Рішення

від 16.09.2024 по справі 380/9364/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2024 рокусправа № 380/9364/24Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» (місцезнаходження: вул. Глинська, 14, м. Пустомити, Львівський район, Львівська область, 81100; код ЄДРПОУ: 44081602) звернулося з позовною заявою до Львівської митниці (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 43971343), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2023/901410/2 від 29.12.2023 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 29.12.2023 №UA209170/2023/004474.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем, за результатами перевірки поданої позивачем митної декларації, прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови. Вважає такі рішення та картку відмови необґрунтованими та таким, що суперечить нормам чинного законодавства. Зазначає, що надані позивачем до митного органу документи на підтвердження митної вартості товару не містять розбіжностей та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору, шляхом застосування основного методу, що свідчить про порушення відповідачем передбаченого ст.57 Митного кодексу України порядку визначення митної вартості товару. У зв`язку з наведеним просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

15.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема вказує, що під час митного оформлення товару згідно досліджуваної митної декларації Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), також чітко обґрунтовано необхідність перевірки спірних правовідносин та зазначено документи, надання яких може усунути сумнів у їх достовірності. У рішенні про коригування митної вартості наведена вичерпна інформація щодо джерел інформації для визначення митної вартості та здійснених коригувань, що відповідає вимогам нормативних документів.

Відповідач стверджує, що посадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.09.2024 відмолено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

30 грудня 2022 року між Компанією STORM-GROUP Sp.z.o.o. (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільно Українсько-німецьке товариство Мьолдер Ге Ем Бе Ха» (Покупець) укладено контракт поставки № MD 2022/12/30, за умовами якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець купити Товар відповідно до інвойсів.

Згідно п.5.3 контракту поставки № MD 2022/12/30 від 30.12.2022 Покупець здійснює оплату вартості Товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку.

21.12.2023 Продавець відвантажив на адресу Покупця товар щітки склоочисника в асортименті в кількості 72700 штук на загальну суму 44638,50 дол. США, відповідно до комерційного інвойсу № MD2023/12-155 від 21.12.2023 до Контракту № MD 2022/12/30 від 30.12.2022.

29.12.2023 декларант позивача, з метою митного оформлення вказаного товару, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД 23UA209170108694U8, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації. Одночасно декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією МД 23UA209170108694U8, в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості імпортованого товару було надано наступні документи, зазначені у графі 44 митної декларації: контракт поставки № MD 2022/12/30 від 30.12.2022; комерційний інвойс № MD2023/12-155 від 21.12.2023; СМR від 21.12.2023; копія сертифікату походження №PL/MF/AS0212912 від 21.12.2023; рахунок-фактура №3359 від 20.12.2023; довідка транспортних витрат №3359 від 21.12.2023; заявка на транспортно-експедиційні послуги №3359 від 20.12.2023.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України митним органом надіслано вимогу щодо надання додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості.

Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист від 28.09.2023; каталоги; договір №090123/1 про надання експедиційно-транспортних послуг від 09.01.2023; копію експортної декларації 23PL402010E1907648, копії проформ-інвойсів №PRMD2023/10-169 від 04.10.2023, №PRMD2023/10-170 від 04.10.2023, №PRMD2023/10-171 від 04.10.2023, №PRMD2023/10-173 від 06.10.2023; №PRMD2023/10-172 від 06.10.2023; копії платіжних інструкцій №73 від 11.10.2023 та № 74 від 12.10.2023.

За результатами розгляду МД 23UA209170108694U8 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 29.12.2023 №UA209000/2023/901410/2 та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.12.2023 №UA 209170/2023/004474.

У графі 33 Рішення про коригування № UA209000/2023/901410/2 від 29.12.2023 відповідач зазначає, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та обґрунтовує своє рішення наступним.

У інвойсі № MD2023/12-155 від 21.12.2023 зазначено, що оплата за отриману продукцію здійснюється по передоплаті. Декларантом надано платіжний документ, який не може бути взятий до уваги як банківський платіжний документ, що стосуються оцінюваних товарів оскільки: не відповідає вимогам Закону №1591-ІХ та Постанови №216; не містить найменування, місцезнаходження та рахунку надавача платіжних послуг отримувача та банка кореспондента.

Відповідно до п.п. 3.4 Контракту № MD 2022/12/30 від 30.12.2022, Продавець зобов`язується надати товар покупцеві не пізніше ніж 45 днів після здійснення замовлення Покупцем. Слід зазначити, що декларантом до митного оформлення замовлення не подавались.

У гр. 16 і 23 CMR б/н від 21.12.2023 наявний запис що перевізник по даній поставці «ФОП ОСОБА_1 », рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг № 3359 від 20.12.2023 та заявка на надання транспортно експедиційних послуг виставлені ПП «Авант-Т». Документи, що визначають договірні відносини з «ФОП ОСОБА_1 » відсутні. Окрім того, рахунок на перевезення виставлений до здійснення перевезення вантажу, оскільки рахунок-фактура та ЦМР виставлені 21.12.2023, а рахунок на перевезення 20.12.2023. Отже, відомості щодо складових митної вартості (транспортування) не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

На вимогу митного органу декларантом додатково надані документи, які не усувають виявлені розбіжності.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, у зв`язку із неподанням декларантом або уповноваженою особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій ст. 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митному органі та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA50080/2023/8064 від 15.09.2023. Коригування на обсяг партії на комерційному рівні не проводилось.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач з спірним рішенням про коригування митної вартості та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що суперечать поданим декларантом документам та нормам чинного законодавства, а тому звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України).

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.2 ст.52 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою цієї ж норми передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як передбачено частиною третьою ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

Тобто, витребування документів, передбачених положенням ч. 3 ст. 53 МК України можливе у випадку наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Частиною третьою ст.54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Згідно з ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з ч.2 ст.57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч.2 ст.64 МК України).

Оцінивши підстави прийняття рішення про коригування митної вартості №/2024/901410/2 від 29.12.2023, суд встановив таке.

Щодо зауваження відповідача про те, що у інвойсі № MD2023/12-155 від 21.12.2023 зазначено, що оплата за отриману продукцію здійснюється по передоплаті. Декларантом надано платіжний документ, який не може бути взятий до уваги як банківський платіжний документ, що стосуються оцінюваних товарів оскільки: не відповідає вимогам Закону №1591-ІХ та Постанови №216; не містить найменування, місцезнаходження та рахунку надавача платіжних послуг отримувача та банка кореспондента.

Відповідно до частини 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) (далі Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 8 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг].

У пункті 57 кожного із банківських платіжних документів вказаний SWIFT-код банку отримувача, що співпадає зкодом зазначеним у пункті 11 «Реквізити сторін» зовнішньоекономічного контракту №TC2208136 від 26.10.2022. Окрім того, у Постанові №216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов`язковий реквізит місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента.

Суд зазначає, що вказане зауваження відповідача не відповідає дійсності. Так, у платіжних інструкціях №73 від 11.10.2023 та № 74 від 12.10.2023, які надавались на вимогу митного органу, наявні відомості про суму коштів, яка перерахована за товар, посилання на номер і дату контракту, а також посилання на сплату відповідної проформи-інвойсу, та відповідно дають можливість в повній мірі ідентифікувати товар.

Окрім того, суд зазначає, що обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18.

Щодо зауваження відповідача, про те, що відповідно до п.п. 3.4 Контракту № MD 2022/12/30 від 30.12.2022, Продавець зобов`язується надати товар покупцеві не пізніше ніж 45 днів після здійснення замовлення Покупцем. Слід зазначити, що декларантом до митного оформлення замовлення не подавались.

З даного приводу суд зазначає, що у відповідності до вимог ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, замовлення не є обов`язковим документом, що підтверджує митну вартість товарів, яка визначається за основним методом за ціною договору. Таким документом є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа. До пакету документів для здійснення митного оформлення позивачем було долучено комерційний інвойс № MD2023/12-155 від 21.12.2023 із зазначенням умов поставки на суму 44638,50 доларів США.

Відтак, наявність чи відсутність замовлення жодним и чином не впливає на числові значення митної вартості товару, поданого до митного оформлення.

Щодо зауваження відповідача про те, що у гр. 16 і 23 CMR б/н від 21.12.2023 наявний запис, що перевізник по даній поставці «ФОП ОСОБА_1 », рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг № 3359 від 20.12.2023 та заявка на надання транспортно експедиційних послуг виставлені ПП «Авант-Т». Документи, що визначають договірні відносини з «ФОП ОСОБА_1 » відсутні. Окрім того, рахунок на перевезення виставлений до здійснення перевезення вантажу, оскільки рахунок-фактура та ЦМР виставлені 21.12.2023, а рахунок на перевезення 20.12.2023. Отже, відомості щодо складових митної вартості (транспортування) не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

До митного оформлення декларантом було долучено договір № 090123/1 про надання експедиційно-транспортних послуг від 09.01.2023 між позивачем та експедитором ПП«АВАНТ-Т». Згідно з зазначеним договором ПП«АВАНТ-Т» здійснює пошук і підбір перевізників, з метою забезпечення доставки вантажів у міжнародних перевезеннях.

Відповідно до п. 2.2 Договору за дорученням замовника і на підставі даного договору, Експедитор надає одну чи декілька послуг, а саме організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України і інших країн.

Для підтвердження понесених транспортних витрат позивачем були надані відповідачу рахунок-фактуру №3359 від 20.12.2023, договір № 090123/1 про надання експедиційно-транспортних послуг від 09.01.2023.

Вказані документи підтверджують транспортні витрати позивача, які включенні ним у митну вартість ввезеного товару. Суд враховує також той факт, що під час вимоги документів відповідач не виставляв вимоги про надання документів, що підтверджують господарські відносини між ПП«АВАНТ-Т» та ФОП ОСОБА_1 .

Що стосується часу виставлення рахунку-фактури № 3359 від 20.12.2023, то його було виставлено після підписання заявки на транспортно-експедиційні послуги №3359 від 20.12.2023, відповідно до умов зазначених у договорі № 090123/1 про надання експедиційно-транспортних послуг від 09.01.2023. Окрім того, час складення рахунку-фактури № 3359 від 20.12.2023 жодним чином не впливає на числові значення митної вартості.

Крім того, суд зазначає, що Митний кодекс України не містить чіткого переліку документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися такими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Таким чином, позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України, які чітко ідентифікували товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору.

Водночас, митниця не довела наявність розбіжностей у документах, поданих позивачем, ознак підробки в них або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Як уже зазначалось, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Саме перший метод - за ціною договору обрав позивач під час декларування товару, однак відповідачем у спірному рішенні застосовано другорядний метод зокрема 2б.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).

Приписами ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України чітко визначено перелік відомостей, які повинно містити прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, зокрема:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Також, як випливає з Правил заповнення рішень про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Обов`язковість чіткого визначення вказаної вище інформації, як обов`язкових реквізитів будь-якого рішення про коригування заявленої митної вартості товарів підтримується і наявною судовою практикою, зокрема відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 821/1617/17, від 17.11.2022 у справі №807/221/18, від 20.06.2023 у справі №1.380.2019.006247.

Водночас, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару, відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методу 2а, а застосування методу 2б для визначення митної вартості імпортованого товару обґрунтовано митницею виключно зазначенням номеру та дати іншої митної декларації.

Таким чином, суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо та відповідно не довів подібність (аналогічність) товарів, вказаних у митній декларації на яку посилається.

Суд також враховує, що відповідач має доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів та може відібрати за критерієм «код УКТЗЕД» всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо. Тому зазначення лише номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування їх вибору із сотень інших митних оформлень, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов його поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.

Необхідно також звернути увагу на те, що зазначення в рішенні про коригування митної вартості лише номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів прямо суперечать вищезазначеним положенням законодавства, що є самостійною підставою для його скасування. Вказана позиція підтверджується уставленою судовою практикою Верховного суду, викладеною в постановах від 21.12.2018 у справі №815/1670/17, від 10.06.2020 у справі №1.380.2019.004752, від 19.09.2022 у справі №1.380.2019.004890.

Враховуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товару є необґрунтованими, а відповідач не довів правомірності такого в частині застосування саме другорядного методу для визначення митної вартості імпортованого товару.

Адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних суд приходить висновку, що спірне рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901410/2 від 29.12.2023 не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України а також необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак порушує права та законні інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, оскільки вищевказане рішення про коригування митної вартості стало підставою для прийняття картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/004474 від 29.12.2023, то позовна вимога про її скасування є похідною та також підлягає задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, у вигляді витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги процесуального закону кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 143 КАС України, докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 160/21030/21, а також від 12.08.2020 у справі № 340/2449/19.

Частиною восьмою статті 262 КАС України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи викладене, оскільки дана справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судових дебатів, то позивач повинен був подати докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, або ж заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення - до закінчення розгляду справи, виходячи з приписів частини третьої статті 143 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2022 у справі №380/3999/21, яку суд в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховує при вирішенні поданої заяви.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 колегія суддів вказала, що «…під час розгляду справи судом першої інстанції останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п`ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

…

Відповідно, в межах ключового питання у цій справі під час перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності): (1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів».

Таким чином, оскільки в позовній заяві позивач просить витрати на правову допомогу покласти на відповідача (п. 3 прохальної частини позову), при цьому не заявив відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, зазначене унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати.

Застосовуючи зазначені висновки Верховного Суду до правовідносин, що виникли у цій справі, суд зазначає, що у позовній заяві позивач вказує, що очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. Тобто, позивачем наведено лише попередній орієнтовний розрахунок можливих понесених витрат на правову допомогу.

При цьому, доказів на підтвердження понесених судових витрат, у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн позивачем до позову та під час судового розгляду не долучено, як і не долучено відповідної заяви про необхідність надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Щодо сплаченого позивачем судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901410/2 від 29.12.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/004474 від 29.12.2023.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» (місцезнаходження: вул. Глинська, 14, м. Пустомити, Львівський район, Львівська область, 81100; код ЄДРПОУ: 44081602) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 43971343) сплачений судовий збір в сумі 8934 (вісім тисяч дев`ятсот тридцять чотири) грн 29 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна