Рішення

від 11.09.2024 по справі 906/789/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/789/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лопатько С.В., ордер серії АЕ №1315343 від 09.09.2024;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ ЮА"

про стягнення 155237,50 грн

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ ЮА" 155237,50 грн, з яких 143750,00 грн штрафу та 11487,50 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на прострочення відповідачем строку поставки товару, визначеного п.5.4 договору поставки №4А/24 від 01.04.2024.

Ухвалою суду від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.09.2024.

22.07.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22.07.2024 (23.07.2024 - відзив з ідентичним змістом), згідно з яким останній не погодився з аргументами позивача та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зазначивши про те, що за договором №4А/24 від 01.04.2024 існує два строки поставки і передачі товару у власність замовника: до 31.12.2024 (п.1.1 договору) та до 31.05.2024 (ч.2 п.5.4 договору), що дає право постачальнику виконати свої зобов`язання за цим договором впродовж дев`яти місяців поточного року з альтернативою їх виконання до 31.05.2024 на розсуд постачальника. Постачальник стверджує, що у строк, визначений п.1.1 договору, впродовж трьох місяців з дати його укладання виконав свої зобов`язання у повному обсязі. Доказів об`єктивності розміру штрафних санкцій, завданих збитків, упущеної вигоди разом із позовною заявою позивачем не надано. За цих обставин відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення штрафних санкцій є зловживанням процесуальними правами (подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер) (а.с.36-39, 44-50).

Разом із відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання від 22.07.2024 про витребування у позивача доказів завдання йому збитків та упущеної ним вигоди під час виконання ТОВ «ПОЛІССЯ ЮА» своїх зобов`язань за договором поставки «4А/24 від 01.04.2024, а також письмових розрахунків заявлених у позовній заяві витрат на професійну правничу допомогу згідно зі ст.126 ГПК України (а.с.40-42, 51-52).

Окрім того, відповідач подав заяву від 29.07.2024 про проведення судового засідання за його відсутності, у якій також зазначив, що постачальником було виконано взяті на себе зобов`язання за договором у строк та порядку, передбаченому цим договором, належним чином і в повному обсязі, а отже позовні вимоги є недобросовісними, нерозумними та несправедливими (а.с.53-60).

01.08.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла відповідь на відзив від 01.08.2024, згідно з якою останній просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вказавши на те, що постачальник зобов`язаний був здійснити поставку товару у строк до 31.05.2024 (п.5.4 договору), відповідач у відзиві підтверджує факт поставки та строки цих поставок, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не наведено і жодних доказів з приводу цього не надано (а.с.61-76).

Також 02.08.2024 позивач подав заперечення на клопотання про витребування доказів від 02.08.2024, у якому просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання за його недоцільністю і необґрунтованістю, оскільки, по-перше, предметом позову не є стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, правова природа нарахування пені та штрафу повністю відмінна від стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, штрафні санкції за поставку товару із простроченням передбачені договором; по-друге, з огляду на ст.ст.77, 79, 80, 81, ч.8 ст.129 ГПК України не можна зобов`язати сторону надати підтвердження розрахунків витрат на професійну правничу допомогу, подання відповідної заяви з доказами понесення таких витрат є правом учасника справи, а не його обов`язком, а відтак клопотання у цій частині є законодавчо необґрунтованим і передчасним (а.с.77-91);

07.08.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив від 07.08.2024, у тексті якого останній наголосив, що твердження позивача про поставку першої частини товару 12.06.2024 є помилковим, оскільки перша поставка замовнику відбулася у квітні 2024 року, що підтверджується позивачем у претензії від 21.06.2024 №6/1-180, а також ТТН з номерами відправлень замовнику товару Новою поштою від 11.04.2024. Відповідач стверджує, що свої зобов`язання виконав у повному обсязі і у визначений п.1.1 договору строк - до 31.12.2024, заборгованості перед позивачем немає, предмет спору відсутній, позовні вимоги заявлено безпідставно (а.с.92-111).

10.09.2024 до суду від представника позивача надійшла заява від 10.09.2024 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн (консультація - 1500,00 грн; вивчення досудових матеріалів справи- 3000,00 грн; складання претензії - 1500,00 грн; складання позовної заяви - 1500,00 грн; складання відповіді на відзив - 1500,00 грн; складання заперечення на клопотання - 1500,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях - 3000,00 грн; складання заяви про видачу копії рішення та наказу - 1500,00 грн), а також суми коштів, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрат адвоката на придбання квитків для виїзду до суду в інше місто та по місту Житомир) - 2000,00 грн (а.с.112-134).

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином (а.с.35 на звороті), при цьому, як зазначалось вище, надіслав заяву від 29.07.2024 про проведення судового засідання за його відсутності (а.с.53-55).

Враховуючи викладене і те, що явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає розгляду справи, суд, згідно зі ст.202 ГПК України, визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності останнього за наявними матеріалами, яких достатньо для об`єктивного вирішення спору та прийняття обґрунтованого рішення.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів від 22.07.2024, суд відмовив у його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки документи, які сторона просить витребувати, не мають істотного значення для встановлення фактичних обставин справи та вирішення даного спору.

У судовому засіданні 11.09.2024 оглянуто представлені представником позивача оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та долучено до матеріалів справи копію видаткової накладної №1 від 25.04.2024 (а.с.135-136).

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, зазначив, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема акт про надання юридичної допомоги, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

11.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

01.04.2024 між Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - замовник, позивач) та ТОВ "ПОЛІССЯ ЮА" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки №4А/24 (далі - договір) (а.с.6-10), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставити та передати у власність замовника товар: «Дидактичний матеріал» ДК 021:2015: 39160000-1 Шкільні меблі (Метеостанція цифрова ДК 021:2015: 39162110-9 Навчальне приладдя), (далі - товар) згідно зі специфікацією (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами договору.

Ціна визначена у договорі з урахуванням всіх витрат, податків та зборів постачальника становить 600000,00 грн без ПДВ (п.2.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 включно, а в частині виконання бюджетних зобов`язань - до їх повного виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час його дії (п.4.2 договору).

За умовами п.5.4 договору, місце поставки: 49000, Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро, дислокація закладів освіти. Поставка товару здійснюється з підписанням акту приймання-передачі товару у присутності постачальника або його представника та представника замовника в особі спеціаліста відділу технічного нагляду при департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Строк поставки: з дати укладання договору до 31.05.2024, у робочий час замовника. Послуги з транспортування, розвантаження окремо не сплачуються і включаються до загальної вартості товару.

Передача товару від постачальника замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України, якщо постачальник є платником податку на додану вартість. Датою отримання замовником товару за відповідною видатковою накладною є дата, проставлена у такій видатковій накладній представником замовника в день фактичного отримання товару.

Відповідно до п.8.4 договору, у разі прострочення постачальником строку поставки товару постачальник зобов`язаний сплатити на користь замовника пеню за кожен день прострочки у розмірі 0,1 % (одна десята відсотка) від вартості відповідної партії товару, поставка якого прострочена.

Згідно з п.8.5 договору, у разі недопоставки постачальником товару останній зобов`язаний сплатити на користь замовника штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від вартості недопоставленого товару, за умов якщо товар не був допоставлений протягом 7 (сім) днів з моменту часткової поставки.

Постачальник відшкодовує суму штрафних санкцій чи або збитків, понесених замовником, на підставі претензії, протягом 10 (десять) календарних днів з моменту отримання претензії, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника (п.8.9 договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до «31» грудня 2024 року, але в будь-якому разі до повного виконання усіх зобов`язань сторонами за даним договором (п.13.1 договору).

Згідно зі специфікацією на закупівлю товару (додаток №1 до договору), постачальник зобов`язався поставити замовнику товар - метеостанцію La Crosse WS6869 (метеостанція цифрова) у кількості 48 шт. загальною вартістю 600000,00 грн (а.с.10 на звороті).

У додатку №2 до договору (Технічна специфікація та Дислокація закладів освіти на закупівлю товару) передбачено технічні, якісні та кількісні характеристики товару, а також перелік закладів освіти (48), куди мала бути здійснена поставка (а.с.11-12).

Як вбачається з обставин, викладених у позовній заяві, відповідач поставив позивачу товар частинами, а саме: у кількості 25 шт. на суму 312500, 00 грн, згідно з видатковою накладною №1 від 12.06.2024 (а.с.13), та у кількості 23 шт. на суму 287500,00 грн, згідно з видатковою накладною №2 від 29.06.2024 (а.с.14), що також відображено в акті звіряння взаємних розрахунків (а.с.15).

Між вказаними поставками позивач звертався до відповідача з претензією від 21.06.2024 №6/1-180 щодо невиконання умов договору поставки №4А/24 від 01.04.2024, у якій вказано, що частину товару у кількості 25 шт. на суму 312500,00 грн було поставлено замовнику 23.04.2024, іншу частину товару у кількості 23 шт. на суму 287500,00 станом на поточну дату не поставлено, у зв`язку з чим просив провести допоставку товару протягом семи днів з дати отримання цієї претензії та протягом десяти календарних днів здійснити сплату пені у розмірі 5462,50 грн та штрафу у розмірі 143750,00 грн (а.с.16-19).

У відповіді на вказану претензію від 24.06.2024 відповідач зазначив, що поставка товару триває, постачальник продовжує виконувати свої зобов`язання з поставки 48 одиниць товару за 48 адресами, хоча і порушив строки, визначені договором. Товар у кількості 25 одиниць вже був поставлений за адресами, визначеними договором, та в повному обсязі. Постачальник не отримував претензій щодо недостатньої кількості товару, поставленого за зазначеним адресами. Договором прямо не визначено, який обсяг поставки є частковим та в який момент вважатиметься, що поставка була здійснена частково. Сторонами не узгоджувалась поставка партіями. Постачальник також не вважає, що ним було здійснено часткову поставку, оскільки між сторонами не здійснювались розрахунки як за часткову поставку, а термін дії договору, протягом якого товар має бути поставлений, ще не закінчився. Таким чином постачальник вважає поставку товару триваючою і такою. що здійснюється з порушенням строків, визначених пунктом 5.4 договору. Відтак нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Постачальник також повідомив, що 23 одиниці товару, поставка яких була постачальником прострочена, буде поставлено за адресами дислокації закладів освіти протягом 24.06.2024 - 28.06.2024 (а.с.20).

У запереченні на відповідь на відзив відповідач також наголосив, що перша поставка була здійснена у квітні 2024 року, що вбачається з претензії позивача і підтверджується ТТН з номерами відправлень товару замовнику Новою поштою 11.04.2024 (а.с.96-108).

Під час огляду в судовому засіданні 11.09.2024 оригіналів документів суд встановив наявність видаткової накладної №1 від 25.04.2024, якою підтверджується поставка відповідачем частини товару у кількості 25 шт. на суму 312500,00 грн саме 25.04.2024 (а.с.136), а не 12.06.2024 (як зазначено у видатковій накладній №1 від 12.06.2024, на яку посилався позивач і оригінал якої не представлено суду для огляду) і не 23.04.2024 (як вказано у претензії позивача від 21.06.2024 №6/1-180).

Представник позивача не заперечив наявність розбіжностей між видатковими накладними №1 від 25.04.2024 та №1 від 12.06.2024, у вирішенні чого поклався на розсуд суду. Щодо строку поставки, зазначеного в претензії, повідомив, що готував претензію і позовну заяву на основі наданих йому документів позивачем, після чого претензію було кореговано останнім і ним же відправлено відповідачу. Пояснюючи сам процес поставки, представник позивача, зазначив, що автомобіль після завантаження розвозить меблі безпосередньо до навчальних закладів згідно визначеного переліку, якщо у якийсь навчальний заклад не було поставлено увесь товар відразу, то допоставка має бути здійснена протягом семи днів; надалі технічний відділ при Департаменті об`їжджає навчальні заклади і оглядає на наявність, звітує і передає відповідні документи до бухгалтерії, тоді і підписується видаткова накладна.

Оскільки сторонам не вдалося досягнути домовленостей щодо сплати штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України).

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст.662, 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч.1 ст.664 ЦК України).

Положеннями ст.ст.526, 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться і ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем договірного зобов`язання з поставки товару у строк, встановлений п.5.4 договору, - до 31.05.2024.

Суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про право постачальника на його розсуд виконати зобов`язання з поставки товару протягом строку дії договору до 31.12.2024 (п.1.1 договору) з альтернативою виконання у строк до 31.05.2024 (п.5.4 договору) з огляду на таке.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з приписами ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Аналогічні положення закріплено і у ч.7 ст.180 ГК України, зокрема передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст.530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (така правова позиція щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем поставки товару у кількості 23 шт. на суму 287500,00 грн за видатковою накладною №2 від 29.06.2024. Відповідач не заперечив, що поставка цієї частини товару відбулась поза межами строку, визначеного п.5.4 договору.

При цьому, як встановлено судом та зазначалось вище, поставка товару у кількості 25 шт. на суму 312500,00 грн була здійснена 25.04.2024 згідно видаткової накладної №1 від 25.04.2024 (а.с.136), оригінал якої оглянуто в судовому засіданні 11.09.2024, тобто в межах строку, визначеного п.5.4 договору. Суд не бере до уваги видаткову накладну №1 від 12.06.2024 з огляду на абз.2 ч.6 ст.91 ГПК України, а відтак відхиляє як необґрунтовані та недоведені належними й допустимими доказами твердження позивача щодо прострочення поставки товару у кількості 25 шт. на суму 312500,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).

Наведена правова позиція щодо правомірності одночасного застосування за одне правопорушення штрафу та пені є усталеною та викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Враховуючи те, що відповідач мав поставити товар на загальну суму 600000,00 грн до 31.05.2024 включно, натомість у вказаний строк поставив лише частину товару на суму 312500,00 грн, відтак з 01.06.2024 почалося прострочення виконання зобов`язання з поставки решти товару на суму 287500,00 грн.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно на підставі п.8.4 і п.8.5 договору нараховано до стягнення 8050,00 грн пені у розмірі 0,1% від вартості відповідної партії товару, поставка якого прострочена, за кожен день прострочки за період з 01.06.2024 до 28.06.2024 та 143750,00 грн штрафу у розмірі 50% від вартості недопоставленого товару. При цьому нарахування 3437,50 грн пені за період з 01.06.2024 до 11.06.2024 на суму 312500,00 грн є безпідставним і позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас суд враховує, що за ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема: справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд звертає увагу, що за змістом ч.1 ст.233 ГК та ч.3 ст.551 ЦК під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, зокрема пеню, а не будь-яку іншу суму збитків (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст.ст.551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19).

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

У даному випадку слід врахувати, що більша частина товару була поставлена в межах строку, визначеного договором, решта - поставлена з простроченням на 28 днів, при цьому загальна сума штрафу та пені, нарахованих відповідно до договору, склала 151800,00 грн, тобто 52,8% від суми партії товару, поставка якого прострочена, що свідчить про неспівмірність розміру завданих кредитору збитків із розміром штрафних санкцій.

Доказів того, що порушення відповідачем виконання зобов`язання за договором завдало збитків іншим учасникам господарських відносин матеріали справи не містять.

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання за договором відповідачем та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру штрафу до 10%, а саме - 28750,00 грн та пені до 4025,00 грн.

У розрізі зазначеного вище суд вважає за необхідне вказати, що таке зменшення пені та штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язання і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Згідно з ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст.ст.76, 77, 79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").

З урахуванням викладеного, оцінивши в повній мірі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково, зменшити розмір штрафу до 28750,00 грн та пені до 4025,00 грн, стягнути з відповідача на користь позивача 28750,00 грн штрафу та 4025,00 грн пені; у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення 3437,50 грн пені відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу приписів ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2961,38 грн.

Питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю доказів їх понесення, які, за заявою представника позивача, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Таким чином для вирішення питання про судові витрати призначається судове засідання.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір штрафу до 28750,00 грн та пені до 4025,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ ЮА" (вул. Київська, буд. 109, кв. 15, м. Коростишів, Коростишівський р-н, Житомирська обл., 12504, ідентифікаційний код 43600151) на користь Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (пр. Яворницького Дмитра, буд. 75, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000, ідентифікаційний код 40506248) 28750,00 грн штрафу, 4025,00 грн пені та 2961,38 грн судового збору.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Призначити судове засідання для розгляду заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 10.09.2024 на 20.09.2024 о 09:30, яке відбудеться у приміщенні Господарського суду Житомирської області за адресою: м.Житомир, майдан Путятинський,3/65, в залі судових засідань №619.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 16.09.24

Суддя Прядко О.В.

Друк: 1 - у справу; 2-3 - сторонам (до ел.каб.)