Постанова

від 11.09.2024 по справі 922/1146/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Харків Справа №922/1146/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача - Левченко С.Ю., довіреність №б/н від 10.04.2024 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» (вх.№1877Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року у справі №922/1146/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» (вул. Соборна, буд. 59, с. Велика Олександрівка, Бориспільський р-н, Київська обл., 08320),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІООПТ» (вул. Плеханівська, буд. 4А, кім. 28, м. Харків, 61001),

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІООПТ», в якій просило суд стягнути з відповідача 759079,20 грн., з яких: 380079,20 грн. пені та 379000,00 грн. штрафу; судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем умов договору про постачання №01/2022 від 01.12.2022 року.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні; у випадку встановлення судом факту протиправного порушення зобов`язань і наявності підстав для притягнення відповідача до відповідальності та стягнення пені та штрафу, просив зменшити суми нарахування таких пені та штрафу на 99%.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року у справі №922/1146/24 (повний текст складено 17.07.2024 року, суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено частково.

Вирішено зменшити розмір пені та штрафу на 90%.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІООПТ» (код ЄДРПОУ 43985204, місцезнаходження: буд. 4А, кімната 28, вул. Георгія Тарасенка (Плеханівська), м.Харків, 61001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» (код ЄДРПОУ 37747547, місцезнаходження: буд. 59, вул. Соборна, с. Велика Олександрівка, Бориспільський р-н, Київська обл., 08320): 75907,92 грн., з яких: 38007,92 грн. пені, 37900,00 грн. штрафу та 11386,19 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року скасувати в частині зменшення пені та штрафу на 90% та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення не врахував, що ціна договору дорівнює 5282261,60 грн., а нараховані штрафні санкції у розмірі 759079,20 грн., це лише 14,37% від ціни договору. Судом першої інстанції не враховано поведінку відповідача, який фактично не міг виконати належним чином зобов`язання з поставки, але все одно, запевнив позивача, що виконає зобов`язання та погодився на збільшення штрафних санкцій, які мали бути для позивача гарантією виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки необхідного обсягу твердого палива, зокрема підписавши 13.06.2023 року додаткову угоду №1 та 14.08.2023 року та додаткову угоду №2 до договору. На думку позивача відповідач своїми діями фактично, в односторонньому порядку відмовився від договору, коли вартість палива почала збільшуватись і відповідачу стало невигідно поставляти паливо за ціною, яка була законтрактована в договорі, при цьому, відповідно до положень ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Позивачем надано до матеріалів справи рахунки на закупівлю твердого палива та побудований на підставі них графік, який показує ріст цін на пальне, проте суд не врахував ці фактичні обставини. Позивач закупив 906,87 тон твердого палива у інших постачальників за ціною значно вищою ніж та, що була законтрактована в договорі з відповідачем, зазнавши додаткових витрат у розмірі 647751,00 грн., що є реальними збитками позивача. Зокрема, позивач вважає, що оскільки застосування штрафних санкцій спрямовано перш за все на покарання, враховуючи фактичні обставини справи, ціну договору та розмір понесених позивачем збитків, зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій на 90% є не припустимим, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Між іншого, позивач в апеляційній скарзі, з посиланням на стабілізаційні відключення електроенергії, які діяли по всій країні та через виникнення технічних проблем з інтернетом, повідомив, що не зміг своєчасно подати клопотання про участь 16.07.2024 року у судовому засіданні в режимі відеоконференції та був позбавлений можливості підтримати свої позовні вимоги у суді першої інстанції. З посиланням на вже зазначені вище обставини позивач також був позбавлений можливості підключитись до програми 1С для отримання необхідних документів у підтвердження понесених ним збитків та не мав можливості надати всі необхідні, на його думку, докази до суду першої інстанції, тому просить суд апеляційної інстанції прийняти та долучити до матеріалів справи видаткові накладні на підтвердження закупівлі твердого палива у інших постачальників.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» на рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року у справі №922/1146/24. Встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1146/24.

Вказана ухвала направлена сторонам до електронних кабінетів користувачів та доставлена їм 16.08.2024 року.

23.08.2024 року матеріали справи №922/1146/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

02.09.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11404), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 11.09.2024 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі і наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В ухвалі суду від 15.08.2024 року вказано, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення представників сторін, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІООПТ» укладено договір постачання №01/2022 (надалі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору на умовах та в порядку, визначеному цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця тверде паливо («Лушпиння соняшника пресоване гранульоване фас.б/б»), в подальшому - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його. Товар поставляється окремими партіями. Об`єми та вартість кожної партії товару визначаються у видаткових накладних та специфікаціях (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору. Продавець підтверджує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває в закладі, під арештом, не обтяжений іншими правами третіх осіб. Якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам).

Відповідно до специфікації від 01.12.2022 року (додаток №1 до договору), відповідач зобов`язався поставити 23,20 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б.

Відповідно до видаткової накладної №145 відповідач виконав поставку 03.12.2022 року.

Як вказує позивач у позовній заяві, подальші поставки в грудні 2022 року відповідач виконував відповідно до видаткових накладних:

- видаткової накладної №156 відповідач виконав поставку 24.12.2022 року 22,08 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №157 відповідач виконав поставку 25.12.2022 року 22,54 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №158 відповідач виконав поставку 28.12.2022 року 20,86 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №159 відповідач виконав поставку 28.12.2022 року 21,40 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №160 відповідач виконав поставку 29.12.2022 року 22,40 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б.

27.04.2023 року укладено специфікацію (додаток №2 до договору), згідно якої в редакції додаткової угоди №3 від 14.08.2023 року відповідач зобов`язався в строк до 01.10.2023 року поставити 1000,00 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б або іншого твердого палива.

01.05.2023 року між сторонами підписано додаткову угоду №1, якою погоджено внести правки до п. 1.1. договору та викласти його в наступній редакції:

«п. 1.1. На умовах та в порядку, визначеному цим договором, "Продавець" зобов`язується передати у власність покупця тверде паливо ("Лушпиння соняшника пресоване гранульоване фас.б/б"), в подальшому - "Товар", а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його. Сторони можуть погодити поставку іншого товару, про що зазначають у відповідному Додатку (Специфікації)».

Так, на виконання специфікації від 27.04.2023 року відповідач поставив відповідно до:

- видаткової накладної №78 від 04.05.2023 року 22,30 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б.;

- видаткової накладної №80 від 16.05.2023 року 22,86 тон паливної пелети фасованої;

- видаткової накладної №81 від 16.05.2023 року 23,12 тон паливної пелети фасованої;

- видаткової накладної №82 від 23.05.2023 року 22,08 тон паливної пелети фасованої;

- видаткової накладної №83 від 24.05.2023 року 21,62 тон паливної пелети фасованої;

- видаткової накладної №84 від 25.05.2023 року 22,34 тон паливної пелети (висівкової) фасованої;

- видаткової накладної №85 від 25.05.2023 року 21,96 тон паливної пелети (висівкової) фасованої;

- видаткової накладної №86 від 27.05.2023 року 21,36 тон паливної пелети (висівкової) фасованої;

- видаткової накладної №102 від 28.07.2023 року 22,36 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №149 від 15.09.2023 року 23,58 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б;

- видаткової накладної №166 від 21.09.2023 року 21,50 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б.

Разом з тим, як повідомляє позивач, за специфікацією від 27.04.2023 року відповідач відповідно до перелічених видаткових накладних здійснив поставку лише 245,08 тон твердого палива.

Крім того, 01.05.2023 року укладено специфікацію (додаток №3 до договору), згідно якої відповідач зобов`язався в строк до 01.06.2023 року (включно) поставити 22,30 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б або іншого твердого палива, проте поставку не виконав.

12.05.2023 року укладено специфікацію (додаток №4 до договору), згідно якої відповідач зобов`язався в строк до 01.06.2023 року (включно) поставити 45,98 тон паливної пелети фасованої, зобов`язання щодо поставки не виконав.

19.05.2023 року укладено специфікацію (додаток №5 до договору), згідно якої відповідач зобов`язався в строк до 15.06.2023 року (включно) поставити 109,36 тон паливної пелети фасованої.

Проте, як вказує позивач, зобов`язання щодо поставки по вищевказаним специфікаціям виконано не було.

За підрахунками позивача:

- за специфікацію (додаток №2 до договору) від 27.04.2023 року відповідач прострочив поставку 754,92 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас. б/б або іншого твердого палива на 177 днів;

- за специфікацію (додаток №3 до договору) від 01.05.2023 року відповідач прострочив поставку 22,30 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б або іншого твердого палива на 284 дня;

- за специфікацію (додаток №4 до договору) від 12.05.2023 року відповідач прострочив поставку 45,98 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б або іншого твердого палива на 284 дня;

- за специфікацію (додаток №5 до договору) від 19.05.2023 року відповідач прострочив поставку 109,36 тон лушпиння соняшникового пресованого гранульованого фас.б/б або іншого твердого палива на 284 дня.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що за порушення строків поставки продавець сплачує покупцеві за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період порушення строків виконання зобов`язань, від суми договору.

При цьому, сума договору дорівнює фактичній сумарній вартості поставок за специфікаціями (п. 2.1. договору).

Відтак, відповідно до п. 4.2 договору, за порушення строків поставки за специфікацією (додаток №2 до договору) від 27.04.2023 року за кожен день прострочення пеня в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за розрахунками позивача становить 162637,17 грн.

За порушення строків поставки за специфікацією від 01.05.2023 року (додаток №3 до договору), за специфікацією від 12.05.2023 року (додаток №4 до договору), за специфікацією від 19.05.2023 року (додаток №5 до договору) за кожен день прострочення пеня в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за розрахунками позивача становить 217442,03 грн.

Відповідно до п. 7.1. специфікації (додатку №2) від 27.04.2023 року, в редакції від 14.08.2023 року, у випадку, якщо продавець прострочив поставку більше, ніж на 10 (десять) календарних днів, продавець сплачує покупцю крім пені, яка визначена у п.4.2. договору, додатково штраф у розмірі 10% від вказаної вартості.

Відтак, штраф у розмірі 10% від вартості поставки за розрахунками позивача становить 379000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору 20.02.2024 року на електронну адресу відповідача за вих.№1/20/2024 була направлена вимога про сплату штрафних санкцій за неналежне виконання господарських зобов`язань протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання вимоги, але не пізніше 10.03.2024 року.

01.03.2024 року відповідачем надано відповідь на вимогу вих.№113, в якій відповідач пояснив, що в рахунок всіх перерахованих на умовах попередньої оплати платежів були здійснені відповідні поставки. Зважаючи на те, що від позивача не надходило вимог про поставку товару, відповідач вважав очевидною втрату зацікавленості у придбанні товару та відсутність підстав для здійснення постачання та заявив про готовність здійснювати постачання товару на тих самих умовах та за тією ж ціною, що передбачена у специфікації.

Таким чином, на переконання позивача, відповідач неналежним чином виконав умови договору в частині термінів поставки лушпиння та іншого твердого палива, що і стало підставою звернення позивача до суду.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами (ч.1 ст.671 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За висновком суду першої інстанції викладеному в оскаржуваному рішенні, у випадку зменшення розміру штрафу та пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім і не доводиться належними доказами у справі. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені у загальному розмірі 759079,20грн., судом першої інстанції зазначено, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Тому зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, врахувавши важливість збереження господарської діяльності відповідача та приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, судом першої інстанції прийнято рішення про доцільність зменшення розміру штрафу та пені на 90%.

Стосовно непогодження апелянта зі зменшенням наведених нарахувань, колегія суддів вказує наступне.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч.2 ст.233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 року у справі №199/3152/20 (провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Судова колегія Східного апеляційного господарського суду зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - ст.616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст.233 Господарського кодексу України і ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 року у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі №924/215/23, від 09.11.2023 року у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суд від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22).

Враховуючи наведені висновки щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, а також з огляду на:

відсутність понесення позивачем прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача;

закупівля трердого палива у інших постачальників, крім відповідача, не є прямим доказом понесених відповідачем збитків, так як позивач як суб`єкт господарської діяльності виходячи з потреб свого підприємства щодо використання певної кількості твердого палива не зв`язаний одним єдиним договором постачання з відповідачем та має можливість і право на укладення інших договорів з постачання твердого палива для задоволення потреб підприємства;

стягнення пені та штрафу не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;

необхідність реального виконання судового рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками та мотивами суду в оскаржуваному рішенні про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%.

Так, з огляду на встановлені обставини справи щодо майнового стану сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені та штрафу на 90%.

Щодо поданих апелянтом разом з апеляційною скаргою доказів, а саме видаткових накладних на підтвердження придбання твердого палива у інших постачальників, слід зазначити наступне.

Так, за приписами ч.3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При вивченні матеріалів справи, колегією апеляційної інстанції встановлено, що разом з відповіддю на відзив, яку було подано до суду першої інстанції 13.06.2024 року між іншого, зазначено про те, що позивач закуповував тверде паливо у інших постачальників за ціною на 41% вище ніж ціна, що була законтракотована з відповідачем та на підтвердження цього факту долучено до матеріалів справи рахунки на оплату твердого палива сплачених позивачем іншим постачальникам. Ці докази долучені до матеріалів справи та вивчені судом першої та апеляційної інстанції. Разом з апеляційною скаргою апелянтом надані додаткові докази, які не подавались та не вивчались судом першої інстанції з посиланням на стабілізаційні відключення електроенергії, які діяли по всій країні та в свою чергу призвели до технічних проблем з інтернетом.

Враховуючи те, що апелянтом належним чином не доведено чому саме ці докази не були подані до суду першої інстанції, такі докази не можуть бути прийняті судом.

Колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доводи апелянта про відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру пені та штрафу відхиляються за необґрунтованістю.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року у справі №922/1146/24 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АР Бориспіль» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.07.2024 року у справі №922/1146/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 16.09.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов