Постанова

від 05.09.2024 по справі 520/22593/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 р.Справа № 520/22593/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Григоров Д.В.) від 31.10.2023 року (повний текст складено 31.10.2023 року) по справі № 520/22593/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі третя особа Державне бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням Індексації грошового забезпечення;

зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021- 2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення;

зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.;

зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення, грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі № 520/22593/23 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021- 2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що , внаслідок невірного застосування преамбули, ст. 1, 11, 12, 9 Закону № 2262-ХІІ, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та порушення ст. 242, 244 КАС України, дійшов невірного висновку, що на осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань розповсюджується дія Закону № 2262-ХІІ, а саме ч. 1, 6 ст. 9 даного закону. Також посилається на те, що внаслідок неповного/невірного з`ясування всіх обставин справи та невірного застосування ст. 19, 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та порушення ст. 242, 244 КАС України, дійшов невірного висновку, що не зважаючи на не надання позивачем на момент звільнення так і на момент звернення до суду доказів не використання іншим із батьків відпустки, що надається одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, дії відповідача є протиправними та відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити передбачену ст. 19, 24 Закону України «Про відпустки» № 504/96- ВР грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що надається одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2021-2022 роки. Вказує, що В особовій справі позивача, що була отримана від Державного бюро розслідувань, відсутнє зазначення про наявність у позивача права на відпустку на дітей та про не використання даного виду відпустки в 2021 році. 08.08.2022 року позивача було звільнено згідно з наказом № 117 ос/дск від 05.08.2022 року за угодою сторін. Зазначає, що відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем, але 15.08.2022 року (вже після звільнення та остаточного розрахунку) до ТУ ДБР у м. Мелітополі надійшов рапорт ОСОБА_1 від 06.08.2022 року (відправлений поштою 08.08.2022 року з с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області) і ці обставини були встановлені судами під час розгляду справи № 260/4018/22 за позовом позивача до відповідача. Апелянт також посилається на те, що внаслідок невірного з`ясування всіх обставин справи та невірного застосування ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16 2, 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР, ч.1 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 743 від 05.08.2020 року та порушення ст. 242, 244 КАС України, дійшов невірного висновку, що дії відповідача протиправними та відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учасникам бойових дій за 2021 та 2022 роки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи в судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, надані сторонами додаткові пояснення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 11.05.2021 по 17.01.2022 проходив службу в Центральному апараті Державного бюро розслідувань (ДБР), а з 18.01.2022 по 08.08.2022 проходив службу в Територіальному управлінні ДБР у м. Мелітополі, звідки був звільнений з органів ДБР через дострокове розірвання контракту за згодою сторін (наказ від 05.08.2022 № 117ос/дск.).

06.08.2022 позивач скерував на адресу ТУ ДБР у м. Мелітополі рапорт, в якому в зв`язку із звільненням з ДБР просив здійснити на його користь відповідні виплати. Відповіді на вказаний рапорт на той час відповідач не надав.

Разом з тим, позивачу в зв`язку з припиненням достроково контракту про проходження служби в Державному бюро розслідувань та звільненню із служби в Державному бюро розслідувань в запас Збройних сил України за угодою сторін було виплачено грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік відповідно до копії витягу з наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 05.08.2022 № 117ос/дск.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою сум компенсації, позивач звернувся до суду та за наслідками розгляду справи постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 260/4018/22 адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, яка полягає у незабезпеченні своєчасного і належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.08.2022 в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, розглянути рапорт ОСОБА_1 , від 06.08.2022 в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з врахуванням висновків цього судового рішення та із інформуванням в установленому порядку про результати його розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, відповідач розглянув раніше поданий рапорт від 06.08.2022 в частині виплати при звільненні компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та листом від 05.05.2023 № 17-11-4472/2023 повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати спірних доплат.

В зв`язку із наведеним між сторонами виник новий спір та, не погоджуючись з фактичною відмовою у виплаті сум компенсацій та грошової допомоги, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Що стосується вимоги щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

За змістом ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Крім того, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачає, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Таким чином, у випадку звільнення учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки.

При вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення саме Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до ст. 4 Закону № 504/96-ВР до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.

При цьому, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

За приписами ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період.

При цьому, колегія суддів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку особистого звернення учасника бойових дій із заявою про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за не використані дні щорічної основної відпустки та вирішальним при виплаті вказаної компенсації є не використання днів відпусток на час звільнення особи.

Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 11 березня 2015 року, а отже має право на додаткову відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

При цьому, згідно Довідки від 08.08.202 2р. № 17-09-5890, виданої ТУ ДБР у м. Мелітополі позивачу відпустка як учаснику бойових дій у 2022 році не надавалась, виплата грошової компенсації за таку не проводилась.

Щодо надання цієї відпустки за період служби позивача в 2021 році, то судом встановлено, що позивач проходив службу в центральному апараті ДБР у період з 12 травня 2021 року по 17 січня 2022 року, а в подальшому наказом № 2дск-ос від 14.01.2022р. був переведений для подальшого проходження служби до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, ці обставини були встановлені судами під час розгляду справи № 260/4018/22.

Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 р. у справі № 260/3591/22, яка набрала законної сили, установлено, що у відповідь на адвокатський запит представника позивача листом № 19870-22/10-11-01-8991/22 від 06.09.2022 р. Державне бюро розслідувань повідомило, що за час проходження служби в Центральному апараті ДБР у період з травня 2021 року по січень 2022 року відпустка учасника бойових дій позивачу не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась.

За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.

Водночас, при вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону № 504, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 та у постанові від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21.

Враховуючи положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» колегія суддів вважає, що позовні вимоги про виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021 та 2022 року є обґрунтованими.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону № 504/96-ВР, передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 19 Закону № 504/96-ВР, одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

При цьому, статтею 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, чинним законодавством України передбачено право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі додаткової відпустки особі, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років.

Колегія суддів зазначає, що право на таку відпустку повної тривалості разі виникає незалежно від відпрацьованого часу, а скористатися додатковою соціальною відпусткою може тільки один із батьків.

При цьому, роботодавцеві має бути наданий будь-який належним чином оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що другому з батьків дітей не надавалася така соціальна відпустка.

Таким документом є довідка з місця роботи другого з батьків, у якій зазначено, що працівник не використовував додаткову відпустку. Але, якщо працівник таку довідку не може надати з об`єктивних причин (другий з подружжя є безробітним, приватним підприємцем тощо), то відповідними документами можуть стати: копія трудової книжки, витяг із електронної трудової книжки з порталу електронних послуг ПФУ, дані про трудовий та страховий стаж із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ, довідка з центру зайнятості, довідка про зайняття підприємницькою діяльністю, тощо.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є батьком малолітніх дітей: сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 08.04.2017 р., та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі посилався на те, що в рапорті ОСОБА_1 від 06.08.2022 наявність у позивача права на вказану вище відпустку не було належно обґрунтовано та, зокрема, відсутність в особовій справі ОСОБА_1 копії свідоцтва про народження одного з дітей та копії свідоцтва про шлюб, а також ненадання підтвердження того, що інший із батьків у поточних календарних роках не скористався своїм правом на таку відпустку

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться копії довідки Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (а.с. 45, т.1), згідно якої дружина позивача - ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради та отримує державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , яку призначено з 01.03.2021 по 31.03.2024 та допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, яку було призначено на період з 24.05.2021 по 06.06.2021.

Також, за даними з електронного кабінету користувача системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, ОСОБА_4 03.01.2020 звільнена з місця роботи в зв`язку із переведенням чоловіка на роботу в іншу місцевість і подальші відомості про її працевлаштування відсутні.

Враховуючи те, що дружину позивача звільнено з роботи 03.01.2020, а з 01.03.2021 по 31.03.2024 призначено державну допомогу при народженні дитини, суд вважає доведеним факт того, що дружина позивача, за відсутності у розглянутому періоді місця роботи, не використовувала відпустку одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років.

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 12.05.2021 по 08.08.2022, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 19 Закону України «Про державне бюро розслідувань» пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пенсійне забезпечення працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення інших працівників Державного бюро розслідувань здійснюється на підставах та в порядку, встановлених законодавством.

Згідно з преамбулою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції. Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Положеннями ч. 1, 4, 5, 6 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно- правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

З системного аналізу наведених вище правових норм колегія суддів вважає, що дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині виплати передбаченої ст. 9 цього Закону одноразової допомоги, розповсюджується на позивача.

При цьому, посилання на те, що дія цього Закону розповсюджена на працівників ДБР лише нормами ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» і виключно в частині порядку та умов пенсійного забезпечення, колегія суддів відхиляє, оскільки спірна одноразова допомога входить до складу такого пенсійного забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 12.05.2021 до дня звільнення з ДБР. При цьому, позивач також посилався на те, що вказане питання було досліджено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 по справі № 260/4018/22 за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Мелітополі.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам позивача в цій частині, колегія суддів зазначає, що в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 по справі № 260/4018/22 дійсно зазначається про те, що позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 12.05.2021 до дня звільнення з ДБР, але таким висновок зроблений з посиланням на те, що в частині вирішення питання про виплату спірної допомоги слід застосовувати приписи ст. 9 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

При цьому, посилаючись на наявність права позивача на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, судом у справі № 260/4018/22 не надавалася оцінка підставам та умовам виплати такої допомоги позивачу.

Так, ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено чіткий перелік підстав звільнення, за яких позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з матеріалами справи, відповідно до наказу від 05.08.2022 № 117ос/дск., позивач звільнений з органів ДБР через дострокове розірвання контракту за згодою сторін.

Разом з тим, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено таких підстав звільнення: за угодою сторін, з достроковим припиненням контракту та наявності в таких випадках права на виплату одноразової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022 р. та зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, за період з 12.05.2021 по 08.08.2022, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023по справі № 520/22593/23 ухвалене у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

При вирішенні спірних правовідносин, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 року по справі № 520/22593/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022 р. та зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, за період з 12.05.2021 по 08.08.2022 та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 року по справі № 520/22593/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 16.09.2024.