Рішення

від 16.09.2024 по справі 320/1271/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2024 року справа №320/1271/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.04.2020 №0166801-5005-1027 на суму 44 992,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач є фізичною особою-підприємцем, здійснює свою підприємницьку діяльність у власному комплексі нежитлових виробничих будівель загальною площею 810,90 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 3,1999 га. Орган контролю неправомірно виніс податкове повідомлення-рішення щодо нарахування податкових зобов`язань з податку на нерухомість, яка відрізняється від земельної ділянки, за 2020 рік, оскільки зазначена будівля не підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 266 Податкового кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду позовну заяву передано на розгляд судді Журавель В.О.

Ухвалою суду (суддя Журавель В.О.) від 08.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі з проведенням судового засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок автоматизованого розподілу 01.11.2023 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 прийнято справу до провадження суддею Шевченко А.В.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/1271/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Частиною 14 ст. 31 КАС України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 адміністративну справу №320/1271/21 прийнято до провадження судді Парненко В.С., справу вирішено розглядати спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки будівля, що належить позивачеві на праві власності, не класифікується як промислова згідно з класифікатором, тому підлягає оподаткуванню відповідно до Податкового кодексу України, а податкове повідомлення-рішення є законним. Крім того, відповідач зазначив, що позивач, як платник податків, зобов`язаний стати на облік і повідомляти про всі об`єкти, що підлягають оподаткуванню, однак позивач не вжив необхідних заходів для виконання податкових зобов`язань.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації - 09.02.2017 року, дата запису: 08.02.2017, номер запису: 2 353 000 0000 037180) та перебуває на податковому обліку у Білоцерківській ДПІ ГУ ДПС у Київській області відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, видами економічної діяльності за кодами КВЕД є: 20.09 - виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); 46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 01.45 розведення овець і кіз; 01.46 - розведення свиней; 01.47 - розведення свійської птиці; 01.49 - розведення інших тварин.

Господарську діяльність позивач здійснював у комплексі нежитлових будівель, що розташовані на земельній ділянці площею 3,1999 га, кадастровий номер 3223786000:03:035:0124, за адресою: АДРЕСА_1 , який належному йому на праві власності.

З довідки Синявської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 18.01.2021 №14/02-25 вбачається, що вищезазначений комплекс нежитлових будівель, які належать ОСОБА_1 , з 2011 року, використовуються у промисловому виробництві деревного вугілля, брикету та фасованих дров.

Позивачем 16.12.2020 року засобами поштового зв?язку було отримано податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 23.11.2020 року № 48943-13/1618, зі змісту якої вбачається, що контролюючим органом відносно нього було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З метою з?ясування обставин нарахування податкової заборгованості, визначення правових підстав проведення такого нарахування, отримання документів, що фіксують суму заборгованості представник позивача направив на адресу відповідача адвокатський запит №15/01/21 від 15.01.2021 року.

На вказаний запит позивач 27.01.2021 року отримав лист-відповідь ГУ ДПС у Київській області від 21.01.2021 року № 527/6/10-36-24-01, що містив роз?яснення відповідача з приводу об?єкта оподаткування та підстав нарахування позивачеві податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2019 р.р.

Крім того, до листа відповідача долучено копію податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області форми «Ф» від 30.04.2020 року № 0166801-5005-1027 про визначення зобов?язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010100) в сумі 44 992, 79 грн., в т.ч. за 2017 рік - 12 974, 40 грн., за 2018 рік - 15 098, 06 грн., за 2019 рік - 16 919, 43 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 30.04.2020 №0166801-5005-1027, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями, далі - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п.265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.2.1 п.266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п.п.66.3.1, 266.3.3 п.266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення- рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п.п.266.7.4 п.266.7 ст. 266 ПК України).

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України (п.п. 266.9.1 п.266.9 ст. 266 ПК України).

У підпунктах 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України закріплено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому міститься прив`язка або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування. Кожен з перелічених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до п.п.14.1.129 п.14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац «ґ» цього підпункту).

Згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях: В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів, С Переробна промисловість, О Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, Е Водопостачання, каналізація, поводження з відходами та Р Будівництво.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного Класифікатора об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до Державного Класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: Код 125 - Будівлі промислові та склади клас Будівлі промислові; цей клас включає: - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням; 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Зі змісту наведеної норми убачається, що перелік будівель промисловості не є вичерпним.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Також, у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно із ч.2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором законом.

Суд, наголошує, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток (підпункт 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі.

Так, "комплекс нежитлових виробничих будівель": адмінбудівля літ. "А", прохідна літ. "Б", виробничий корпус літ. "В", склад літ. "Г", пакувальня літ. "Д", виробничий корпус "Ж", токарний цех літ. "З", склад літ."К", загальною площею 810,90 кв.м. призначений для промислового виробництва дерев`яного вугілля, брикету та фасованих дров.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За правилами пункту 30.2. статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

При цьому питання щодо можливості застосування пільги вирішується обранням критерію функціонального призначення будівлі, а не до суб`єктної належності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 (справа №812/1800/18) дійшов до наступних правових висновків: обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Верховний Суд також зазначив, що сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Зі змісту Витягу з ЄДР вбачається, що позивач, маючи статус суб`єкта господарювання, здійснював такі види економічної діяльності, як 20.09 - виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); 46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 01.45 розведення овець і кіз; 01.46 - розведення свиней; 01.47 - розведення свійської птиці; 01.49 - розведення інших тварин.

Судом встановлено, що протягом 2017-2019 р.р. ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець укладав та виконував господарські правочини з виробництва та постачання продукції в інтересах замовників, серед іншого, на користь ТОВ «Сільпо-фуд» відповідно до Договору поставки № 50003Р від 10.09.2017 року, що підтверджується копіями накладних, копіями банківських виписок по рахунку тощо, які долучені до матеріалів справи.

Тому, перебування у позивача у власності таких об`єктів нерухомого майна як "комплекс нежитлових виробничих будівель": адмінбудівля літ. "А", прохідна літ. "Б", виробничий корпус літ. "В", склад літ. "Г", пакувальня літ. "Д", виробничий корпус "Ж", токарний цех літ. "З", склад літ."К", загальною площею 810,90 кв.м. необхідне з метою провадження основного виду господарської діяльності.

Таким чином, в розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств.

Вищевикладені обставини, а також положення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 62 Господарського кодексу України свідчать про те, що будівлі, які належать на праві власності позивачеві, а саме «комплекс нежитлових виробничих будівель»: адмінбудівля літ. «А», прохідна літ. «Б», виробничий корпус літ. «В», склад літ. «Г», пакувальня літ. «Д», виробничий корпус «Ж», токарний цех літ. «З», склад літ. «К», загальною площею 810,90 кв.м. призначений для промислового виробництва дерев`яного вугілля, брикету та фасованих дров, а отже є будівлями промисловості, а тому згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Водночас, застосування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти до висновків, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відтак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визначення контролюючим органом сум податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим повідомленням-рішенням № 0166801-5005-1027, оскільки вказані вищі об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.

Згідно з ч. 1 і 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення підтверджено, що за цим позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908, 00 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

На підтвердження понесених витрат, позивачем, надано копії наступних документів:

- договір надання правової (правничої) допомоги.

- копія акту приймання-передачі правових послуг.

- копія детального опису робіт

- квитанція про сплату правничих послуг.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.

З наданих доказів вбачається, що позивач сплатив кошти за надання правової допомоги по справі в загальній сумі 2500,00 грн.

Суд, дослідивши надані заявником докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді є співмірними по відношенню до складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, факт сплати коштів підтверджений належними доказами.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що викладені вимоги щодо розподілу судових витрат підлягають задоволенню шляхом відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.04.2020 №0166801-5005-1027 на суму 44 992,79 грн.;

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (вул. Святослава Хороброго, буд. 5а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 44096797);

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (вул. Святослава Хороброго, буд. 5а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 44096797).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.