Постанова

від 04.09.2024 по справі 927/432/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/432/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Семенчук М.А.

позивача - 1 - Литвин А.А. (самопредставництво)

позивача - 2 - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - не з`явився

відповідача - 3 (позивача за зустрічним позовом) - Малай А.В. (адвокат)

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 (суддя Демидов В.О.)

за первісним позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

до:

1. Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл"

3. Приватного підприємства "Гральні системи України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-1 - Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Гральні системи України"

до:

1. Кабінету Міністрів України,

2. Державної служби геології та надр України

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 27.05.2019 заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач-1), Державної служби геології та надр України (далі - Позивач-2) до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - ПрАТ "НАК "Надра України", Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (далі - ТОВ "Мульті-Мобіл", Відповідач-2), Приватного підприємства "Гральні системи України" (далі - ПП "Гральні системи України", Відповідач-3, Позивач за зустрічним позовом), третя особа Фонд державного майна України (далі - ФДМ України, Третя особа), у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК "Надра України" і ТОВ "Мульті-Мобіл", предметом якого є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: місто Чернігів, вул. Шевченка, 15 (далі - Договір);

- витребувати у ПП "Гральні системи України" на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статуту НАК "Надра України", статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужено Відкритому акціонерному товариству "Банк "Біг Енергія" (далі - ВАТ "Банк "Біг Енергія") за удвічі більшою ціною; зазначене майно відповідно до статуту ПрАТ "НАК "Надра України" у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю та відчуженню не підлягає. За доводами Прокурора, такі обставини є підставою для визнання Договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача (ПП "Гральні системи України") на користь Кабінету Міністрів України.

1.3. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 та постановою Верховного Суду від 23.10.2019, частково задоволено заяву Прокурора про забезпечення позову та накладено арешт на спірне нерухоме майно.

1.4. 14.08.2019 ПП "Гральні системи України" звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

1.5. Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що підприємство є добросовісним набувачем, яке набуло право власності на спірне майно на законних підставах на відплатній основі, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) не може бути позбавлене права власності на це майно.

1.6. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 зустрічний позов ПП "Гральні системи України" прийнято до спільного розгляду з позовом Прокурора та об`єднано в одне провадження з первісним позовом, а дану справу направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов Прокурора задоволено, у задоволенні зустрічного позову ПП "Гральні системи України" відмовлено.

2.2. За результатами розгляду касаційної скарги Відповідача-3 Верховний Суд постановою від 07.06.2023 скасував судові рішення місцевого та апеляційного суду та відправив справу на новий розгляд.

При цьому Суд вказав на неврахування судами попередніх інстанцій положень Першого протоколу Конвенції щодо відповідності обставинам справи заходу втручання у мирне володіння майном, а також на недослідження судами обставин пропуску Прокурором та позивачами строку позовної давності звернення до суду.

2.3. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у задоволенні позову Прокурора та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.4. При цьому суди погодилися з обґрунтованістю позовної вимоги Прокурора про недійсність Договору, водночас застосувавши наслідки спливу позовної давності. Також судами попередніх інстанцій виснувано, що задоволення позову Прокурора призвело б до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право мирного володіння майном.

2.5. Апеляційний господарський суд обґрунтував сплив позовної давності обізнаністю позивачів про укладення Договору в силу того, що питання про відчуження спірного нерухомого майна було розглянуто на засіданні Спостережної ради НАК "Надра України" 21.09.2007, при цьому до її складу входили перший заступник та заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища, заступник міністра палива та енергетики, перший заступник Міністра Кабінету Міністрів України, заступник голови Фонду державного майна України.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що рішенням правління ПрАТ "НАК " Надра України", оформленим протоколом від 23.11.2007, погоджено проект Договору, при цьому на вказану дату голова Правління вказаної НАК одночасно входив до складу її Спостережної ради.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Кабінету Міністрів України з 2007 року було відомо про факт відчуження спірного майна НАК "Надра України" зважаючи на персональний склад її Спостережної ради.

2.6. У задоволенні зустрічного позову ПП "Гральні системи України" про визнання права власності відмовлено з огляду на те, що судом враховано правомірність набуття Відповідачем- 3 спірного нерухомого майна та реєстрацію за ним права власності на це майно, що, у свою чергу, унеможливлює витребування такого майна у добросовісного набувача та не потребує додаткового визнання за ним права власності.

2.7. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Прокурор скористався правом на їх касаційне оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 23.07.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Скаржник просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

3.3. Доводами касаційної скарги Прокурора є застосування судами попередніх інстанцій норм права, що регулюють спірні правовідносини, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21, від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (у правовідносинах про витребування майна, що вибуло з володіння власника не з їхньої волі);

- від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15, від 13.02.2019 у справі № 367/2525/15 (щодо обчислення строків позовної давності у справах за позовами прокурора);

- від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (щодо початку перебігу строку позовної давності);

- від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19, від 28.10.2021 у справі № 910/20229/20 (щодо застосування судами стандарту доказування "вірогідності доказів");

- від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (щодо добросовісності покупця товару, придбаного на публічних торгах);

- від 06.09.2023 у справі № 910/21329 (щодо добросовісності набувача нерухомого майна);

- від 13.09.2023 у справі № 757/13185/17 (з питань застосування вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння);

- від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (щодо витребування майна у державну власність від останнього набувача з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції);

- від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 (щодо застосування судами принципу jura novit curia).

3.4. Інші учасники справи не скористалися правом надати Суду пояснення та відзиви на касаційну скаргу.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 25.12.2006 виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав ПрАТ "НАК "Надра України" свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за яким вказане товариство є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1452,3 кв.м; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 кв.м; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 кв.м, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

4.2. Рішенням правління ПрАТ "НАК "Надра України", оформленим протоколом від 23.11.2007 № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень Товариству з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

4.3. 26.11.2007 між ПрАТ "НАК "Надра України" (продавець) та ТОВ "Мульті-Мобіл" (покупець) було укладено Договір, за умовами якого Відповідач-1 продав, а Відповідач-2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15.

4.4. Вказаний договір підписаний представниками обох сторін, скріплений їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

4.5. Відповідно до пункту 2 Договору об`єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.12.2006, право власності зареєстровано 28.12.2006 Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Згідно з пунктом 4 Договору експертна (ринкова) вартість спірного нерухомого майна станом на 10.09.2007 складає 1301089,71 грн, балансова вартість становить 394430,11 грн.

Як передбачено пунктом 5 Договору, продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1561307,65 грн.

У відповідності до пункту 7 Договору представник продавця стверджує, що на момент укладення цього договору треті особи не мають прав на об`єкт продажу.

За змістом пункту 8 Договору продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього договору і виконання зобов`язань, які випливають з договору, а також гарантує, що об`єкт продажу набутий у власність на законних підставах і він є належним власником об`єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об`єкт продажу і право розпорядження таким об`єктом продажу; відчуження об`єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8.3 Договору представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами.

Укладення цього договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (підпункт 8.8 Договору).

Пунктом 25 Договору сторони погодили, що покупець набуває права власності на придбаний за цим договором об`єкт продажу з моменту державної реєстрації цього договору.

4.6. У подальшому 04.12.2007 спірне нерухоме майно було відчужене ТОВ "Мульті-Мобіл" Відкритому акціонерному товариству "Банк "Біг Енергія" за ціною 3800000 грн, що більше ніж удвічі перевищує суму, яку ПрАТ "НАК "Надра України" отримало за оспорюваним Договором.

4.7. 16.12.2010 спірне нерухоме майно було продано ВАТ "Банк "Біг Енергія" Відповідачу-3.

4.8. За таких обставин ПП "Гральні системи України" є кінцевим набувачем нерухомого майна - предмета Договору та визначено Прокурором як відповідач у справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Щодо доводів Скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 261, 267 Цивільного кодексу України) в частині обрахування строків позовної давності для визнання недійсним договору за позовом прокурора в інтересах держави колегія суддів зазначає наступне.

5.3. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

5.4. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.5. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22, від 06.12.2023 у справі № 911/1/20, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

5.6. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

5.7. Наведене правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

5.8. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює для неї цю можливість знати про посягання на права.

5.9. Господарські суди попередніх інстанцій, здійснюючи новий розгляд цієї справи, виснували про обізнаність уповноваженого органу держави (Кабінету Міністрів України) про укладений Договір виключно з огляду на входження декількох його членів до складу Спостережної ради "НАК "Надра України".

5.10. З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки перебіг позовної давності в цій справі слід враховувати з моменту, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, який виконував відповідні функції, а не окремі його члени.

5.11. Відповідно до статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. Проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Стаття 6 цього ж закону відносить до складу Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністрів та міністрів.

5.12. Як вбачається зі Статуту "НАК "Надра України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 886), органами управління компанії є загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління, ревізійна комісія (пункт 46).

Спостережна рада компанії утворюється для здійснення контролю за діяльністю правління та вирішення окремих питань управління її роботою і представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів. У роботі спостережної ради з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового комітету компанії. Члени спостережної ради не можуть бути членами правління та ревізійної комісії компанії (пункт 56 Статуту).

Відповідно до пунктів 57, 59 Статуту спостережна рада обирається вищим органом управління компанії з числа її акціонерів на п`ять років. До компетенції спостережної ради компанії належить, зокрема, затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує еквівалентну 200000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законом на дату укладення договорів (правочинів), прийняття рішення про продаж або відчуження будь-яким іншим способом майна компанії, переданого засновником до її статутного фонду, з урахуванням установлених цим Статутом обмежень. Спостережна рада здійснює інші повноваження, передбачені цим Статутом та законодавством.

5.13. З аналізу вищенаведених положень законодавства та Статуту НАК "Надра України" не вбачається підстав вважати, що наявність у складі спостережної ради компанії окремих членів Уряду (при тому що проекту Договору погоджено не нею, а правлінням) свідчить про обізнаність держави вцілому та зокрема Кабінету Міністрів України (як колегіального органу) щодо укладення компанією спірного Договору.

5.14. При цьому Суд врахував, зокрема, і подібну правову позицію, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, у якій виснувано, що присутність працівника прокуратури на сесії міської ради під час прийняття оскарженого рішення на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства.

5.15. Проте судами попередніх інстанцій вищенаведеного не враховано та зроблено передчасний висновок, що наявність у складі спостережної ради деяких членів Уряду та голови Правління НАК "Надра України" свідчить про те, що Кабінету Міністрів України з 2007 року було відомо про факт відчуження спірного нерухомого майна НАК "Надра України" зважаючи виключно на персональний склад спостережної ради компанії.

5.16. З такими висновками колегія суддів не погоджується та вважає недослідженим і недоведеним факт обізнаності власника нерухомого майна - держави - в особі Кабінету Міністрів України про укладення спірного Договору. З матеріалів справи не вбачається, що учасниками справи або іншими особами було поінформовано Кабінет Міністрів України про намір відчуження спірного нерухомого майна чи про укладений Договір, як і немає доказів розгляду/обговорення даного питання на його засіданні та/або прийняття з цього питання будь-якого рішення.

5.17. За таких обставин у судів попередніх інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень були відсутні підстави вважати, що Позивач-1 був обізнаний про факт відчуження Відповідачем-1 спірного нерухомого майна внаслідок укладення оспорюваного Прокурором Договору.

5.18. За змістом частин третьої та четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

5.19. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

5.20. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

5.21. Як убачається з матеріалів справи, Відповідач заявляв суду клопотання про застосування строку позовної давності з посиланням на те, що Позивачу було відомо про відчуження спірного майна станом на час укладення Договору.

При цьому господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наведених у клопотанні аргументів та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для його задоволення.

В такий спосіб доводи Скаржника в цій частині знайшли своє часткове підтвердження та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.22. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

5.23. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а в разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Близька за змістом правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

5.24 Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши порушене право держави, при розгляді заяви про застосування позовної давності повинні були дослідити обґрунтованість доводів щодо обізнаності уповноваженого державного органу (Кабінету Міністрів України) про таке порушене право, чого судами зроблено не було.

Тобто судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку як наявності правових підстав для застосування позовної давності, так і підстав для визнання поважними причин її пропуску. При цьому суд першої інстанції взагалі не навів обставин, які б свідчили про обізнаність Прокурора чи позивачів про укладення спірного правочину, а обмежився лише констатуванням пропуску 3-річного строку позовної давності.

Без з`ясування вказаних обставин відсутні підстави стверджувати, що до цих правовідносин позовна давність спливла.

5.25. У свою чергу, аналіз норм глави 19 Цивільного кодексу України щодо інституту позовної давності в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності та наявності обставин, з якими пов`язується поважність причин її пропуску.

5.26. Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності знаходиться у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку правильності застосування судами правових норм глави 19 Цивільного кодексу України на предмет відповідності такого застосування встановленим обставинам.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 15.06.2021 у справі № 910/13969/18.

5.27. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.28. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям (в частині доводів Відповідача-3 про наявність правових підстав для застосування позовної давності та Прокурора про поважність причин її пропуску) не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.29. З вищенаведеного вбачається, що доводи Прокурора щодо наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшли своє часткове підтвердження, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.30. Інші доводи касаційної скарги стосуються обґрунтування недійсності Договору, тому Верховним Судом додатково не досліджуються, так як суди попередніх інстанцій вже визнали позов Прокурора у цій частині обґрунтованим та дійшли правильного висновку про недійсність оспорюваного Договору, а відмовили у позові виключно через застосування позовної давності.

5.31. З огляду на недоведеність факту пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом колегія суддів вказує на передчасність висновків про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та додатково звертає увагу на взаємовиключність одночасного застосування таких підстав для відмови у позові, як пропуск строку позовної давності та надмірне втручання у право мирного володіння

5.32. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (зокрема у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. З`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна.

5.33. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний та надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 925/1351/19).

5.34. Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, володілець майна є добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність/недобросовісність володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

5.35. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

5.36. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21.

5.37. Також Суд відхиляє доводи Скаржника про необхідність врахування у даній справі правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 як такій, що регулює неподібні правовідносини, а саме визнання недійсними електронних торгів з реалізації у виконавчому провадженні арештованого приміщення готелю та відповідного акта.

5.38. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити обставини, пов`язані із наявністю правових підстав для застосування позовної давності або визнання поважними причин її пропуску і, виходячи з установленого, вирішити спір по суті, застосувавши норми права, якими регулюються спірні правовідносини, та правові висновки Верховного Суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 у справі № 927/432/19 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 скасувати, а справу № 927/432/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко