Рішення

від 11.09.2024 по справі 755/4395/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/4395/24

Провадження №: 2/755/3476/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"11" вересня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценко О.І. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Рієлті», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, -

В С Т А Н О В И В

Позивач, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд визнати за нею майнові права на об`єкт незавершеного будівництва однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:66:248:0025.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» уклали Договір №КР/6/211 від 25.11.2013 р. купівлі продажу майнових прав.

Об`єкт капітального будівництва - Житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, попередня поштова адреса є: АДРЕСА_3 ; право на спорудження якого виникло на підставі договору №08-11 від 22 листопада 2010 р., укладеного між ТОВ «Еверест Плюс» та ТОВ «Капітал Ріелті».

Позивачем в повному обсязі сплачено майнові права за договором купівлі продажу майнових прав №КР/6/211 від 25.11.2013 р.

Позивачем в повному обсязі виконано взяті зобов`язання за Договором купівлі продажу майнових прав, та останній вправі вимагати виконання з боку Відповідача.

Не передача майнових прав Позивачу порушує його права як добросовісного покупця майнових прав.

15 березня 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Копію вказаної ухвали позивачем було отримано.

Відповідачем та третьою особою копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, конверт разом з вказаними документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».

Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було, відповідачем не використано право подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до положення статей 2, 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»)

В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» уклали Договір №КР/6/211 від 25.11.2013 р. купівлі продажу майнових прав.

Об`єкт капітального будівництва - Житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, попередня поштова адреса є: АДРЕСА_3 ; право на спорудження якого виникло на підставі договору №08-11 від 22 листопада 2010 р., укладеного між ТОВ «Еверест Плюс» та ТОВ «Капітал Ріелті».

Сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є об`єктом нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 (рекомендована адреса: АДРЕСА_3 ), з наступними характеристиками: Квартира, будівельний № НОМЕР_2, однокімнатна, загальна площа 41,09 кв.м., поверх 13, (тринадцятий).

Позивачем в повному обсязі сплачено майнові права за договором купівлі продажу майнових прав №КР/6/211 від 25.11.2013 р, у розмірі 308 175,00 грн., що підтверджується довідкою про фінансування 100 % майнових прав.

Таким чином,, Позивачем в повному обсязі сплачено майнові права за договором купівлі продажу майнових прав №КР/6/211 від 25.11.2013 р.

Згідно із ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Тобто основний акт цивільного законодавства України фактично визначив три моменти виникнення права власності на об`єкт новоствореного нерухомого майна: один безумовний - момент завершення будівництва, та два випадки, які діють у разі якщо вони прямо передбачені законодавством - момент прийняття майна до експлуатації та момент його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» новозбудовані об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється. Згідно із ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Отже, чинним на сьогодні законодавством для нерухомого майна передбачена процедура його державної реєстрації, яка міститься у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

За змістом положень статей 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент укладення Договору інвестування, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до положення статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», Захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об`єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) зазначено, що враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити її права позивачка не могла. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Можливість застосування такого способу захисту як визнання майнових прав за інвестором підтверджена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), у якій зазначено, що інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

За нормою статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною першою статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

Також у статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполученого Королівства», заява № 44277/98).

У справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12 визначено, що майнове право як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Зазначене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Визнання за особою майнових прав як різновид загального способу захисту - визнання права, може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

За умови коли позивач сплатила встановлену у договорі загальну вартість майнових прав на житлове приміщення у визначені в договорі строки, що підтверджується наявністю довідки про 100% фінансування за відповідним договором, а відповідач у встановлені договором строки не завершив будівництво об`єкту, не ввів об`єкт в експлуатацію, і завершення ним будівництва не вбачається можливим за наявності накладених у кримінальному провадженні арештів, суд дійшов висновку про наявність порушення прав позивача та необхідність їх захисту в судовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18) зазначено, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Встановивши під час розгляду справи, що відповідачем не виконувалися належним чином взяті на себе зобов`язання, а також, враховуючи, що будинок на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об`єкти.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) вказано, що під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (постанова Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16). Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України). Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України). Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язань за договором, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески у повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру.

Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 761/9951/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі №761/20612/15-ц та від 11 вересня 2019 року в справі №1522/16455/12.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти. Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав.

Окрім наведених позицій Верховного Суду, суд також при вирішенні спору керується змістом постанов Верховного Суду у справі № 761/33286/15 від 13.12.2021 року, № 334/12729/17 від 12.01.2022 року, № 509/3297/19 від 12.01.2022 року, № 2-12986/11 від 27.01.2021 року.

Як убачається з матеріалів справи та виходячи з умов укладеного між сторонами договору та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про невизнання та порушення прав позивача на житлове приміщення згідно договору №КР/6/211 купівлі-продажу майнових прав від від 25.11.2013 р,, адже маючи обґрунтовані та законні сподівання позивач позбавлена можливості отримання майнових прав та об`єкта нерухомості внаслідок недобросовісної поведінки продавця у зв`язку із порушенням зобов`язання про введення житлового будинку в експлуатацію відповідно до визначеного договором строку - 3 квартал 2014 року.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Рієлті», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здачі відповідачем спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію, а позивачем в свою чергу було сплачено відповідачу ТОВ «Капітал Ріелті» стовідсоткову вартість загальної площі спірного об`єкту інвестування, чим придбала право набути у власність об`єкт інвестування після здачі будівлі в експлуатацію, що, відповідно, засвідчує правомочність позивача, як власника таких майнових прав, отримати право власності на проінвестований об`єкт нерухомості в майбутньому.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 3 081,76 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 3, 15, 16, 177, 179, 181, 182, 190, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 629, 876 ЦК України, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. ст. 2, 4, 5, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 95, 128, 133, 141,178, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Рієлті», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 майнові права на на об`єкт незавершеного будівництва однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:66:248:0025.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 081,76 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2024 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» (місце знаходження: 02090, м. Київ, вул. Харківське Шосе, буд. 19, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35030788).

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» (місце знаходження: 02090, м. Київ, вул. Харківське Шосе, буд. 19, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32853498).

Суддя: