Постанова

від 04.09.2024 по справі 404/890/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 404/890/22

провадження № 61-7160св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центральноукраїнський національний технічний університет,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів:Письменного О. А., Голованя А. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом Центральноукраїнського національного технічного університету (далі - ЦНТУ) про визнання незаконним та скасування наказу про відстронення від роботи, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працює в ЦНТУ на посаді доцента кафедри програмування комп`ютерних систем та мереж. Наказом відповідача № 303-К від 05 листопада 2021 року він був відсторонений від роботи. Вказаний наказ був відправлений поштою 10 листопада 2021 року та отриманий ним 15 листопада 2021 року. Підставою видання наказу є постанова № 1236 Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року і наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції зобов`язання про вакцинацію від COVID-19 немає, так само, як і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності згаданого щеплення. Вважає, що відсторонивши його від роботи відповідач грубо порушив його конституційне право на працю.

Уточнивши вимоги просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ЦНТУ 303-К про відсторонення позивача від роботи;

зобов`язати ЦНТУ виплатити позивачу не виплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи за період з 08 листопада 2021 року до 01 квітня 2023 року в сумі 69 882,18 грн;

стягнути з ЦНТУ на користь позивача у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 34 622,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 червня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 303-К від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників університету» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1

Стягнуто з ЦНТУ на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі - 69 882,18 грн, з вирахуванням з неї необхідних податків та зборів.

Стягнено з ЦНТУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ЦНТУ на користь Держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи 05 листопада 2021 року, тобто до набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я № 2153. Отже, станом на 05 листопада 2021 року законом не було визначено обов`язку позивача, як працівника закладу освіти, вакцинуватись проти COVID-19, а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_1 відмовився або ухилився від проведення такого щеплення, у зв`язку з чим підлягав відстороненню від роботи.

Велика Палата Верховного суду у справі № 130/3548/21 (провадження

№ 14-82цс22) зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Відповідач мав можливість запропонувати ОСОБА_1 , як працівнику ЦНТУ, належну форму організації праці (дистанційну/надомну) або ж запропонувати позивачу зручний графік. Більш того, позивачем надані докази того, що він виконував свою заплановану роботу відповідно до графіку.

Отже, відсторонення позивача від роботи відбулось з порушенням вимог закону, а тому оскаржуваний наказ слід визнати незаконним та скасувати.

З врахуванням п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невиплачена заробітна плата за час незаконного відсторонення позивача від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 01 квітня 2022 року в розмірі - 69 882,18 грн, з вирахуванням з неї необхідних податків та зборів.

Саме з вини відповідача відсторонення було незаконним. Отже, суд вважає, що порушення законних прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відсутність інших джерел заробітку. Приймаючи до уваги ступінь вини відповідача, характер моральних страждань, яких зазнав позивач, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 4 000,00 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу ЦНТУ задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Сплачений ЦНТУ судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 977,20 грн компенсовано за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

З огляду на те, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, ЦНТУ правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, як наслідок, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

При цьому, що згідно з пунктом 61 частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу. Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджена наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 травня 2021 року № 913-21 «Про затвердження типових форм трудових договорів про надомну та дистанційну роботу». Водночас, згідно з частиною одинадцятою статті 60-2 КЗпП України на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.

Враховуючи те, що трудовим законодавством не передбачено обов`язку роботодавця пропонувати робітнику переведення його на дистанційну роботу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обов`язок відповідача запропонувати зручний графік.

Аргументи учасників справи

10 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що він жодним чином не відмовився від обов`язкових профілактичних щеплень. Жоден лікар не може пред`явити ні письмове підтвердження відмови позивача від профілактичних щеплень, ні акт, складений у присутності свідків. На момент відсторонення позивача від роботи жодних епідемічних показників до обов`язкової вакцинації позивача експериментальною вакциною в Україні не було. Відповідач не надав суду жодних документів, засвідчених лікарем, які підтверджують відсутність у позивача обов`язкових профілактичних щеплень або відмови позивача від щеплення.

На момент відсторонення в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, тому пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8,19, 43, 64 Конституції України.

Апеляційний суд не взяв до уваги аргументи позивача щодо Інструкції № 66, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інструкція описує порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності. Пункт 1.2.5 Інструкції чітко характеризує осіб, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, а саме: «які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні». У Календарі профілактичних щеплень в Україні згадка про COVID-19 відсутня. Окрім того, жоден закон не містить поняття «необґрунтована відмова від щеплення», як і не містить вказівок, в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган. Пункт 2.1 Інструкції встановлює перелік осіб, які можуть бути відсторонені від роботи. На момент відсторонення його від роботи, він не був хворий на жодну хворобу, перелічену в Календарі профілактичних щеплень, у тому числі і COVID-19. Відповідач не надав суду жодного документа з доказом зворотного. Пункт 2.4. інструкції передбачає, що підставою для внесення подання можуть бути дані з акту перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо. Відповідач не надав суду доказів того, що він мав будь-які підстави для внесення подання, або акт перевірки об`єкта, або довідку медичних закладів тощо від посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Таким чином, Інструкція № 66 також не дає відповідачу законних підстав для відсторонення позивача від роботи. Позивач щеплений та вакцинований усіма необхідними щепленнями та вакцинами, у повній відповідності до Календаря профілактичних щеплень в Україні, про що є відповідні записи у медичній карті позивача.

Таким чином, позивач не належить до категорії осіб, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, тому на цій підставі його не можна відсторонити від роботи законним чином.

Апеляційний суд не взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року. Відповідач не надав суду доказів того, що позивачу була надана повна та об`єктивна інформація про щеплення, наслідки відмови від нього тощо, що позивач відмовлявся чи ухилявся від проведення обов`язкового профілактичного щеплення, передбаченого Календарем щеплень. Суд першої інстанції справедливо зробив висновок, що дії відповідача не відповідають легітимній меті, не є нагально необхідним і пропорційним такій меті.

З графіка навчального процесу в ЦНТУ та видів робіт, запланованих позивачу на 2021/2022 навчальний рік випливає, що прямі контакти позивача зі студентами з листопада 2021 року до березня 2022 року не передбачалися. Апеляційний суд не взяв до уваги докази відсутності необхідності відсторонення позивача від роботи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, - Графік навчального процесу на період відсторонення виключав контакти позивача зі студентами, згідно якого у листопаді 2021 року - лютому 2022 року контакти позивача зі студентами повністю виключалися.

Апеляційний суд не взяв до уваги доказ того, що позивач був відсторонений від роботи 05 листопада 2021 року, тобто до набрання чинності Наказу МОЗ № 2153.

Апеляційний суд не взяв до уваги доказ того, що позивач був відсторонений від роботи саме під час дії дистанційної форми навчання, встановленої наказом відповідача № 189-05 від 28 жовтня 2021 року щодо переведення навчального процесу в ЦНТУ на дистанційну форму навчання. Апеляційний суд не взяв до уваги ще один наказ відповідача в тому ж навчальному році № 18-15 від 20 лютого 2022 року про переведення навчального процесу в ЦНТУ на дистанційну форму навчання (Додаток 5). Апеляційний суд, посилаючись на статтю 60-2 КЗпП, не взяв до уваги те, що в ЦНТУ вже давно діє дистанційна форма навчання, яка щорічно запроваджується наказами відповідача. Апеляційний суд не взяв до уваги доказ того, що позивач був відсторонений від роботи, яка на момент відсторонення вже була виконана в надурочному режимі на місяць наперед на виконання рішення Вченої ради ЦНТУ.

Апеляційний суд не взяв до уваги доказ того, що порушуючи статтю 265 КЗпП та статтю 175 КК України, відповідач не виплатив заробітну плату позивачу за вже виконану роботу у листопаді 2021 року під приводом відсутності у позивача довідки про наявність щеплення від COVID-19. Апеляційний суд не взяв до уваги доказ того, що офіційно позивач був відсторонений від роботи, а від виконання цієї роботи - ні. Відповідач ні в наказі № 303-К, ні в наказі № 48-К не скоротив позивачу обсяг запланованої йому роботи та не вніс змін до Індивідуального плану позивача, як це передбачено «Положенням про планування та облік професійної діяльності науково-педагогічних працівників». Тому всі роботи, заплановані позивачу на 2021-2022 навчальний рік, були виконані позивачем в повному обсязі, однак відповідачем заробітна плата не була виплачена.

У липні 2024 року ЦНТУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що постанова Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року прийнята з врахуванням та посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Кропивницьким апеляційним судом під час розгляду справи було досліджено всі наявні у цій справі докази, та урахуванням вказаного було прийняття відповідне судове рішення. Наказ по ЦНТУ від 05 листопада 2021 року № 303-К виданий відповідно до норм чинного на той час законодавства.

Відсторонення не є порушенням його права на працю, оскільки трудовий договір з відповідачем не розірвано і за ним зберігається робоче місце.

Крім того, при винесенні рішення не було взято до уваги той факт, що 02 березня 2022 року позивач вже приступив до роботи та відповідно отримав заробітну плату за 02 березня 2022 року, а отже фактично відсторонений від роботи позивач був 79 днів, а в рішенні було зазначено період для стягнення 01 квітня 2022 року. Таким чином, при розрахунку суми до стягнення було допущено неточність (776,07 грн * 79 днів = 61 309,54 грн).

Щодо проведення занять в дистанційному форматі, крім проведення викладацької діяльності, яка стосується викладання студентам, у працівників вузу є обов`язок здійснювати інші дії передбачені колективним договором, Законом України «Про освіту», Законом України «Про вищу освіту», Ліцензійними умовами провадження діяльності в сфері освіти, посадовою інструкцією доцентура кафедри, які включають перебування у навчальному закладі та співпрацю з іншими працівниками вузу.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ЦНТУ про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення від роботи та 4 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що з 01 вересня 1997 року ОСОБА_1 працює в ЦНТУ на посаді доцента кафедри програмування комп`ютерних систем та мереж.

Наказом ректора ЦНТУ № 303-К від 05 листопада 2021 року відсторонено від роботи працівників університету згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 цього наказу, зокрема, ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року на час відсутності інформації про вакцинацію проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою видання наказу є постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року і наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04 жовтня 2021 року.

Наказ відправлений поштою 10 листопада 2021 року та отриманий позивачем 15 листопада 2021 року.

Позивач був відсторонений від роботи в період з 08 листопада 2021 року по 01 квітня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

У статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді доцента кафедри програмування комп`ютерних систем та мереж; згідно з наказом ЦНТУ № 303-К від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

суд першої інстанції встановив, що відповідач мав можливість запропонувати ОСОБА_1 належну форму організації праці (дистанційну/надомну), або ж запропонувати позивачу зручний графік. Позивачем надані докази того, що він виконував свою заплановану роботу, відповідно до графіку. Тому суд вважав, що за наведених обставин відсторонення позивача від роботи відбулось з порушенням вимог закону. Крім того, суд також вказав, що відповідач прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи 05 листопада 2021 року, тобто до набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я № 2153;

апеляційний суд зазначив, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації, тому ЦНТУ правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача. Трудовим законодавством не передбачено обов`язку роботодавця пропонувати робітнику переведення його на дистанційну роботу;

апеляційний суд не врахував, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті). Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи;

суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в ЦНТУ, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про визнання протиправним та скасування наказу ЦНТУ № 303-К від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Встановивши підстави для скасування цього наказу, суд зробив правильний висновок про стягнення на його користь середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Встановивши, що у зв`язку з незаконним призупиненням трудового договору позивачу завдано моральної шкоди, суд першої інстанції належним чином мотивував підстави її стягнення та визначив розмір компенсації, ураховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково послався також на те, що станом на 05 листопада 2021 року наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 не набрав чинності і тому у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки наказ ЦНТУ № 303-К від 05 листопада 2021 року передбачав відсторонення від роботи працівників університету з 08 листопада 2021 року- дня набрання чинності вказаного наказом Міністерства охорони здоров`я. Проте зазначене не вплинули на правильне вирішення справи судом першої інстанції. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Тому постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - залишити в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постановуапеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - залишити в силі.

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 969,90 грн. Оскільки касаційну скаргу задоволено, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, то з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в указаному розмірі.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центральноукраїнського національного технічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення від роботи та 4 000,00 грн моральної шкоди скасувати.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 червня 2023 року в зазначеній частині залишити в силі.

Стягнути з Центральноукраїнського національного технічного університету на користь ОСОБА_1 3 969,90 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко