Рішення

від 11.09.2024 по справі 922/2226/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2024м. ХарківСправа № 922/2226/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр Офтальміка", 61023, м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 5 прозобов`язання вчинити певні діїза участю представників сторін:

позивача: Черномаз О.С.

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» про:

- визнання припиненими з 31.05.2024 року трудові відносини між позивачем та відповідачем на підставі заяви позивача від 12.04.2023 року про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України);

- зобов`язати відповідача подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису про зайняття позивачем посади директора відповідача.

Ухвалою суду від 02.07.2024 року позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 2226/24) залишено без руху. Встановлено фізичній особі ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви - три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.07.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 17271) про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 08.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

15.07.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 17.07.2024 року підготовче засідання у справі відкладено на "14" серпня 2024 р. о(б) 11:00 год.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання у справі, та призначено справу до розгляду по суті на 04 вересня 2024 року о(б) 12:50 год.

Ухвалою суду від 04.09.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 11 вересня 2024 року о(б) 11:00 год.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився. про час та розгляд справи повідомлений належним чином.

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити.

У судовому засіданні 11.09.2024 року судом було з`ясовано у присутнього представника позивача, а саме на підставі чого, позивач продовжував займати посаду директора відповідача.

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача зазначив, оскільки ініціативи від засновників щодо припинення дії контракту не було, директор продовжував займати посаду.

Судом, у судовому засіданні 11.09.2024 року поставлено представнику позивача питання щодо наявності додаткових угод до договору, та щодо наявності доказів, які підтверджують трудові відносини позивача із відповідачем.

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача зазначив, що додаткові угоди до договору відсутні, та зазначив, що контракт не продовжувався, але і не припинявся. Щодо доказів, зазначив, що трудовою книжкою.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, та надані докази, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 24.10.2016 року у відповідності до протоколу № 24/10 позачергових зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідач) Фізичну особу ОСОБА_1 (позивача) було обрано на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача).

25.10.2016 року на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 25.10.2016 року, між зборами товариства, в особі голови - Стрілець О.І. та позивачем, як директором, було укладено контракт за строком дії до 25.10.2017 року.

Також зазначає, що після закінчення дії контракту, оскільки трудові відносини фактично продовжились і жодна із сторін не поставила вимогу про припинення трудових відносин, позивач продовжували виконувати роботу на підприємстві на посаді директора.

У квітні 2024 року, у зв`язку із побоюванням за своє життя та здоров`я, пов`язане із перебуванням у місті Харкові під час військової агресії РФ проти України, погіршенням самопочуття, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи загального захворювання, було прийнято рішення про звільнення із посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) з 31.05.2024 року.

12.04.2024 року, як виконавчий орган Товариства - директор, на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", позивачем ініційовано скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) на 17.05.2024 року та внесено на порядок денний загальних зборів питання, а саме:

- "Припинення повноважень ОСОБА_1 шляхом її відкликання з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) з 31.05.2024 року, на підставі заяви про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) Дорошенко А.В. ";

- "Припинення повноважень ОСОБА_1 шляхом звільнення її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) з 31.05.2024 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) Дорошенко А.В. ".

Також позивачем зазначено. що разом із повідомлення про скликання загальних зборів учасників товариства останнім було направлено на адресу Медведєва Б.М , іншим учасникам -було вручено особисто під розписку їх представників) заяви про звільнення позивача за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України з 31.05.2024 року.

24.04.2024 року, перебуваючи у щорічній відпустці, окрему було вручено нарочно заяву про звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України т.в.о. директора відповідача - головному бухгалтеру Дорошенко А.В .

За твердженнями позивача, винесення двох окремих питань на порядок денний, які по суті стосуються одного питання щодо припинення повноважень позивача як директора Товариства, було зумовлено неоднозначністю судової практики по такій категорії справ, оскільки як зазначає позивач, ще під час скликання загальних зборів у позивача було відчуття, що загальні збори учасників не проголосують за її звільнення з посади директора, та позивач буде змушений звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.

17.05.2024 року відбулися загальні збори учисників товариства відповідача, на яких були присутні учасники та їх представники Медведєв Б.К. , Кльопфер А. в особі представника Черномаз О.С. , Клименко В.Л., в особі представника Чудовського Д.О. , яким належить частки сумою 100% від статутного капіталу товариства.

З питання 2 порядку денного загальних зборів учасника відповідача (припинення повноважень позивача шляхом її відкликання з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) з 31.05.2024 року, на підставі заяви про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора відповідача Дорошенко А.В. усі учасники які були присутні на загальних зборах проголосували проти звільнення позивача з посада, та призначення нового директора.

З питання 3 порядку денного загальних зборів учасника відповідача (припинення повноважень позивача шляхом її звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр офтальміка» (відповідача) з 31.05.2024 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора відповідача Дорошенко А.В. , за припинення повноважень позивача проголосували Кльопфер А та Клименко В.Л. , в особі представників 58 % голосів, інший учасник Медведєв Б.М. проголосував проти.

Враховуючи, що підпунктом 4.3.1. пункту 4.3. статуту відповідача який затверджений позачерговими зборами учасників товариства 03.04.2018 року, визначено, що питання обрання (припинення) відкликання директора вважається прийнятим, якщо за нього проголосують одноголосно усі учасники присутні на зборах, рішення з питання 3 порядку денного стосовно припинення повноважень позивача як директора не було прийнято загальними зборами учасників товариства.

За твердженнями позивача, оскільки між позивачем та відповідачем укладався контракт, після закінчення якого трудові відносини продовжували своє існування, позивачка мала усі підстави бути звільненою за статтею 38 КЗпП України.

Разом із тим, загальні збори товариства відповідача не ухвалили рішення 17.05.2024 року про звільнення позивача із посади директора, чим було порушено право позивача на працю, в частині права бути звільненою з роботи за власним бажанням.

Вищевикладені обставини, стали причиною позивача із звернення із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зокрема зазначає, що 25.10.2016 року на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 25.10.2016 року, між зборами товариства відповідача, в особі голови - Стрілець О.І. та позивачем, як директором, було укладено контракт за строком дії до 25.10.2017 року.

Також зазначає, що після закінчення дії контракту, оскільки трудові відносини фактично продовжились і жодна із сторін не поставила вимогу про припинення трудових відносин, позивач продовжували виконувати роботу на підприємстві на посаді директора.

У квітні 2024 року, у зв`язку із побоюванням за своє життя та здоров`я, пов`язане із перебуванням у місті Харкові під час військової агресії РФ проти України, погіршенням самопочуття, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи загального захворювання, було прийнято рішення про звільнення із посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) з 31.05.2024 року.

12.04.2024 року, як виконавчий орган Товариства - директор, на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", позивачем ініційовано скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) на 17.05.2024 року та внесено на порядок денний загальних зборів питання, а саме:

- "Припинення повноважень ОСОБА_1 шляхом її відкликання з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) з 31.05.2024 року, на підставі заяви про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) Дорошенко А.В. ";

- "Припинення повноважень ОСОБА_1 шляхом звільнення її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) з 31.05.2024 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та обрання (призначення) з 01.06.2024 року на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) Дорошенко А.В. ".

17.05.2024 року відбулися загальні збори учасників товариства відповідача, на яких були присутні учасники та їх представники Медведєв Б.К. , Кльопфер А. в особі представника Черномаз О.С. , Клименко В.Л., в особі представника Чудовського Д.О., яким належить частки сумою 100% від статутного капіталу товариства, та на яких позивачу було відмовлено у звільненні з посади директора відповідача за власним бажанням. За твердженнями позивача, оскільки між позивачем та відповідачем укладався контракт, після закінчення якого трудові відносини продовжували своє існування, позивачка мала усі підстави бути звільненою за статтею 38 КЗпП України.

Суд дослідивши матеріали справи та надані позивачем у підтвердження позовних вимог докази, зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18.

Згідно з частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина 1 статті 30 вказаного Закону).

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Як вже зазначалось вище, позивачем було ініційовано скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (відповідача) на 17.05.2024 року, про що було повідомлено засновників товариства відповідача та відповідача.

Згідно з рішеннями Конституційного Суду України № 14-рп/2004 від 07.07.2004 року, № 8-рп/2007 від 16.10.2007 року та № 2-рп/2008 від 29.01.2008 року визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власною ініціативою директор товариства має не тільки написати відповідну заяву на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення (даного висновку дійшов ВС у постанові від 19 січня 2022 у справі № 911/719/21).

У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі № 448/362/22).

Також у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

Як вбачається із позовних вимог, позивач просить суд, визнання припиненими з 31.05.2024 року трудові відносини між позивачем та відповідачем на підставі заяви позивача від 12.04.2023 року про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), та зобов`язати відповідача подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису про зайняття позивачем посади директора відповідача.

У якості доказів у підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем було надано до позовної заяви, зокрема копію контракту з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" від 25.10.2016 року, копію трудової книжки НОМЕР_1 та копію статут відповідача, заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, докази направлення та отримання відповідних заяв, та протокол загальних зборів учасників відповідача від 17.05.2024 року № 17/05, протокол про внесення доповнення до порядку денного загальних зборів учасників відповідача від 07.05.2024 року.

Суд дослідив надані позивачем в обґрунтування позовних вимог документи, та встановив наступне.

Як вбачається із наданої позивачем до матеріалів справи копії контракту з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" від 25.10.2016 року, сторони відповідно до частини 3 статті 21 Кодексу законів про працю, пункту 4 статті 65 Господарського кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року № 170 «Про порядок укладання контрактів при прийняті (найманні) на роботу працівників», на підставі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" (товариство, відповідач), та рішення загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом загальних зборів № 25/10 від 25.10.2016 року. Вищий орган управління товариством - загальні збори (роботодавець), в особі голови товариства Стрілець О.І., який діє згідно рішення загальних зборів (протокол № 25/10 від 25.10.2016 року) з одного боку, та громадянка України Кузьміна В.В. (директор, позивач), з другого боку, разом у подальшому поіменно як сторони, а кожна окремо - сторона, уклали цей трудовий контракт.

Роботодавець доручає директору здійснювати загальне керівництво товариством з дотримання умов, передбачених цим контрактом та статутом товариства.

Цей контракт як особлива форма трудового договору спрямована на забезпечення умов для проявлення ініціативності та самостійності директора, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність директора (пункту 1.1. та 1.2 контракту).

Контракт регулює трудові та інші відносини між директором і роботодавцем. Сторони за цим контрактом визнають, що їх права та обов`язки регулюються цим контрактом, статутом товариства, а також чинним в Україні законодавством про працю (пункт 1.3. договору).

Згідно пункту 7.3. контракту, дія контракту припиняється: 7.3.1. по закінченню терміну дії контракту; 7.3.2. за згодою сторін; 7.3.3. за рішенням суду; 7.3.3. з ініціативи роботодавця до закінчення терміну дії контракту у випадках передбачених пунктом 7.5. цього контракту; 7.3.4. з ініціативи директора до закінчення терміну дії контракту у випадках передбачених пунктом 7.4. цього контракту; 7.3.5. при переведення директора, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію або перехід на роботу на виборну посаду; 7.3.6. при відмові директора від переведення на роботу в іншу місцевість разом з товариством, а також його відмові від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7.3.7. у випадках, передбачених пунктом 9.2. цього контракту; 7.2.8. з інших підстав, передбачених законодавством України.

Також, сторони у пункті 9.1. визначили, що цей контракт укладений строком на 1 рік, діє з 25.10.2016 року та до 25.10.2017 року.

Після закінчення дії цього контракту сторони можуть погодити продовження дії контракту шляхом підписання додаткової угоди до контракту не пізніше 10 днів до спливу терміну дії контракту. В іншому випадку термін дії вважається таким, що сплив, а правовідносини припиненими (пункт .4. контракту).

Враховуючи вищевикладене, з умов контракту укладеного між позивачем та відповідачем слідує, що дія контракту зокрема припиняється по закінченню терміну дії контракту.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів, судом встановлено, що дія контракту з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка" від 25.10.2016 року припинила свою дію 26.10.2017 року у зв`язку із закінченням терміну його дії.

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України не було надано до суду додаткових угод щодо продовження строку його дії у відповідності до умов контракту.

Вищевикладене судом, також не заперечувалась представником позивача, який був присутній у судовому засіданні 11.09.2024 року, та який зазначив, що додаткові угоди до контракту між сторонами у матеріалах справи - відсутні.

З аналізу вищевикладеного, та наявних у матеріалах справи документів слідує, що трудових відносин між позивачем та відповідачем у даній справі не надано, всупереч положенням трудового договору(контракту), а саме пункту 4.

Судом також було досліджено надану позивачем копію трудової книжки НОМЕР_1 , та встановлено, що у трудовій книжці відсутній будь-який запис щодо призначення позивача директором відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка".

При цьому, у трудовій книжці наявні записи від 01.08.2011 року щодо призначення на посаду директора ТОВ «Аксель-Гранд», запис від 13.10.2016 року запис про звільнення з посади за власним бажанням, та запис від 17.10.2016 року про призначення на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр офтальміка".

З наданих позивачем до матеріалів справи доказами, не підтверджено трудових відносин, саме з відповідачем у даній справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр офтальміка".

Будь-яких доказів укладення з відповідачем трудового договору (контракту) в порядку визначеному контрактом після закінчення строку дії контракту та трудової книжки, у передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», матеріали справи не містять.

Самі лише посилання позивача у позовній заяві на обставини, які не підтверджені належними та допустимими доказами не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Враховуючи вищевикладене необґрунтованим та не підтвердженням наявними у матеріалах справи доказами є посилання позивача на те, що після закінчення строку контракту, трудові відносини між позивачем та відповідачем були продовжені на невизначений строк, через те, що жодна із сторін не вимагала їх припинення, у зв`язку із чим, позивач мав право бути звільненим за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про визнання припиненими з 31.05.2024 року трудових відносини між позивачем та відповідачем на підставі заяви позивача від 12.04.2023 року про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України) необґрунтованими, оскільки у матеріалах страви відсутні будь-які докази та відповідні докази не надано позивачем до матеріалів справи, що не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу.

Щодо позовних вимог, про зобов`язання відповідача подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису про зайняття позивачем посади директора відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Згідно з частини 4 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об`єднання не допускається.

При цьому, судом встановлено, що матеріали справи не містять, а позивачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України до суду не надано доказів звернення позивача до відповідача із відповідною заявою про внесення змін до відомостей товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в свою чергу свідчить про відсутність факту порушення відповідача прав позивача у цій частині, та відсутність підстав для зобов`язання суб`єкта державної реєстрації вчиняти реєстраційну дію у примусовому порядку.

Суд звертає увагу позивача, що внесення відповідачем змін до відомостей Товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни керівника є виключно дискрецією державного реєстратора, порядок реалізації якої визначено статтею 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо виключення запису про зайняття позивачем посади директора відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, та оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний медичний центр Офтальміка" (61023, м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 5, ЄДРПОУ 33414583).

Повне рішення складено "16" вересня 2024 р.

Суддя О.О. Ємельянова