площу нежитлової будівлі до 162,7 кв.м після проведення внутрішнього перепланування та незаконного приєднання належного ОСОБА_1 збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі довідки Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризацїї від 15 січня 2019 року №85.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що тимчасова збірно-розбірна споруда не може бути визнана нерухомим майном, відомості про яке вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на це нерухоме майно.

ОСОБА_1 поза розумним сумнівом доведено зведення на переданій Чернівецькою міською радою у суборенду земельній ділянці збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м.

Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у призначенні судової будівельно-технічної експертизи.

Посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є належними співвідповідачами, оскільки ОСОБА_3 незаконно заволоділа спірним збірно-розбірним торговельним павільйоном, який перебуває у незаконному володінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», засновниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 є керівником юридичної особи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», в інтересах якої діє адвокат Петікар А.В., просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_1 у обраний спосіб.

На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на відсутність у ОСОБА_1 права власності на об`єкт торговельний павільйон «Пікнік», що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Водночас судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.А загальною площею 43,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М.Д. 03 жовтня 2018 року.

За довідкою Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризацїї від 15 січня 2019 року №85 загальна площа приміщень №1-1 - 1-9, що знаходяться по АДРЕСА_4 , складає 162,7 кв.м, площа змінилася за рахунок внутрішнього перепланування та закриття літнього майданчику.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 27 січня 2022 року №296601680 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежилі приміщення загальною площею 34,7 кв.м, що складаються з нежилого приміщення (громадської вбиральні) підвалу, розташованої у будівлі літ.А по АДРЕСА_4 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20 грудня 2022 року №318139698 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд» на нежитлову будівлю загальної площі 197,4 кв.м, що складається з будівлі з підвалом літ.А, прибудови А-1, розташована по АДРЕСА_4 .

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам відповідає.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснено запис щодо фізичною особи - підприємця ОСОБА_1 15 грудня 2000 року №20380170000018234.

Відповідно інформації, наданої Головним управлінням Державної податкової служби України у Чернівецькій області, 23 листопада 2021 року №14406/6/24-13-09-02 фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 видано ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями

За повідомленням департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин від 17 вересня 2010 року №Б-4463/2 розглянуто заяву-декларацію ОСОБА_1 щодо розміщення стаціонарної малої архітектурної форми - літнього майданчика на АДРЕСА_1 . Зазначена стаціонарна мала архітектурна форма внесена в реєстр департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради 03 вересня 2010 року під номером 152.

Рішенням 13 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2011 року №288 дозволено підприємцю ОСОБА_5 та підприємцю ОСОБА_6 передати в суборенду підприємцю ОСОБА_1 земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0041 га до 01 листопада 2012 року та за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0056 га до 01 березня 2012 року для влаштування та обслуговування літнього майданчика.

За замовленням ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Арка-С» виконано ескізний проект на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону по АДРЕСА_3 від 2010 року.

ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.А загальною площею 43,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М.Д. 03 жовтня 2018 року.

За довідкою Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризацїї від 15 січня 2019 року №85 загальна площа приміщень №1-1 - 1-9, що знаходяться по АДРЕСА_4 , складає 162,7 кв.м, площа змінилася за рахунок внутрішнього перепланування та закриття літнього майданчику.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 27 січня 2022 року №296601680 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежилі приміщення загальною площею 34,7 кв.м, що складаються з нежилого приміщення (громадської вбиральні) підвалу, розташованої у будівлі літ.А по АДРЕСА_4 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20 грудня 2022 року №318139698 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд» на нежитлову будівлю загальної площі 197,4 кв.м, що складається з будівлі з підвалом літ.А, прибудови А-1, розташована по АДРЕСА_4 .

За висновком експерта спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» Ощипко О.О. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 03 липня 2024 року №140 торговельний павільйон (окремі приміщення 1-7, 1-8, 1-9) загальною площею 1122,7 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (попередня адреса місцезнаходження вказаного павільйону: АДРЕСА_5 ) не відповідає ескізному проекту Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка-С» на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону по АДРЕСА_3 від 2010 року в частині об`ємно-планувальних характеристик, а саме щодо загальної площі приміщень яка фактично становить 122,7 кв.м, а згідно ескізного проекту 116,0 кв.м, при цьому детальний план приміщень торговельного павільйону в ескізному проекту відсутній, а також конструктивних характеристик; крім того наявні відмінності фактичного архітектурного рішення головного фасаду об`єкту дослідження (зі сторони АДРЕСА_6) та відображеного в матеріалах ескізного проекту.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є витребування із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та повернення на користь ОСОБА_1 збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалося здійснення ОСОБА_3 незаконного приєднання до нежитлової будівлі по АДРЕСА_4 збірно-розбірного торговельного павільйону « Пікнік », зведеного ОСОБА_1 , перереєстрації права власності на нежитлову будівлю із збільшенням площі, включення збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», засновниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З огляду на наведене ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом з метою захисту свого права власності на збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , від Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які незаконно фактично володіють цим майном.

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції у рішенні зазначив обставини справи та докази, проте не виклав мотиви щодо їх оцінки.

Згідно з частиною четвертою статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Водночас у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції, зокрема, виклав висновки про відсутність у ОСОБА_1 права власності на об`єкт торговельний павільйон «Пікнік», що знаходиться по АДРЕСА_4 , звернення ОСОБА_1 з позовною вимогою до неналежного відповідача.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про не порушення права власності ОСОБА_1 на об`єкт торговельний павільйон «Пікнік», що знаходиться по АДРЕСА_4 , за захистом якого ОСОБА_1 звернулася до суду.

Разом з тим суд першої інстанції зробив одночасно висновок про відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу ОСОБА_1 та звернення ОСОБА_1 з позовною вимогою до неналежного відповідача.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження№ 61-2417сво19).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.

За змістом частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18) вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.

Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Предмет доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 462/3689/16-ц (провадження № 61-19174св21).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснено запис щодо фізичною особи - підприємця ОСОБА_1 15 грудня 2000 року №20380170000018234.

Відповідно інформації, наданої Головним управлінням Державної податкової служби України у Чернівецькій області, 23 листопада 2021 року №14406/6/24-13-09-02 фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 видано ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями

За повідомленням департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин від 17 вересня 2010 року №Б-4463/2 розглянуто заяву-декларацію ОСОБА_1 щодо розміщення стаціонарної малої архітектурної форми - літнього майданчика на АДРЕСА_1 . Зазначена стаціонарна мала архітектурна форма внесена в реєстр департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради 03 вересня 2010 року під номером 152.

Рішенням 13 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2011 року №288 дозволено підприємцю ОСОБА_5 та підприємцю ОСОБА_6 передати в суборенду підприємцю ОСОБА_1 земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0041 га до 01 листопада 2012 року та за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0056 га до 01 березня 2012 року для влаштування та обслуговування літнього майданчика.

Встановлено, що за замовленням ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Арка-С» виконано ескізний проект на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону по АДРЕСА_3 від 2010 року.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

За змістом пункту 1.3, 1.4 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1330/20068, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Стаціонарна тимчасова споруда - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

Згідно із частиною 1 глави 1 Правил використання та забудови території міста Чернівці, затверджених рішенням Чернівецької міської ради від 7 липня 2005 р. N 763 мала архітектурна форма функціонального призначення (для здійснення підприємницької чи господарської діяльності) - невелика споруда площею забудови до 30 м.кв, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.

Тимчасова споруда (також мала архітектурна форма для здійснення підприємницької діяльності) - невелика споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів (кіоски, павільйони тощо). Тимчасова споруда є одноповерховою, площею до 30 кв. м, може мати внутрішнє приміщення для тимчасового перебування людей.

На підставі пункту 8 Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 жовтня 2000 року № 227, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2000 року за № 755 4976, для отримання дозволу на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми суб`єкту підприємницької діяльності необхідно подати до Київської, Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад документи, визначені в п. 3 Правил.

За змістом пунктів 10, 11, 12, 14, 15 наведених Правил орган містобудування та архітектури видає суб`єкту підприємницької діяльності копію протоколу засідання комісії за участю уповноважених представників структурних підрозділів районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради в містах обласного значення, районних державних адміністрацій у містах Києві та Севастополі, виконавчих органів районних у містах , сільських, селищних радах, суб`єкта підприємницької діяльності, а також залучених, в разі необхідності, уповноважених представників відповідних органів державного нагляду, служб і експлуатуючих організацій не пізніше, ніж у місячний строк з дня подачі заяви.

У протоколі комісії, органом містобудування і архітектури, визначаються висновки та вимоги які стосуються прив`язки місця розміщення малої архітектурної форми до існуючих споруд, проїжджої частини вулиць, підключенням до інженерних мереж, а також, при необхідності, вимоги щодо погодження паспорта або розроблення проектної документації на замовлення суб`єкта підприємницької діяльності та погодження її в установленому порядку.

На підставі позитивного висновку протоколу комісії суб`єкт підприємницької діяльності забезпечує розробку паспорта прив`язки малої архітектурної форми. Розробка паспорта здійснюється за замовленням суб`єкта підприємницької діяльності відповідними підприємствами, установами та організаціями.

Орган містобудування та архітектури районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради (для міст обласного значення), у триденний термін перевіряє відповідність паспорта вимогам, які визначені в протоколі комісії, державним будівельним нормам і готує проект-розпорядження Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради про видачу дозволу на розміщення малої архітектурної форми.

Дозвіл на розміщення малої архітектурної форми видається суб`єкту підприємницької діяльності органом містобудування та архітектури на підставі рішення виконкому міської, селищної, сільської ради, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій у дводенний строк після його прийняття.

Згідно із пунктами 23, 24 Правил стаціонарна мала архітектурна форма приймається в експлуатацію комісією за участю суб`єкта підприємницької діяльності, уповноваженого представника органу містобудування та архітектури, а також, залежно від функціонального призначення, представників відповідних служб з розглядом на місці відповідності об`єкта паспорту прив`язки.

Після прийняття об`єкта в експлуатацію здійснюється його реєстрація органом містобудування та архітектури районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради.

На підставі пунктів 2.1, 2.2 розділу II Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1330/20068, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди (додаток 1).

Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди.

За змістом пунктів 2.20, 2.21, 2.30 наведеного Порядку встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Відхилення від паспорта прив`язки тимчасової спору не допускається.

Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Відповідно до пункту 5.6 глави 5 Правил використання та забудови території міста Чернівці, затверджених рішенням Чернівецької міської ради від 7 липня 2005 р. N 763, розміщення будь-яких об`єктів містобудування на території міста та їх будівництво здійснюється за умов відповідності Правилам і виключно з дозволу міської ради та її виконавчого комітету. Будівництво об`єктів без одержання такого дозволу вважається самочинним будівництвом і тягне відповідальність, встановлену законодавством.

Встановлено, що ОСОБА_1 зведено збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік», що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (попередня адреса АДРЕСА_5 ).

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у призначенні судової будівельно-технічної експертизи.

Такі доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі фактично зводяться до порушення права останньої довести позовні вимоги.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18, від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 сформульовані подібні висновки стосовно прийняття апеляційним судом нових доказів.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2024 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу.

За висновком експерта спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» Ощипко О.О. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 03 липня 2024 року №140 торговельний павільйон (окремі приміщення 1-7, 1-8, 1-9) загальною площею 1122,7 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (попередня адреса місцезнаходження вказаного павільйону: АДРЕСА_5 ) не відповідає ескізному проекту Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка-С» на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону по АДРЕСА_3 від 2010 року в частині об`ємно-планувальних характеристик, а саме щодо загальної площі приміщень яка фактично становить 122,7 кв.м, а згідно ескізного проекту 116,0 кв.м, при цьому детальний план приміщень торговельного павільйону в ескізному проекту відсутній, а також конструктивних характеристик; крім того наявні відмінності фактичного архітектурного рішення головного фасаду об`єкту дослідження (зі сторони АДРЕСА_6) та відображеного в матеріалах ескізного проекту.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази надання суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 дозволу на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, прийняття в експлуатацію збірно-розбірного торговельного павільйону «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , та здійснення його реєстрації департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Ураховуючи наведене здійснення ОСОБА_1 встановлення (будівництва) стаціонарної малої архітектурної форми збірно-розбірного торговельного павільйону « Пікнік », що знаходиться по АДРЕСА_4 , є самочинним.

Самочинно збудований збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік», що знаходиться по АДРЕСА_4 , не є об`єктом права власності.

За таких обставин ОСОБА_1 не набуто право власності на збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не порушення права власності ОСОБА_1 на збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Встанволено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.А загальною площею 43,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М.Д. 03 жовтня 2018 року.

За довідкою Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризацїї від 15 січня 2019 року №85 загальна площа приміщень №1-1 - 1-9, що знаходяться по АДРЕСА_4 , складає 162,7 кв.м, площа змінилася за рахунок внутрішнього перепланування та закриття літнього майданчику, що згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127, не є самочинним.

Разом з тим за змістом пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127, вона розроблена відповідно до чинного законодавства з метою нормативно-методичного забезпечення діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна (далі - суб`єкти господарювання). Інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд.

Тобто положення цієї Інструкції поширюються на правовідносини, що виникають під час здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, але не під час перевірки законності забудови території. Оскільки учасники справи не є суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна, тому положення Інструкція не поширюються на спірні правовідносини.

До аналогічного висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 806/5238/15.

Разом з тим доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності набуття ОСОБА_3 права власності на збірно-розбірний торговельний павільйон «Пікнік» площею 116 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_4 , не мають правового значення у справі.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про звернення до неналежного відповідача.

Разом з тим суд першої інстанції не мотивував своїх висновків, не визначивши тих відповідачів, які, на думку суду, мають вважатися належними.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Позивачкою було визначено відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Натомість, виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння спір виник між ОСОБА_1 , яка вважає себе власником майна, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», за яким зареєстровано право власності на спірне майно.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1, 2 статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

На підставі частини 1 статті 80 Господарського Кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів ( частина 3 статті 80 Господарського кодексу України).

Звідси дії осіб щодо внесення нерухомого майна в якості внеску до статутного капіталу юридичної особи (товариства) з метою набуття/збільшення частки у такому товаристві є по своїй правовій природі правочином з відчуження майна у розумінні частини першої статті 202 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові вказала, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю). Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації (пункти 8.36., 8.37 постанови).

Посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22).

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача учасника господарського товариства.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, тому рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2023 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 02 вересня 2024 року.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді: М. І. Кулянда

І. М. Литвинюк