Рішення

від 06.09.2024 по справі 161/6850/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/6850/24

Провадження № 2/161/2499/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Дмитроци Б.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про витребування майна з незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885, площею 1,9447 га для ведення особистого селянського господарства згідно держаного акту на право приватної власності на землю ЯД №331197. Вказаний акт зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010807600693.

Вказує, що 01.04.2010 року дану земельну ділянку нею до 01.07.2024 року було передано в оренду СВК «Урожай» Луцького району, про що укладено договір оренди № 73/1 Ом, номер запису про інше речове право 6176352. Дана обставина також стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, так як в даних відомостях вона значиться як орендодавець земельної ділянки, а СВК «Урожай» як орендар.

Разом з тим, 25.01.2023 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 321087371 їй стало відомо, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885, площею 1,9447 в Державному земельному кадастрі вказаний ОСОБА_4 .

Проте, з яких саме підстав земельна ділянка зазначена за ним невідомо, оскільки нею не здійснювались жодні дії щодо відчуження даної земельної ділянки.

При цьому, підставою для державної реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_4 стали відомості з ДЗК, серія та номер: 20440053, виданий 05.06.2020 року, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52584411 від 10.06.2020 року. Датою державної реєстрації є 05.06.2020 року 15:54:08. Відомості внесено до реєстру Державним реєстратором Копачівської сільської ради Рожищенського району Волинської області Данилевич І.Є. Власником земельної ділянки зазначений ОСОБА_4 , а в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права» орендодавцем цієї ж земельної ділянки є вона.

Вважає, що реєстрація права приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885 за ОСОБА_4 здійснена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на момент реєстрації права власності за відповідачем земельна ділянка перебувала у її власності та була передана в оренду СВК «Урожай», де перебуває і на даний час.

У зв`язку з чим, просила витребувати у її власність з незаконного володіння ОСОБА_4 належну їй земельну ділянку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущені строки позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ЯД №331197 від 21.10.2008 року ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885, площею 1,9447 га для ведення особистого селянського господарства (а.с. 13).

01.04.2010 року вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 було передано в оренду СВК «Урожай» Луцького району, що підтверджується інформаційною довідкою №321087371 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, де ОСОБА_3 вказана як орендодавець земельної ділянки, а СВК «Урожай» як орендар (а.с. 14).

Разом з тим із вказаної довідки щодо об`єкта нерухомого майна № 321087371 вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885, площею 1,9447 є ОСОБА_4 . Підставою для державної реєстрації стали відомості з ДЗК, серія та номер: 20440053, виданий 05.06.2020 року, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52584411 від 10.06.2020 року. Датою державної реєстрації є 05.06.2020 року 15:54:08. Відомості внесено до реєстру Державним реєстратором Копачівської сільської ради Рожищенського району Волинської області Данилевич І.Є. (а.с. 14).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст.153ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.12.2021 року № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 року № 85), Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначено Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Частиною 5 ст. 5 Закону № України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 6 вказаного Закону визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. ч. 10, 11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав» їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання не чинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання не чинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї суб`єктів таких прав.

Як слідує із матеріалів справи та вбачається з Державного реєстру речових прав до Державного земельного кадастру, у реєстрі речових прав за ОСОБА_4 (05.06.2020 року, номер запису 36814020) зареєстровано речове право на спірну земельну ділянку (а.с 14).

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться, припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективним спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК У країни) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК У країни, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс 19, пункт 34), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду ( ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палата Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17),; від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою - права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Представник відповідача у клопотанні від 18.01.2023 року просить застосувати до спірних правовідносин наслідки позовної давності, вказавши, що позивач про порушення свого права повинна була дізнатися 05.06.2020 року.

Отже, дослідивши представлені докази та доводи сторін, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно і без законних правових підстав набуто у власність та зареєстроване таке право 05.06.2020 року, оскільки таким власником являється позивач, про що свідчить державний акт від 21.10.2008 р. Вказаний правовстановлюючий документ зареєстрований в Книзі записів реєстраційних державних актів. За таких обставин вимоги ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 256ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 257ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1статті 261 ЦК України).

В силу положень статті 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що про те, що власником спірної ділянки зазначено ОСОБА_4 і їй стало відомо про це 25.01.2023 року з інформаційної довідки №321087371 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача про порушення позивачем строку позовної давності і те, що позивач була обізнана про порушення її прав з 05.06.2020 року є безпідставними, оскільки сам факт реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 не може свідчити про обізнаність позивача про порушення її прав та не є підставою для застосування строків позовної давності.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 , однак в задоволенні позову їй було відмовлено через обрання неправильного способу захисту порушених прав.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності, про яку заявляв представник відповідача.

Отже, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.

Крім того, на підставіст.141ЦПК Україниз відповідачана користьпозивача слідстягнути 1248,50 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 5,7,8,11,12,13,76,77,81,83,141,247,258,259,263,265ЦПК України,ст.ст.319,321ЦК України, ст.. 152 ЗК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Витребувати у власність ОСОБА_3 із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 0722881800:06:000:3885, площею 1,9447 га, яка розміщена на території Заборолівської ради Луцького району, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути з ОСОБА_5 накористь ОСОБА_3 1248 (одну тисячу двісті сорок вісім) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: Волинська область, Луцький район, с. Великий Омеляник.

Відповідач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 13 вересня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк