Рішення

від 16.09.2024 по справі 910/7259/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2024Справа № 910/7259/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД"

про стягнення 658112,97 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" заборгованості у сумі 455430,35 грн, інфляційних втрат у сумі 167629,15 грн, 3% річних у сумі 35053,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №18102021 від 18.10.2021.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

20.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.06.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7259/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2024 направлена судом до електронного кабінету відповідача.

Згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно із повідомленням про доставку електронного листа ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету відповідача 25.06.2024 о 20:50, а отже вважається врученою відповідачу 26.06.2024.

Відтак, згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки № 18102021 від 18.10.2021 позивач у період з 19.10.2021 по 10.11.2021 виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу товар на загальну суму 955430,35 грн, на підтвердження чого надав у матеріали справи видаткові накладні: №938 від 19.10.2021 на суму 85454,78 грн, № 939 від 20.10.2021 на суму 59219,16 грн, № 940 від 21.10.2021 на суму 44967,36 грн, №943 від 22.10.2021 на суму 49256,89 грн, №972 від 25.10.2021 на суму 64275,88 грн, №973 від 26.10.2021 на суму 56592,79 грн, №974 від 27.10.2021 на суму 64371,08 грн, № 975 від 28.10.2021 на суму 57841,57 грн, №982 від 29.10.2021 на суму 48131,32 грн, № 1008 від 01.11.2021 на суму 64051,88 грн, № 1009 від 04.11.2021 на суму 6753,50 грн, № 1015 від 05.11.2021 на суму 97438,61 грн, № 1018 від 08.11.2021 на суму 101263,36 грн, № 1021 від 09.11.2021 на суму 87235,55 грн, № 1026 від 10.11.2021 на суму 68576,62 грн. Також позивач надав суду податкові накладні складені за період з 19.10.2021 по 10.11.2021.

30.12.2021 відповідачем було сплачено 500 000,00 грн, за призначенням платежу "оплата за матеріали, згідно договору поставки № 18102021 від 18.10.2021, у т.ч. ПДВ 20% 83333,33 грн", що підтверджується випискою з рахунку позивача за період з 30.12.2021 по 30.12.2021.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в період з 29.10.2021 по 10.11.2021 становить 455430,35 грн.

Сторонами проведено звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 - 18.05.2022 за договором поставки №18102021 від 18.10.2021 та підписано Акт звіряння від 18.05.2021, згідно із яким заборгованість відповідача становить 455430,35 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов`язання за договором поставки №18102021 від 18.10.2021 в частині повної оплати товару, поставленого позивачем у період з 19.10.2021 по 10.11.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020" звернулося до суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" заборгованості у сумі 455430,35 грн, а також нарахованих на підставі ст.625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 167629,15 грн, 3% річних у сумі 35053,47 грн.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

18.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №18102021 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором пісок річковий (далі - товар), а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору товар за цим договором передається по мірі потреби партіями за день. Кожна партія складає кількість товару, замовлену покупцем на передодні дня постачання партії товару.

Згідно із п.2.3. договору передбачено, що на кожну партію товару у день її поставки постачальник зобов`язаний надати покупцеві відповідні видаткові накладні. Податкові накладні на кожну партію поставленого товару постачальник зобов`язаний зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог нормативних актів України.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що обов`язок постачальника щодо поставки партії товару покупцеві вважається виконаним з моменту, коли він поставлений на склад покупця (пункт розвантаження), покупцю передано відповідні видаткові накладні на поставлений товар.

Згідно з п.2.5. договору право власності на партію товару від постачальника переходить до покупця з моменту, коли постачальник виконав свої зобов`язання згідно умов пункту 2.4. цього договору. Приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками.

Відповідно до п.3.1. договору товар поставляється по договірній ціні, яка на момент підписання даного договору складає 233,33 грн. крім того ПДВ 46,67 грн., всього 280,00 грн. за одну тонну.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата за кожну поставлену партію товару повинна бути здійсненна покупцем на користь постачальника у повному обсязі не пізніше 10-ти (десяти) банківських днів з дня виконання постачальником усіх своїх зобов`язань згідно умов п. 2.4. цього договору.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання обома сторонами, скріплений печатками та діє до 31 грудня 2021 року включно, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх виконання.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 18102021 від 18.10.2021 позивач у період з 19.10.2021 по 10.11.2021 виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу товар на загальну суму 955430,35 грн, на підтвердження чого надав у матеріали справи видаткові накладні: №938 від 19.10.2021 на суму 85454,78 грн, № 939 від 20.10.2021 на суму 59219,16 грн, № 940 від 21.10.2021 на суму 44967,36 грн, №943 від 22.10.2021 на суму 49256,89 грн, №972 від 25.10.2021 на суму 64275,88 грн, №973 від 26.10.2021 на суму 56592,79 грн, №974 від 27.10.2021 на суму 64371,08 грн, № 975 від 28.10.2021 на суму 57841,57 грн, №982 від 29.10.2021 на суму 48131,32 грн, № 1008 від 01.11.2021 на суму 64051,88 грн, № 1009 від 04.11.2021 на суму 6753,50 грн, № 1015 від 05.11.2021 на суму 97438,61 грн, № 1018 від 08.11.2021 на суму 101263,36 грн, № 1021 від 09.11.2021 на суму 87235,55 грн, № 1026 від 10.11.2021 на суму 68576,62 грн.

30.12.2021 відповідачем було сплачено на користь позивача 500 000,00 грн за матеріали, згідно договору поставки № 18102021 від 18.10.2021, що підтверджується випискою з рахунку позивача за період з 30.12.2021 по 30.12.2021.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в період з 29.10.2021 по 10.11.2021 становить 455430,35 грн.

Згідно із матеріалів справи, між сторонами Акт від 18.05.2021 звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 - 18.05.2022 за договором поставки №18102021 від 18.10.2021, згідно із яким заборгованість відповідача становить 455430,35 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Позивач на підтвердження факту поставки відповідачу у період з 19.10.2021 по 10.11.2021 товару на загальну суму 955430,35 грн надав у матеріали справи видаткові накладні: №938 від 19.10.2021 на суму 85454,78 грн, № 939 від 20.10.2021 на суму 59219,16 грн, № 940 від 21.10.2021 на суму 44967,36 грн, №943 від 22.10.2021 на суму 49256,89 грн, №972 від 25.10.2021 на суму 64275,88 грн, №973 від 26.10.2021 на суму 56592,79 грн, №974 від 27.10.2021 на суму 64371,08 грн, № 975 від 28.10.2021 на суму 57841,57 грн, №982 від 29.10.2021 на суму 48131,32 грн, № 1008 від 01.11.2021 на суму 64051,88 грн, № 1009 від 04.11.2021 на суму 6753,50 грн, № 1015 від 05.11.2021 на суму 97438,61 грн, № 1018 від 08.11.2021 на суму 101263,36 грн, № 1021 від 09.11.2021 на суму 87235,55 грн, № 1026 від 10.11.2021 на суму 68576,62 грн. Однак, зазначені накладні не підписані зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД".

Водночас згідно із випискою з рахунку позивача за період з 30.12.2021 по 30.12.2021 відповідач сплатив на користь позивача 500 000,00 грн за матеріали, згідно договору поставки № 18102021 від 18.10.2021.

Позивач також надав у матеріали справи Акт від 18.05.2021 звіряння взаємних розрахунків за період: 01.10.2021 - 18.05.2022 за договором поставки №18102021 від 18.10.2021, згідно із яким заборгованість відповідача становить 455430,35 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази на предмет доведення наявності у відповідача заборгованості за договором поставки № 18102021 від 18.10.2021, суд зазначає таке.

Згідно з статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 76-78 ГПК України передбачено, що докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Водночас принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування" поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічні правові позиції викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 та Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 по справі № 904/2063/20 (904/8245/21).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки не є первинним документом.

Однак, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Наведена вище правова позиція викладена в постановах Верховного суд від 19.04.2018 р. у справі №905/1198/17, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Судом встановлено, що наданий позивачем акт звірки містить відомості щодо найменування операції, номер первинного документа, його дату, суму поставки за кожною накладною, зокрема в акті відображено поставку за видатковими накладними: №938 від 19.10.2021 на суму 85454,78 грн, № 939 від 20.10.2021 на суму 59219,16 грн, № 940 від 21.10.2021 на суму 44967,36 грн, №943 від 22.10.2021 на суму 49256,89 грн, №972 від 25.10.2021 на суму 64275,88 грн, №973 від 26.10.2021 на суму 56592,79 грн, №974 від 27.10.2021 на суму 64371,08 грн, № 975 від 28.10.2021 на суму 57841,57 грн, №982 від 29.10.2021 на суму 48131,32 грн, № 1008 від 01.11.2021 на суму 64051,88 грн, № 1009 від 04.11.2021 на суму 6753,50 грн, № 1015 від 05.11.2021 на суму 97438,61 грн, № 1018 від 08.11.2021 на суму 101263,36 грн, № 1021 від 09.11.2021 на суму 87235,55 грн, № 1026 від 10.11.2021 на суму 68576,62 грн. В акті відображено часткову оплату у сумі 500000,00 грн та зазнчено реквізити документа, що підтверджує оплату №14524 від 30.12.2021.

Акт звірки підписаний електронним підписом зі сторони відповідача уповноваженою особою директором Куковенком А.М., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань від 13.09.2024 №51464965608 станом на 18.02.2022 (дата підписання акту).

Водночас, як встановлено судом вище відповідач 30.12.2021 здійснив часткову оплату вартості поставленого товару по договору на суму 500000,00 грн, тобто вже після спірного періоду поставки.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази (договір поставки, видаткові накладні, акт звірки, виписку по рахунку, податкові накладні) в сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження факту поставки відповідачу товару та наявності у відповідача заборгованості у сумі 455430,35 грн, є достатньо вірогідними.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п.3.2. договору сторони погодили, що оплата за кожну поставлену партію товару повинна бути здійсненна покупцем на користь постачальника у повному обсязі не пізніше 10-ти (десяти) банківських днів з дня виконання постачальником усіх своїх зобов`язань згідно умов п.2.4. цього договору, а саме поставки товару та передання видаткових накладних.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено заборгованість відповідача по договору у сумі 455430,35 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання позивач правомірно нараховує 3 % річних та інфляційні втрати.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснюється на заборгованість за накладними від 29.10.2021, від 01.11.2021, від 04.11.2021, від 05.11.2021, від 08.11.2021, від 09.11.2021, від 10.11.2021.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем здійснено помилки щодо початку прострочення виконання грошового зобов`язання та правильними датами початку прострочення виконання грошового зобов`язання є: за видатковою накладною від 29.10.2021 - з 13.11.2021, за видатковою накладною від 01.11.2021 - з 16.11.2021, за видатковою накладною від 04.11.2021 - з 19.11.2021, за видатковою накладною від 05.11.2021 - з 20.11.2021, за видатковою накладною від 08.11.2021 - з 23.11.2021, за видатковою накладною від 09.11.2021 - з 24.11.2021, за видатковою накладною від 10.11.2021 - з 25.11.2021.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням встановлених вище дат початку прострочення виконання грошового зобов`язання та у межах визначеної позивачем кінцевої дати нарахування (30.05.2024), судом встановлено, що сума 3% річних становить 34491,98 грн.

Інфляційні втрати позивач нараховує по квітень 2024 року включно.

Враховуючи зазначені вище дати початку прострочення, інфляційні втрати слід нараховувати з листопада 2021 року по квітень 2024 року за видатковою накладною від 29.10.2021 та з грудня 2021 по квітень 2024 року за видатковими накладними від 01.11.2021, від 04.11.2021, від 05.11.2021, від 08.11.2021, від 09.11.2021, від 10.11.2021.

За перерахунками суду обґрунтованими до стягнення з відповідача є інфляційні втрати у сумі 163011,19 грн.

Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 455430,35 грн. Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд задовольняє частково, а саме 3% річних у сумі 34491,98 грн та інфляційні втрати у сумі 163011,19 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" заборгованості у сумі 455430,35 грн, 3% річних у сумі 34491,98 грн та інфляційних втрат у сумі 163011,19 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору надання правничої допомоги від 30.05.2024 року, укладеного між адвокатом Крамар О.П. та ТОВ "АЛЬЯНСАВТО 2020"; акту приймання-передачі роботи №01 від 05.06.2024 до договору; платіжної інструкції №251 від 06.06.2024 про оплату винагороди адвоката.

Відповідно до п.3.1. договору надання правничої допомоги ціна (гонорар) за надання юридичних послуг становить 95671,20 грн.

Згідно із актом приймання-передачі роботи №01 від 05.06.2024 до договору загальна вартість послуг адвоката становить 95671,20 грн.

Платіжною інструкцією №251 від 06.06.2024 позивачем було здійснено оплату у сумі 95671,20 грн.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (такий правовий висновок викладено в пункті 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

У пунктах 133-135 постанови від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18".

У цьому контексті Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та наведено такі висновки:

"… У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи".

"Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

"У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами 5 - 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Керуючись нормами статті 129 ГПК України, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 922/1341/23.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" за заявою №58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.

Враховуючи ще наведене, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, з огляду на таке.

Так, згідно із актом приймання-передачі роботи №01 від 05.06.2024 до договору витрати на професійну правничу допомогу складають:

попередня консультація адвоката щодо можливості повернення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки №18102021 від 18.10.2021 (1 година витраченого часу) - 2 000,00 грн;

аналіз наданих клієнтом документів, договору поставки №18102021 від 18.10.2021, первинних та податкових документів (1 година витраченого часу) - 2 000,00 грн;

підготовка позовної заяви та здійснення обрахунку інфляційних втрат, 3 % річних, щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки № 18102021 від 18.10.2021 (8 годин витраченого часу) - 16 000,00 грн;

викопіювання документів клієнта та витрати користування поштовим зв`язком щодо подання позовної заяви стороні та суду за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки № 18102021 від 18.10.2021 (1 година витраченого часу - 2000,00 грн);

представництво адвоката в Господарському суді міста Києва, 3 судових засідання в місті Києві за позовом Клієнта до товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ- БУД", враховуючи віддаленість робочого місця адвоката - місто Обухів, (3 години витраченого часу) - 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок - попередня оплата.

транспортні витрати адвоката з метою участі адвоката в 3 судових засіданнях за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД", враховуючи віддаленість робочого місця адвоката - місто Обухів, місцезнаходження Господарського суду міста Києва та відстань (у двох напрямках) 94 км - 1860,00 грн - попередня оплата.

гонорар успіху (у разі прийняття судом рішення на користь клієнта за позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки № 18102021 від 18.10.2021) - 10 % від ціни позову - 65 811,20 грн.

Однак, предметом спору у цій справі була заборгованість за договором поставки, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою і не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі, а обсяг доказів по справі, який підлягав вивченню та аналізу адвокатом, є незначним.

Справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, а тому включення до складу правової допомоги витрати на транспортні витрати з метою участі адвоката в судових засіданнях та витрати на представництва в судових засіданнях є необґрунтованими.

Суд зазначає, що для здійснення попередньої консультації адвоката щодо можливості повернення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки №18102021 від 18.10.2021 необхідним є здійснення аналізу договору, первинних і податкових документів. З урахуванням чого та оскільки підготовка позовної заяви та аналіз договору, первинних і податкових документів, фактично включає в себе попередню консультацію адвоката щодо можливості повернення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" за договором поставки №18102021 від 18.10.2021 викопіювання документів клієнта та витрати користування поштовим зв`язком щодо подання позовної заяви стороні та суду, а також приймаючи до уваги, що спір у цій справі є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат в цій частині у сумі 18000,00 грн.

Крім того, з огляду на норми ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та виходячи з обсягу наданих послуг, викопіювання документів клієнта та витрати користування поштовим зв`язком входить до послуг зі підготовки позовної заяви до суду та не відноситься до жодного із виду адвокатської діяльності визначених у статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Щодо визначеного до відшкодування відповідачем "гонорар успіху" у сумі 65 811,20 грн, то суд виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Європейський суд з прав людини застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Суд вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, встановивши обґрунтованість витрат за надання правової допомоги в розмірі 18000,00 грн, суд дійшов висновку про те, що "гонорар успіху" в розмірі 65 811,20 грн не відноситься до необхідних та вимушених витрат позивача, понесених у зв`язку з розглядом справи №910/7259/24, а відтак у цьому випадку відсутні підстави для покладення на відповідача відшкодування "гонорару успіху", який сплатив заявник на користь адвокатського об`єднання в межах їх домовленості за умовами договору.

Отже, зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, суд вважає, що обґрунтованими, співмірними, доцільними та такими відповідають критерію розумності є витрати на правову допомогу у сумі 18000,00 грн.

Решта заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 78671,20 грн, у зв`язку із їх невідповідністю критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості залишаються за позивачем.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що з позивача підлягають стягненню витрати відповідача на оплату правової допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 17858,34 грн.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Частиною п`ятою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК РЕМ-БУД" (04080, місто Київ, вул.Кирилівська, будинок 69В, ідентифікаційний код 38256839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСАВТО 2020" (08720, Україна, Обухівський р-н, Київська обл., місто Українка, вулиця Соснова, будинок, 10, квартира, 4, ідентифікаційний код 43429884) заборгованість у сумі 455430,35 грн, 3% річних у сумі 34491,98 грн, інфляційні втрати у сумі 163011,19 грн, витрати на правову допомогу у сумі 17858,34 грн та судовий збір у сумі 9794,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.09.2024.

Суддя С.О. Турчин