Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/5499/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/5499/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва

(вул. Академіка Шалімова, 3А, м. Київ, 03124)

в інтересах держави в особі

Київської міської ради

(вул. Хрещатик 36, м. Київ, 01044)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРГОС"

(просп. Григоренка Петра, 14, 294, м. Київ, 02055)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Головне управління Держгеокадастру в Одеській області

(65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Космонавтів буд. 34;

Ідентифікаційний код: 39765871)

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями

природно-заповідного та водного фондів

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

03.05.2024 керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивача - Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРГОС" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями природно-заповідного та водного фондів.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною реєстрацією земельної ділянки 8000000000:72:263:0003 у Державному земельному кадастрі, оскільки така реєстрація проведена на підставі проекту із землеустрою, що не відповідав вимогам ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст. 28 Закону України «Про землеустрій» щодо дотримання вимог до змісту та погодження документації із землеустрою та відомостей для внесення Державного земельного кадастру, з порушенням вимог статей 20, 43, 44, 53, 54, 83, 186 Земельного кодексу України, статті 178 Цивільного кодексу України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 53 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», тобто є незаконною, а наявність відомостей про неї в Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.05.2024.

24.05.2024 від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області разом із поясненнями по справі надійшло клопотання про залучення Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у якості відповідача у справі, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Протокольною ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.09.2024 прокурор, представник позивача (Київради) та представник третьої особи заявлені вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/5499/24 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.09.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, що потребує вжиття заходів реагування в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, встановлено факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРГОС» прав територіальної громади міста Києва через позбавлення можливості реалізувати усі правомочності власника внаслідок незаконної державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003, яка потрапляє в охоронну зону об`єкту природно - заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Совська балка» та прибережну захисну смугу Ставка без назви на струмках Совському та струмку в балці Проня.

Установлено, що ТОВ «ФАРГОС», з метою набуття речових прав на земельну ділянку під нерухомим майном по вул. Петра Радченка, 27 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 969730280000), ініційовано на підставі договору від 03.07.2017 № 03-07/17 проведення комплексу проектно - вишукувальних робіт з підготовки матеріалів, розроблення проекту землеустрою та реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

У подальшому, на підставі заяви від 12.05.2023 та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03.07.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області здійснено 24.05.2023 державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру 8000000000:72:263:0003.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, остання має наступні характеристики:

кадастровий номер 8000000000:72:263:0003;

місце розташування: м. Київ, Солом`янський р-н, вулиця Петра Радченка, 27; площа: 0,1884 га.

категорія земель: землі рекреаційного призначення;

цільове призначення - 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Відомості про державну реєстрацію речових прав товариства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Водночас, за твердженнями Прокуратури, зазначена земельна ділянка належить до земель комунальної власності в силу положень ч. 2. ст. 83 Земельного кодексу України.

Рішенням Київради від 28.07.2020 №99/9178 природну територію між вулицями Колоскова та Петра Радченка у Солом`янському районі міста Києва площею 37,23 га оголошено ландшафтним заказником місцевого значення «Совська балка».

Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.08.2023, від ТОВ «ФАРГОС» до Київської міської ради 29.05.2017 надходило клопотання К-30085 (код 72:263:0010к) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування та експлуатації будівель рекреаційного призначення та спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Петра Радченка, 27 у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нежитловий майновий комплекс.

У подальшому, товариство повідомило Київраду листом від 06.07.2017 № МЗ-1509 про розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки на праві використання «мовчазної згоди» відповідно до статті 123 Земельного кодексу України. При цьому, розроблений та погоджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки до Департаменту не надходив. Рішення Київською міською радою щодо передачі (надання) у власність чи користування, в тому числі на правах оренди, зазначеної земельної ділянки, будь-яким фізичним чи юридичним особам за поданням Департаменту не приймалося.

У подальшому, 27.07.2022 ТОВ «ФАРГОС» звернулось до Київської міської ради з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,23 га в оренду для обслуговування та експлуатації будівель на вул. Петра Радченка, 27 у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на вказаний нежитловий майновий комплекс (справа 300103351).

Рішенням Київради від 24.11.2022 №5711/5752 відмовлено ТОВ «ФАРГОС» у наданні дозволу, оскільки заявлена ініціатива не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням земельної ділянки.

Департамент захисту довкілля та адаптації до змін клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 21.08.2023 підтвердив, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 потрапляє в межі ландшафтного заказника місцевого значення «Совська балка».

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2023 у справі №910/11894/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, за позовом Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «ФАРГОС», ПП «МЕТКОН» встановлено, що нежитловий майновий комплекс на вулиці Петра Радченка, 27 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 969730280000) є самочинним будівництвом, який розміщено без правовстановлюючих документів на земельній ділянці водного та природно - заповідного фондів.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України обставини щодо відсутності у ТОВ «ФАРГОС» законно набутого права власності на нерухоме майно на земельній ділянці по вул. П. Радченка, 27 у м. Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 969730280000), належності земельної ділянки до земель природно - заповідного та водного фондів, є преюдиційними, у зв`язку з чим не потребують повторного доведення.

Звертаючись до суду із позовом Прокуратура вказує, що дана ділянка як об`єкт цивільних правовідносин із відповідними межами та відповідним цільовим призначенням власником - територіальною громадою в особі уповноваженого органу, не формувалась.

Таким чином, на переконання Прокуратури, наявні підстави для скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 з огляду на наступне.

Стосовно належності спірної земельної ділянки до земель природно - заповідного та водного фондів суд зазначає наступне.

Згідно ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Особливість статусу земель природо-заповідного фонду закріплена у конкретних нормах Земельного кодексу України, Законах України «Про природно - заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так, відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема на землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка врегульовує питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Визначення на законодавчому рівні об`єктів, що обмежені в обороті і не можуть перебувати у приватній власності, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на них.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об`єктами природно - заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно - заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За статтею 44 ЗК України, до земель природно - заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Стаття 3 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» встановлює, що заказники відносяться до природних об`єктів природно- заповідного фонду і залежно від походження, мети та необхідного режиму охорони бувають, зокрема, ландшафтними, а залежно від екологічної, наукової, історико-культурної цінності - загальнодержавного або місцевого значення.

За ст. 14 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково- обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Згідно ст. ст. 25, 26 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну й економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково й оголошуються територією чи об`єктом природно - заповідного фонду України. До складу природно - заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища (стаття 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Таким чином, згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також нормами статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтей 3, 14 25 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно - заповідного фонду законодавець надав виключний статус.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно - заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь- яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно - заповідного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Приписами ст. 60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів (п. б. ч. 2 ст. 60 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЗК України, а також згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Згідно з ч. 4 ст. 59 ЗК України та ч. З ст. 85 ВК України з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Отже, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки самої природи, рідкісних видів рослин та тварин, унікальних ландшафтів, водних ресурсів, а й цілої світової екосистеми природних територій.

Території та об`єкти природно-заповідного та водного фондів наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено обороноздатних об`єктів.

Таким чином, судом встановлено, що належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 до території ландшафтного заказника місцевого значення «Совська балка», тобто до земель природно-заповідного фонду, а також, до прибережної захисної смуги Ставка без назви на струмках Совському та струмку в балці Проня, тобто водного фонду, унеможливлює її перебування з статусом цільового використання «для рекреаційного призначення» та засвідчує її статус як обмежено оборотоздатного майна.

Стосовно неправомірності державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо формування земельної ділянки, реєстрації її в Державному земельному кадастрі регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон), постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 3 Закону передбачено, що державний земельний кадастр базується на таких основних принципах як об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно вимог Закону.

Статтею 11 Закону визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Відповідно до ст. 21 Закону відомості про межі та про цільове призначення земельної ділянки (щодо категорії земель) вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

За змістом ст. 22 Закону документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

У відповідності до ст. 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Згідно до ч. 1 ст. 25 Закону поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно- територіальна одиниця); г) склад угідь; г) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Статтею 26 Закону унормовано, що при відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації, яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки).

Відповідно до п. 12 Порядку № 1051 відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

У відповідності до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49 - 54 цього Порядку.

За пп. 10 п. 24 Порядку, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, а саме щодо категорії земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку.

Так, відомості про категорію земель мають містити інформацію про документи, на підставі яких встановлено категорію земель (назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, за якою здійснено віднесення земель до відповідної категорії, найменування органу, що його прийняв), електронні копії таких документів. Відомості про цільове призначення вносяться згідно з документацією із землеустрою, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно із ч. 5 ст. 20 ЗК України (пп. 6 п. 22 Порядку).

Частиною 5 ст. 20 ЗК України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

При цьому, за твердженням Прокуратури, спірна земельна ділянка сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою, розробленого на замовлення ТОВ «ФАРГОС» у зв`язку із набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, який є самочинним будівництвом та не може бути об`єктом речових прав, з метою подальшого отримання її у користування, отже, в обхід закону та надання державним органам документів, з метою введення держави в оману.

Попри вимоги ст. 20, п.п. 1-2, 6-7 ст. 186 ЗК України, п.п. 22, 24 Порядку №1051 при проведенні державної реєстрації до Державного земельного кадастру внесено відомості про категорію спірної земельної ділянки - землі рекреаційного призначення, цільове призначення 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», вид використання - для обслуговування та експлуатації будівель рекреаційного призначення та спортивно - оздоровчого комплексу», тоді як документація із землеустрою, за якою здійснено віднесення земель до відповідної категорії, не була затверджена відповідним рішенням державної влади або місцевого самоврядування, будь-якого рішення уповноваженого органу про визначення, встановлення, віднесення до певної категорії або зміну цільового призначення земельної ділянки також не було.

Також, Поземельна книга щодо спірної ділянки не містить обмежень щодо її використання як природно - заповідного та водного фондів.

Таким чином, державна реєстрація земельної ділянки 8000000000:72:263:0003 у Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню, оскільки проведена на підставі проекту із землеустрою, що не відповідав вимогам ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст. 28 Закону України «Про землеустрій» щодо дотримання вимог до змісту та погодження документації із землеустрою та відомостей для внесення Державного земельного кадастру, з порушенням вимог статей 20, 43, 44, 53, 54, 83, 186 Земельного кодексу України, статті 178 Цивільного кодексу України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 53 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», тобто є незаконною, а наявність відомостей про неї в Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Способи захисту прав на землю передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь- яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому поняття перешкод в реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим, призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передач}') земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Положеннями ч. 6 ст. 24 Закону визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Частиною 10 ст. 24 Закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 25 Закону, п. п. 57, 114 Порядку № 1051 Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки внаслідок ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Таким чином суд приходить до висновку, що документи, які стали підставою для реєстрації спірної земельної ділянки, не відповідали вимогам закону, не містили рішення уповноважених органів про встановлення, зміну категорії, цільового призначення земельної ділянки, стосуються земель природно - заповідного та водного фондів, тому наявні підстави для скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 площею 0,1884 га із цільовим призначенням «для рекреаційного призначення» та закриття Поземельної книги щодо неї.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо її дійсного власника та цільового призначення. Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 484/629/19.

Стосовно правомірності звернення прокурора з даним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Так, частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 цього Закону закріплено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Таким чином, реалізація правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, у тому числі спірною земельною ділянкою, належить органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

Київська міська рада як власник зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада. Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

У випадку, що розглядається, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва скеровувався листи від 10.08.2023 №44-10742вих-23, від 04.04.2024 №44-3954вих-24 на адресу Київської міської ради щодо наявності підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Водночас, з відповідей Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.08.2023, 18.04.2024 вбачається, що будь-які належні заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави Київрадою не вживались, про намір вжити їх самостійно не повідомлено, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

З викладеного вбачається, що розуміючи наявні порушення інтересів держави територіальна громада міста Києва самостійно не звернулась до суду з вимогами усунення порушень та свідомо покладає необхідність звернення до суду саме на прокуратуру.

Крім того, Київська міська рада, будучи учасником справи № 910/11894/23 за позовом Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «ФАРГОС», ПП «МЕТКОН» про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою була достовірно обізнана про здійснення товариством державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки під самочинно збудованим нерухомим майном, про що повідомлено представником товариства.

Проте, Київська міська рада з відповідним позовом не зверталася.

Вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлений прокурором позов спрямований на виконання конституційної функції прокуратури, як органу держави, а отже, цей позов поданий у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави, є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову усі витрати, пов`язані з розглядом спору, зокрема по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно - заповідного та водного фондів шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:263:0003 площею 0,1884 га, за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вулиця Петра Радченка, 27, та закрити щодо неї Поземельну книгу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаргос" (02081, м. Київ, проспект Петра Григоренка, буд. 14, кв. 294; ідентифікаційний код: 40470128) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2024

Суддя М.О. Лиськов