Постанова

від 12.09.2024 по справі 320/28054/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/28054/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 21.02.2024) у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Підприємство з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» звернулося з позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.05.2023 №13634000702, прийняте Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.05.2023 №13734000702, прийняте Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки службових осіб про недостовірність здійснення господарських операцій діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» не є такими, що ґрунтуються на належних та допустимих доказах, оскільки у позивача наявна вся первинна документація, за якою чітко відслідковується реальність господарських операцій та повний ланцюг руху товару. Крім того, висновки податкового органу за результатами проведеної перевірки у порушення вимог чинного законодавства не підтверджуються необхідними і достатніми доказами для спростування факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. З наданих та наявних у позивача бухгалтерських документів можна чітко пересвідчитись про фактичний рух активів та, що операції були реальними так як був придбаний товар. В свою чергу, підприємство надало докази, як підтверджують, що товари були реально придбані і поставлені, тому підприємство не повинно нести жодних негативних наслідків, навіть якщо зі сторони товаровиробників є порушення правил ведення господарської діяльності (водночас, виходячи досліджувався і не встановлений).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що службовими особами податкового органу під час виконання функцій покладених чинним законодавством було дотримано приписи чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Порушення податкового законодавства які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень викладені службовими особами податкової служби в акті перевірки на переконання представника податкового органу являються правомірними та підтверджуються відповідними доказами.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що позивачем не надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій, тому такі операції фактично не відбулися. Саме по собі надання позивачем видаткових та податкових накладних, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з цим постачальником, враховуючи відсутність основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки товару. За спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання господарських операцій.

Позивачем та позивачем подано відзиви на апеляційну скаргу в яких зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підприємство з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа з 21.04.1995, код ЄДРПОУ 23393195.

Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на підставі пп.191.1.6 п.191 ст. 191, пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп.78.1.8 п.78.1 ст. 78, ст.79, пп. 69.2 п.69 під.10 р. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) та наказу від 16.03.2023 № 66 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПІІ «ВАЙТЕРРА Україна» (код ЄДРПОУ 23393195)» Фощенко Оксаною, головним державним інспектором відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту Південною міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП, Танковською Вікторією, головним державним інспектором відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» (код ЄДРПОУ 23393195) з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, по декларації з податку на додану вартість за січень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами вказаної вище перевірки уповноваженими особами податкового органу було складено акт перевірки №154/34-00-0702/23393195 від 17.04.2023, у висновки якого зазначено, що перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2023 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення ПІІ «ВАЙТЕРРА Україна»:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 147 079,81 грн рядок 21 Декларації з ПДВ за січень 2023 року;

- пп. «а» п. 198.1., п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, оскільки ним завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по рядку 20.2.1 «Сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), яка: підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2.1 + рядок 20.2.2) (рядок 3 ДЗ): на рахунку платника у банку», податкової декларації з ПДВ за січень 2023 року на суму 1 030 621,04 гривень.

На підставі вказаного вище Акту перевірки та висновків викладених у такому, Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2023 № 13634000702 (форма «В1»), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 030 621,00 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 515 310,50 грн та податкове повідомленням - рішенням від 22.05.2023 № 13734000702 (форма «В4»), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 147 080,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі висновків викладених у акті документальної позапланової виїзної перевірки діяв необґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем придбавалось сільськогосподарська продукція у ПП «Перемога Народу» та ФГ «Галівка» за наступними базисами поставки, а саме: DAP «Доставка до…» (у редакції Інкотермс 2020) - Любашівський елеватор, ПрАТ (Одеська обл. смт. Любашівка, вул. Спортивна 4а); DPU «Поставка в місці з розвантаженням» (у редакції Інкотермс 2020) - ІЗТ, ТОВ у порту Чорноморськ.

В свою чергу, умови поставки на базисі на базисі DAР та DPU передбачають обов`язок продавця доставити товар у пункт, зазначений після відповідного терміну.

Доставка товару підтверджується такими доказами: специфікаціями № ОР-32244 від 20.01.2023, № ОР-32322 від 25.01.2023, № ОР 32374 від 27.01.2023 та № ОР - 32433 від 31.01.2023 до Договору поставки № OF-00993 від 28.07.2022; специфікацією № ОР-31977 від 07.12.2022 та №ОР-31431 від 14.10.2022 до Договору поставки № OF-01208 від 30.09.2022; видатковими накладними до вказаних вище специфікацій; товарно - транспортними накладними; складськими квитанціями № 41971 (БВ № 224061) від 14 грудня 2022 року, № 41976 (БВ №224066) від 15 грудня 2022 року, № 41985 (БВ № 224075) від 16 грудня 2022 року, № 41990 (БВ № 224080) від 17 грудня 2022 року та № 41992 (БВ № 224082) від 18 грудня 2022 року; №51710 (ББ № 669710) від 26 січня 2023 року, № 51698 (ББ № 669698) від 26 січня 2023 року, № 51726 (ББ № 669726) від 27 січня 2023 року, № 51739 (ББ № 669739) від 31 січня 2023 року, № 51762 (ББ № 669762) від 01 лютого 2023 року; реєстрами ПрАТ «Любашівський елеватор» накладних на прийняте зерно і насіння з визначенням якості за середньодобовим зразком; реєстром ТОВ «ІЗТ» № 1 від 10.07.2023 прийнятого вантажу за січень 2023 року; реєстрами ТОВ «ІЗТ» накладних на прийняте зерно з визначенням якості кожної окремої партії.

Також, поставлений ПП «Перемога Народу» та ФГ «Галівка» товар був оплачений позивачем, про що свідчать такі документи: рахунки на оплату; платіжні доручення.

Зберігання товару, поставленого ПП «Перемога Народу» до ПрАТ «Любашівський елеватор» в квоту Підприємства також підтверджується такими документами: договором складського зберігання зерна № 002-П/ЗБ/2021 від 01.07.2021, який укладено між ПІІ «Вайтерра Україна» та ПрАТ «Любашівський елеватор», разом з додатками, додатковими угодами; рахунками на оплату та актами наданих послуг до Договору складського зберігання зерна № 002-П/ЗБ/2021 від 01.07.2021, який укладено між ПІІ «Вайтерра Україна» та ПрАТ «Любашівський елеватор».

Заперечення щодо вказаного податковим органом наведено не було.

У подальшому, придбану у ПІІ «Перемога Народу» пшеницю позивач за власний рахунок транспортував залізницею на ТОВ «ІЗТ», що є спеціалізованим перевантажувальним морським терміналом в порту Чорноморський, для експорту. Транспортування пшениці залізницею здійснювалося експедитором ТОВ «ГРЕЙНСВАРД», з яким у позивача укладений окремий договір. Дана обставина підтверджується такими доказами: договором № ОПЕР - 1 транспортного експедирування вантажів із використанням власних вантажних вагонів від 26.07.2022, який укладено між позивачем та ТОВ «ГРЕЙНСВАРД», та додатковою угодою № 1 до цього договору; додатком № 101 від 02.01.2023 до Договору № ОПЕР - 1 транспортного експедирування вантажів із використанням власних вантажних вагонів від 26.07.2022, який укладено між позивачем та ТОВ «ГРЕЙНСВАРД», з рахунками на оплату та актами (т. 3, а.с. 12 - 15); залізничною накладною, яке підтверджує надання послуг з перевезення залізничним транспортом за Додатком № 101 до Договору № ОПЕР - 1 транспортного експедирування вантажів із використанням власних вантажних вагонів від 26.07.2022, який укладено між позивачем та ТОВ «ГРЕЙНСВАРД»; посвідченнями про якість зерна, які підтверджують його якість під час транспортування залізничним транспортом.

Згідно укладених форвардних контрактів позивач взяв на себе зобов`язання поставляти товари на користь Viterra B.V. на наступних умовах поставки, а саме, DPU (в редакції Інкотермс 2020) у порту Чорноморськ м. Чорноморськ, ТОВ «І3Т» (поставка на умовах DPU передбачає обов`язок продавця доставити товар у пункт, зазначений після терміну DPU та розвантажити його).

Позивач за власний рахунок транспортував залізницею на ТОВ «ІЗТ» товар, придбаний у ПП «Перемога Народу».

В свою чергу у позивача немає бути погашених складських квитанцій ТОВ «ІЗТ», оскільки згідно укладених форвардних контрактів позивач взяв на себе зобов`язання поставляти товари на користь Viterra B.V. відповідно до базису поставки DPU (в редакції Інкотермс 2020) у порту м. Чорноморськ, ТОВ «ІЗТ». Цей базис поставки передбачає обов`язок продавця доставити товар у пункт, зазначений після терміну DPU та розвантажити його.

У подальшому після того як товари від ПП «Перемога Народу» були доставлені залізничним транспортом до ТОВ «ІТЗ» та від ФГ «Галівка» до ТОВ «ІЗТ» зобов`язання позивача по форвардним контрактам перед Viterra B.V. щодо поставки товару були виконані. Відповідно у позивача не виникло необхідності укладати договори із терміналом ТОВ «ІЗТ» по зберіганню, перевалці, накопиченню та експедируванню придбаного товару ПП «Перемога Народу» та ФГ «Галівка» на терміналі ТОВ «ІЗТ». В свою чергу, ТОВ «ІЗТ» було прийнято товар на користь покупця за форвардним контрактом, Viterra B.V., з яким ТОВ «ІТЗ» уклало відповідний договір складського зберігання товару. У зв`язку з чим, складські квитанції на ім`я позивача не оформлювались, а оформлювались на Viterra B.V.

В свою чергу, в ході проведення податковим органом перевірки, позивач запросив складські квитанції у ТОВ «ІЗТ», а також реєстри накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку (за формою №3ХС), які підтверджують прийняття товару на користь Viterra B.V., та наводить пояснення щодо приймання товару на цей термінал з наданням копій підтверджуючих документів.

З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження факту прийняття товару, поставленого залізничним транспортом на ІЗТ від ПП «Перемога Народу», товариством в квоту Viterra B.V., надано до податкового органу, так і до суду: зведений реєстр ТОВ «ІЗТ» про прийняття товару залізничним транспортом, який був придбаний у ПП «Перемога Народу», в квоту Viterra B.V. Зазначений реєстр оформлений та наданий ТОВ «ІЗТ» на запит позивача на підтвердження того, що протягом періоду, зазначеного у реєстрі, товар, поставлений на термінал вантажовідправником ТОВ «Грейновард» був розвантажений у відповідній кількості з вагонів, номери яких зазначені в цьому ж реєстрі. Окрім того, на запит позивача були надані такі документи: реєстри накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку (за формою №ЗХС) №7439, 7408, 7526, 7562, якими підтверджується, що весь товар (від ПП «Перемога Народу» та ФГ «Галівка») підлягав якісному аналізу, що здійснювався лабораторією ТОВ «ІЗТ». В реєстрах зазначається номери вагонів, відповідно до яких було прийнято товар, а також загальна остаточна фактична вага товару та його якісних характеристик, зокрема: вологість, сміттєва домішка, зернова (олійна) домішка, кількість пошкодженого зерна, колір, запах, зараженість; погашені складські квитанції (погашені ТОВ «ІЗТ» після відвантаження товару з терміналів для його навантаження на судна), в яких зазначаються якісні характеристики прийнятого ТОВ «ІЗТ» зерна, зокрема: вологість, зернова домішка, сміттєва домішка, зараженість та посилання на номер реєстру за формою ЗХС-4.

Вищезазначені документи містять дані щодо того, коли завозився товар на зерновий термінал ТОВ «ІЗТ» в квоту Viterra B.V., якими транспортними засобами, в якій вазі та із якими якісними характеристиками.

В кожному реєстрі за формою ЗХС-4 визначено перелік транспортних засобів та залізничних накладних, які супроводжували товар, виходячи із чого можна відслідкувати постачальника товару.

В свою чергу з аналізу вказаної вище таблиці, чітко наведено зведену інформацію стосовно: номерів вагонів та транспортних засобів, які супроводжували партії товару до ТОВ «ІЗТ»; номерів та дат реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку (за формою №ЗXC-4). В реєстрі №ЗXC-4 зазначені номери вагонів, які супроводжували партії товару, показники якості яких визначались та фіксувались в реєстрах за формою №3ХС-4; номер та дата бланку складської квитанції, яка видавалась для підтвердження прийняття товару. Складська квитанція видавалась на весь обсяг товару, що був прийнятий ТОВ «ІЗТ» в квоту Viterra B.V. за певний день від всіх відправників товару. При цьому, в складській квитанції здійснено посилання на номер реєстру за формою №ЗXC-4.

Крім того, товар, придбаний позивачем у товаровиробника, придбавався для його подальшої поставки на користь компанії Viterra B.V., з якою позивач мав ряд укладених форвардних контрактів. Згідно укладених форвардних контрактів позивач взяв на себе зобов`язання поставляти товари на користь Viterra B.V. на умовах DPU (в редакції Інкотермс 2020) у порту Чорноморськ м. Чорноморськ, ТОВ «ІЗТ» (поставка на умовах DPU передбачає обов`язок продавця доставити товар у пункт, зазначений після терміну DPU та розвантажити його).

Поставка на умовах DPU (в редакції Інкотермс 2020) у порту Чорноморськ, ТОВ «ІЗТ» передбачає, що продавець зобов`язаний поставити товар шляхом його передачі в розпорядження покупця на названому терміналі у порту чи місці призначення в узгоджену дату чи в межах узгодженого періоду, розвантажити його, а також виконати формальності для митного очищення на експорт. Виконання підприємством формальностей для митного очищення на експорт, а також факт експорту підтверджується відповідними вантажно-митними деклараціями.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що організацією митного оформлення займалась компанія ТОВ «Морське Агентство Альтаїр», з якою позивачем було укладено договір на надання митно-брокерських послуг №001/23 від 01.07.2022. Також, ТОВ «Морське Агентство Альтаїр» було зазначено як декларант в кожній вантажно-митній декларації.

На підтвердження навантаження на судна придбаних товарів та здійснення контролю якості щодо товару під час навантаження на судна, позивачем були надані наступні документи, а саме: доручення на навантаження судна; сертифікати походження товару (certificate of origin) (свідчать про країну походження товару); акт обліку часу стоянки (Standard Statement of Facts), яким фіксується весь процес навантаження на судно; розписка капітану про прийняття вантажу (документ, що посвідчує прийняття на судно відповідних партій зернових); ваговий та якісний сертифікат, видані компанією сюрвеєром; сертифікати відсутності радіологічного забруднення (Non Radiation Certificate) (підтверджує відповідність експортованого товару нормам, встановленими органами Європейської Економічної Спільноти щодо рівню радіологічного забруднення вантажу).

Фактичний експорт товарів, придбаних у товаровиробника, крім вказаного вище підтверджується електронними вантажно-митними деклараціями.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження позивачем належними та допустимими документами про фактичний рух активів та, що операції були реальними. При цьому, частина товару була перевезена залізничним транспортом до порту Чорноморськ та весь товар був експортований за межі України, в той час, коли саме фактичний рух активів є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Основні доводи контролюючого органу, які покладені в основу висновку про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності ПП «Перемога Народу» та ФГ «Галівка» про відсутність реального (легального) джерела походження товару, ґрунтуються на таких висновках: - у ПП «Перемога Народу» відсутні земельні ресурси для вирощування пшениці; - ПП «Перемога Народу» не декларує об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які проводиться діяльність відповідно до форми №20-ОПП; - в ФГ «Галівка» відсутні трудові ресурси для здійснення діяльності; - в ФГ «Галівка» відсутнє придбання послуг з екіпажом.

Відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» земельні частки (паї) не відображаються в Державному земельному кадастрі (в Публічній кадастровій карті), а права на них не реєструються в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це пояснюється тим, що земельна частка (пай) - не є об`єктом нерухомості в розумінні чинного законодавства України, а лише правом на набуття права власності на земельну ділянку.

При цьому, відповідно до р. IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

В свою чергу, наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000 затверджено Типову форму договору оренди земельної частки (паю).

Відповідно до п.2, 4 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №119 від 24.01.2000 встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської селищної. міської ради за місцем розташування земельної частки (паю); договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком.

Отже, з викладеного вище можна зробити висновок про те, що єдиним офіційним джерелом фіксації оренди земельних часток (паїв), у формі реєстрації договорів, є книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведуться виконавчими комітетами місцевих рад.

Відомості про земельні частки (паї) відсутні як в Державному земельному кадастрі, так і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки земельна частка (пай) не має меж та конкретно визначеного місця розташування, не має кадастрового номера, не є нерухомістю, а лише правом.

Крім того, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно може містити неповну інформацію щодо земельних ділянок, права власності чи користування на які є у Підприємства, оскільки у власності підприємства можуть перебувати земельні ділянки, права на які були зареєстровані до 2013 року та дані щодо таких прав не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Чинна на сьогодні система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень діє з 01.01.2013 у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

До 01.01.2013 речові права на землю реєструвалися територіальними органами Держкомзему України у складі Державного реєстру земель.

При цьому, право оренди на землю (як речове право) не реєструвалось, а реєстрації підлягали безпосередньо договори оренди землі (як правочини) відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Держкомзему України №43 від 04.05.1999.

Автоматичне перенесення записів про право власності або права користування (оренда, постійне користування) на землю з Державного реєстру земель (що діяв до 01.01.2013) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (що почав діяти з 01.01.2013) - не передбачено законодавством і не відбулося.

Вказані вище положення чинного законодавства України вказують на те, що ні Офіс ВПП, ні ПІІ «Вайтерра Україна» не мають можливості отримати будь-яку інформацію з публічних джерел про оренду сільськогосподарським товаровиробником земельних часток (паїв), а також про площу такої орендованої землі, а також про земельні ділянки, право оренди на які контрагенти набули до 01.01.2013, та інформація про які не була перенесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що почав діяти з 01.01.2013.

Податковим органом була визнана реальність операції по придбанню пшеницю в 1 182 т., врожаю 2021 року, яку ПII «Вайтерра Україна» придбало у ПП «Перемога Народу» відповідно до видаткових накладних № 61 від 14.12.2022, № 62 від 15.12.2022, № 63 від 16.12.2022, № 64 від 17.12.2022 та № 65 від 18.12.2022 до специфікації № ОР - 31977 від 07.12.2022 до Договору поставки № OF-01208 від 30.09.2022.

Загальна сума ПДВ за вищенаведеними видатковими накладними складає 1 030 621 грн 04 коп.

При цьому, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги розрахунки наведені Офісом в Акті перевірки, а саме щодо інформації про те, що товаровиробником було поставлено ПІІ «ВАЙТЕРРА УКРАЇНА» 8 093,88 т. пшениці, врожаю 2021 року, оскільки з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ПП «Перемога Народу» поставило Підприємству 1 182 т. пшениці, врожаю 2021 року, що було підтверджено наданими під час перевірки видатковими накладними.

Якщо виходити з інформації, яка зазначена в Акті перевірки, ПП «Перемога Народу» могло поставити Підприємству пшеницю, врожаю 2021 року, об`ємом 1 182 т.

Так, на сторінці 11-12 Акту перевірки зазначено, що середня врожайність пшениці на території Миколаївської області у 2021 році становила 4,23 т/га та в свою чергу у ПП «Перемога Народу» знаходилось в користуванні 1 849,32 га земельних ділянок. Навіть якщо вважати, що зазначені вище дані правильні, то враховуючи зазначену вище інформацію, ПП «Перемога Народу» могло виростити 7 822,6236 т. пшениці (1 849,32 га х 4,23 т/га), врожаю 2021 року, що на 6 640,62 т. перевищує об`єм поставлений підприємству.

Крім цього, під час проведення акредитації ПП «Перемога Народу» підприємству були надані форми 4-сг та 29-сг за 2021 рік з квитанціями про їхню подачу.

Ці документи підтверджують, що в 2021 році ПП «Перемога Народу» на земельних ділянках, які знаходились в його користуванні, виростило 8 451,36 т. пшениці, що перевищує весь об`єм пшениці, який був поставлений ПП «Перемога Народу» всім покупцям, включаючи позивача.

При цьому, уповноважені особи податкового органу не досліджували зберігання зерна, перевалки в порту, експортну діяльність позивача та його контрагентів, що підтверджують дійсний рух зерна, яке поставлялося, зберігалося та транспортувалося, рух грошових коштів, зміни станів зобов`язань позивача як покупця, поклажодавця та постачальника, однак відповідач наводить багато інформації щодо постачальника контрагента «Перемога Народу» по ланцюгу постачання.

Наведені вище операції підтверджують реальність господарської діяльності позивача від придбання зерна до його експортування, оскільки саме в експортних операціях позивача вбачається досягнення ділової мети експорту товару та досягнення економічного ефекту отримання прибутку.

Як висновок, щодо доводів позивача про те, що у сільськогосподарських виробників не вистачило землі для вирощування зернових культур, при цьому, для обрахунку необхідної кількості земельних угідь, контролюючий орган взяв до уваги дані щодо середньої врожайності та розрахував її для вирощення подібного товару, слід вказати, що інформацію про середню урожайність не можна застосовувати для визначення необхідної кількості земельних ділянок, оскільки родючість землі є індивідуальною, а показник урожайності розраховується шляхом ділення показників з найкращою та найгіршою урожайністю, що дає велику похибку в розрахунках.

Також, на збільшення або зменшення врожайності впливає багато факторів, зокрема використання підприємством гібридів та елітних сортів зернових культур, які адаптовані до географічних умов, стійкі до природних явищ та хвороб і мають високу врожайність, а відтак, цей показник може різнитися по кожному господарству у два, три рази.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2020 по справі №815/7529/16.

Чинним законодавством не передбачено механізмів виявлення порушення податкової дисципліни контрагентами, при цьому позивач не може охопити перевірку інших постачальників по ланцюгу постачання, зважаючи на те, що, така інформація не є доступною, отже позивач керується виключно доступними даними для перевірки своїх контрагентів.

У зв`язку із тим, що інформація по ланцюгу постачання не є загальнодоступною, принцип належної обачності має свої межі та здійснюється в рамках, доступних для кожного конкретного платника податків.

Крім того, як під час перевірки, так і до заперечення позивачем долучалися документи, а саме договори, акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні, видаткові накладні, складські квитанції, картки аналізу зерна, тристоронні акти приймання-передачі сільськогосподарської продукції, рахунки на оплату тощо.

При цьому, з аналізу Акту перевірки податкового органу можна чітко встановити, що первинні документи, позивачем були надані контролюючому органу під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та пояснення до переліку наданих документів, внаслідок чого такі документи повинні бути враховані податковим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення, але надані позивачем документи не були враховані, що свідчить про ігнорування податковим органом принципу презумпції правомірності рішень платника податку.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб`єктів господарювання.

При цьому, відповідно до Акту перевірки позивача, контролюючим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів позивача, не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб`єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у позивача та його контрагентів матеріальних ресурсів відповідачем не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 11.06.2018 у справі №826/4565/14, від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 03.04.2018 у справі №2а-7462/10/2170, від 07.03.2018 у справі №804/3420/16.

Чинним законодавством України не встановлено зобов`язання для Підприємства здійснювати контроль за своїми контрагентами, в тому числі в частині замовлення контрагентами послуг з екіпажом. При цьому, у підприємства навіть немає доступу до такої інформації. Разом з цим, відповідач не враховує факту того, що товари, робити та послуги могли бути придбані за готівкові кошти або під час реалізації бартерних відносин.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.03.2019 у справі №810/302/15.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентами не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

При цьому, податковим органом не було спростовано реальності та достовірності наданих первинних документів, не надано доказів, які б вказували, що дані документи складено з порушеннями чи в супереч нормам чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 05 січня 2021 року у справі № 820/1124/17, висновки про відсутність реальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу наданої іншими контролюючими органами податкової інформації та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, зокрема і щодо неподання контрагентами податкової звітності, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентами, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

При цьому, будь-яких зустрічних звірок контрагентів позивача проведено не було, доказів порушення податкового законодавства з їхнього боку не надано.

Вищевикладені пояснення позивача у поєднанні з наданими первинними документами підтверджують реальність господарських операцій по відносинам із контрагентами та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу, що право на відшкодування сум ПДВ в межах даної справи виникло у позивача у зв`язку із проведенням експортних операцій товарів, тобто після перетину митного кордону. Тому питання походження сільськогосподарської продукції, експортованої позивачем, не є вирішальним при відшкодуванні ПДВ від вартості експортованої продукції, оскільки факт експорту та вартість продукції підтверджується відповідними митними документами, які не були взяті до уваги податковим органом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.05.2023 №13634000702 та №13734000702 прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 16.09.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна