Ухвала

від 16.09.2024 по справі 320/42160/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 вересня 2024 року Київ № 320/42160/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Цукровий завод «Лука», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість на відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період із січня 2018 по грудень 2022 року у сумі 2622,81 грн.

Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.

У силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2024 складає 3028, 00 грн.

Таким чином, ураховуючи приписи чинного законодавства у взаємозв`язку із заявленими у позові вимогами, позивачеві слід було сплатити 3028, 00 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Проте доказів сплати судового збору матеріали позову не містять.

Разом із тим Управлінням заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Обґрунтовуючи підстави щодо звільнення від сплати судового збору, заявник посилається на положення, зокрема, частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Зазначає, що в силу вимог статей 55, 129 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не повинні бути перешкодою для доступу до суду всіх осіб незалежно від їх майнового стану, що відповідає гарантуванню принципу рівності.

Крім того, у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на оплату судового збору, Управління фактично позбавлено можливості сплатити збір, у зв`язку із чим відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» просило звільнити його від сплати збору.

Вирішуючи питання щодо заявленого клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Таким чином за обґрунтованим клопотанням, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату.

У позовній заяві сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та надати суду відповідні докази.

Слід зазначити, що судовий збір, як складова частина судових витрат, виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функцію. Компенсаційна функція полягає у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя, а також коштів, витрачених особами, що звертаються до суду або вчиняють певні процесуальні дії. Превентивна функція полягає в попередженні необґрунтованих звернень до судів, у забезпеченні виконання юридично зацікавленими в результаті справи особами своїх процесуальних обов`язків. Соціальна функція проявляється в тому, що судові витрати покликані забезпечити фактичну доступність до правосуддя.

Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 23.01.2015 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб`єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

Разом із тим, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена в праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 26.12.2017 у справах № К/9901/132/17, № К/9901/284/17, від 22.01.2018 у справах № К/9901/4773/18, № К/9901/5115/18.

Суд зазначає, що позивач не включений до числа осіб, звільнених від оплати судового збору при подачі позовів, зокрема до адміністративного суду, що прямо передбачено Законом України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову), а тому є платником судового збору на загальних підставах.

Крім того, суд убачає за доцільне зазначити, що у статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку з цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України).

Більш того, суд звертає увагу, що доводи заявника про майновий стан сторони та те, що кошти управління можуть бути використані тільки на цілі, визначені Законом, не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22.05.2015 № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» Кабінет Міністрів України було зобов`язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Крім того, статтею 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Із указаного вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є суб`єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № К/9901/12/18, від 12.01.2018 у справах № К/9901/2132/18, № К/9901/2135/18, № К/9901/2131/18 та № К/9901/2134/18.

Із урахуванням наведеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору. Окрім того, жодними засобами доказування (документально підтверджуючі докази) наявності чи відсутності коштів на рахунках заявника останнім суду не підтверджено взагалі.

Крім того, у силу положень пункту 2 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Разом із тим, відповідно до частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до абзацу 1 частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 19.10.2023 № 3424-IX), зміна в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, вводиться в дію 20.02.2024.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Із цим позовом від 20.08.2024 позивач звернувся до суду у вересні 2024 року.

Згідно з відомостями, наявними в КП «ДСС» у позивача, як органу державної влади, станом на вересень 2024 року є зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд».

Разом із тим позивач не підтвердив наявність зареєстрованого Електронного кабінету, хоча інформація про наявність такого наявна КП «ДСС».

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:

- оригіналу документа про сплату 3028,00 грн. судового збору за місцем розгляду справи Київським окружним адміністративним судом;

- відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача.

Керуючись статтями 18, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в:

у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без руху.

Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяШевченко А.В.