Постанова

від 10.09.2024 по справі 161/13789/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13789/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/664/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради - Шепелюк І.В.,

представника Житлово-комунального підприємства №2 Стасюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, Житлово-комунального підприємства №2 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Житлово-комунального підприємства № 2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником автомобіля «BMW», р.н. НОМЕР_1 .

Вказує, що 24.11.2022 року припаркував автомобіль біля будинку АДРЕСА_1 . Після 13 год. цього ж дня на його транспортний засіб впало дерево, яке розташоване за тією ж адресою та внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження із заподіянням матеріальних збитків.

В подальшому, ним було викликано представників ЖКП №2, оскільки послуги з управління багатоквартирним будинком на вул. Потебні в м. Луцьку надає саме це підприємство, і які, після виклику дерево зрізали.

Крім того, територія вказаного будинку належить до земель комунальної власності Луцької міської територіальної громади, яка не надана у власність чи користування будь-яким юридичним або фізичним особам.

Відповідно відповідальність за її утримання покладається на виконавчий комітет Луцької міської ради, а також уповноважені органи, відповідальні за утримання зелених насаджень.

Отже, шкода завдана з вини відповідачів внаслідок неналежного виконання своїх повноважень і обов`язків балансоутримувачів з контролю за станом утримання зелених насаджень, які перебувають у комунальній власності.

У зв`язку з чим, просить стягнути з відповідачів на його користь 69208,06 грн. матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, 26800,00 грн. моральної шкоди та судові витрати у справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ЖКП №2 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 69208 грн. 06 коп., 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 2500 грн. за проведення експертного дослідження та 858 грн. 88 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ЖКП № 2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ЖКП № 2 відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ЖКП № 2 не є балансоутримувачем території на якій росло дерево, внаслідок падіння якого позивачу було завдано шкоду, а тому ЖКП № 2 не є належним відповідачем.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційну скаргу ЖКП № 2 залишити без задоволення, а рішення суду в даній справі залишити без змін.

Заслухавши представників позивача, Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, Житлово-комунального підприємства №2, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Задовольняючи частково позов в даній справі та стягуючи майнову та моральну шкоду саме з ЖКП № 2, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем в даній справі є саме ЖКП № 2, оскільки воно є балансоутримувачем прибудинкової території на якій росло дерево внаслідок падіння кого позивачу завдано шкоду.

Такі висновки суду зроблені з врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що регулюють дані правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 -є власником автомобіля «BMW», р.н. НОМЕР_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 16).

24.11.2022 року біля будинку по АДРЕСА_1 на автомобіль позивача впало дерево.

З акту №38 від 29.11.2022 року, складеного комісією ЖКП №2, вбачається, що 24.11.2022 року у ході огляду стану прибудинкової території за адресою: м. Луцьк, вул. Потебні, 52а було виявлено розчахнення крони дерева, у результаті чого відбулося відсічення гілки, яка за час погіршення погодних умов, під вагою намерзлого дощу та снігу відламалася та полягла на передню частину автомобіля марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 (а.с. 21).

Обставини за яких відбулось ушкодження автомобіля жодних з учасників справи не заперечувались та не спростовувались

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №9/22 від 07.12.2022 року вартість матеріальних збитків завданих власнику автомобіля «BMW», р.н. НОМЕР_1 становить 69208,08 грн. (а.с. 10-12).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ст. 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі Закон № 2807-IV) визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Згідно зі статтею 25 Закону № 2807-IV утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.

Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону № 2807-IV посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров`ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 28 Закону № 2807-IV визначено, що негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров`ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що саме потерпілий має довести належними та допустимими доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону № 2807-IV передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону № 2807-IV органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі.

Згідно з частиною сьомою статті 28 Закону № 2807-IV правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об`єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.

Відповідно до пункту 5.5 Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках їх власники або користувачі.

Таким чином, відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності є балансоутримувачі зелених насаджень, уповноважені органами місцевого самоврядування підприємства, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень.

Підпунктом 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Тобто до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень за адресою: АДРЕСА_1 .

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи крім іншого, також має враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

В даній справі підлягає дослідженню саме питання хто є балансоутримувачема території по АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 20 січня 2020 року між ЖКП № 2 та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 було укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком ( а.с. 66-72).

За умовами договору управитель зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і цього договору, від масного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг ( п.1 ч. 8 Договору).

Управитель несе відповідальність з невиконання ти/або неналежного виконання умов цього договору за шкоду, заподіяну спільному майну, правам та законним інтересам співвласників внаслідок невиконання або неналежного виконання управителем своїх обов`язків, за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок невиконання або неналежного своїх обов`язків (п. 19 Договору).

Окрім того, кошторисом витрат на утримання будинку та прибудинкової території стверджується той фак, що за утримання прибудинкової території по АДРЕСА_1 а нараховується плата на рахунок ЖКП № 2.

Листом виконавчого комітету Луцької міської ради стверджується, що відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 липня 2022 року № 342-1 « Про облік та проведення інвентаризації зелених насаджень на території Луцької міської територіальної громади» відповідальними за організацію робіт з проведення інвентаризації зелених насаджень на прибудинкових територіях житлових будинків є ЖКП, ОСББ, ЖБК та інші організації, які проводять управління будинками. ( а.с. 49).

Актом № 38 від 29 листопада 2022 року ЖКП № 2 комісією було прийнято рішення про зрізання дерева, яке спричинило шкоду за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 21). При цьому в тексті акту, що складений заступником директора, головного інженера та майстра ЖКП № 2 констатовано, що саме на прибудинковій території за адресою АДРЕСА_1 було виявлено розчахнення крони дерева, що спричинило ушкодження транспортного засобу.

Таким чином проаналізувавши всі докази, які містяться в матеріалах справи апеляційний суд приходить до висновку, що саме ЖКП № 2- є балансоутримувачем території по АДРЕСА_1 , оскільки взяло на себе повноваження по управлінню даного будинку та прибудинкової території, що не спростовано скаржником. Саме з вини неналежного виконання ЖКП своїх обов`язків було спричинено позивачу шкоду, а тому саме ЖКП № 2-є належним відповідачем в даній справі та несе відповідальність за спричинену шкоду позивачу.

Твердження представника ЖКП № 2 про те , що в передбаченому законом порядку прибудинкова територія по АДРЕСА_1 не виділялась та не закріплювалась не впливають на правильність висновків суду. ЖКП № 2 відповідно до наданих йому повноважень та укладених договорів здійснює усі правомочності щодо вказаної земельної ділянки. Відповідач належними та допустимими доказами не спростував , натомість як уже зазначалось, фактично і визнав, що падіння крони дерева відбулось саме на території ,яка йменується прибудинковою по АДРЕСА_1 .

В Україні діє принцип Верховенства права за змістом якого зокрема: людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, стверджуючи про порушення своїх прав та бажаючи їх захистити, звернувся до суду до усіх відповідачів, які могли б відповідати за шкоду яку йому заподіяно. При цьому представник позивача зазначила, що як в досудовому порядку так і в ході судових засідань, як представник виконавчого комітету Луцької міської ради , департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради так і ЖКП № 2 заперечували свій обов`язок по відшкодуванню шкоди позивачу з покликанням не перебування дерева , що впало на балансі кожного з них.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 уже звертався з вказаним позовом до суду, а саме: до Луцької міської ради, як органу місцевого самоврядування, рішення суду позивачу було відмолено в позові з підстав пред`явлення вимог не до того відповідача. Зазначено, що належним відповідачем у даній категорії справ є саме виконавчий комітет Луцької міської ради (справа № 161/4640/23). Достовірно знаючи про наявність такого рішення суду представник виконавчого комітету Луцької міської ради( він же представник у справі № 161/4640/23) заперечуючи позов вказував, що відповідачем у даній справі має бути Луцька міська рада.

Зважаючи на викладене, з врахуванням письмових доказів та встановлених обставин справи, суд першої інстанції з дотримання принципу верховенства права захистив порушене право позивача у передбачений законом порядок та спосіб.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що саме з вини неналежного виконання відповідачем ЖКП № 2 своїх обов`язків сталось падіння дерева на належний позивачу автомобіль, унаслідок чого автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, а тому майнова шкода в розмірі 69208 грн, а також 2500 грн витрат на проведення експертного дослідження підлягає стягненню саме з вказаного відповідача. Окрім того враховуючи душевних страждань позивача та те що майнова шкода доведена, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про стягнення 2000 гривень моральної шкоди, що є співмірною обсягу моральних страждань, які ним були завдані бездіяльністю відповідача ЖКП № 2.

Доводи апеляційної скарги не містять спростування розміру майнової та моральної шкоди, яка судом було стягнуто на користь позивача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, урахували конкретні обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права та ґрунтується на засадах верховенства права.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Житлово-комунального підприємства № 2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: