Постанова

від 12.09.2024 по справі 142/1/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/1/23

Провадження № 22-ц/801/1906/2024

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 рокуСправа № 142/1/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач керівник Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави,

відповідач Студенянська сільська рада,

відповідач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу),

відповідач сільськогосподарський виробничий кооператив пайовиків «Колос»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником адвокатом Гурбою Михайлом Васильовичем на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Гринишиної в смт. Піщанка, дата складення повного рішення 10 липня 2024 року, -

в с т а н о в и в :

В січні 2023 року керівник Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Студенянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Колос» про витребування земельної ділянки, в якій позивач просить витребувати у ОСОБА_2 та сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Колос» (надалі - СВКП «Колос») на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, що розташована за межами с. Болган на території Студенянської сільської ради Тульчинського (колишнього Піщанського) району. Також просив стягнути з відповідачів на користь Вінницької обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн. 00 коп. у рівних частинах.

Позов мотивований тим, що Тульчинською окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Тульчинського району Вінницької області виявлено порушення вимог ЗК України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі ГУ Держгеокадастру) у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру № 2-9175/15-19-СГ від 07.06.2019 надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.06.2019.

Рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Студенянської сільської ради за межами с. Болган, право власності на яку за ним зареєстровано 01.07.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Студенянська сільська рада, приймаючи оспорюване рішення, не перевірила, а ОСОБА_3 не повідомив, що він вже реалізував своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Тому, рішення 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси держави, відтак в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 є незаконним.

У подальшому, 15.07.2021, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н. В. посвідчено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 - представником за довіреністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2

09.02.2022 державним реєстратором Студенянської сільської ради Молодиченко О. І. зареєстровано договір оренди землі № 1073 від 11.01.2022, укладений між ОСОБА_2 та СВ КП «Колос», строк дії договору до 11.01.2032.

Відтак спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду використання, тобто поза волею власника цієї земельної ділянки держави.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. 116, 118, 121 ЗК України отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер 0523280300:02:001:0616 в порядку приватизації неправомірно, тому він не мав права відчужувати її відповідачу ОСОБА_2 , а відтак ця земельна ділянка вибула із володіння власника всупереч інтересам територіальної громади та, відповідно, і держави, тому земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_2 як добросовісного набувача та від СВКП «Колос» на підставі положень статті 388 ЦК України.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 01липня 2024 року позов задоволено: витребувано у ОСОБА_2 та СВКП «Колос» на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради земельну ділянку, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, що розташована за межами с. Болган на території Студенянської сільської ради тульчинського (раніше Піщанського) району; стягнуто із Студенянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Колос» на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у сумі 2481 грн 00 коп. у рівних частинах з кожного.

Прийняте рішеннясуд першоїінстанції мотивувавтим,що ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки на підставі рішення 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021, площею 2,00 га, з кадастровим номером: 0523280300:02:001:0616 для ведення особистого селянського господарства, вже використав своє право, набувши безоплатно у 2019 році земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, у зв`язку з чим рішення площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, 2016 році у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522486200:02:000:0579, у зв`язку з чим рішення13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 є незаконним, земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню як в особи, в якої перебуває у власності, так і в орендаря на користь територіальної громади. Суд зазначив, що такий спосіб захисту відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Не погодившись із такими рішеннями, ОСОБА_2 діючи через свого представника адвоката Гурбу М. В., 02 серпня 2024 року подав апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволення позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 у відповідності до нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.07.2021 року набув право приватної власності на земельну ділянку площею 2,00 га, з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616; договір не визнано недійсним, не скасовано, він є чинним, а тому тягне за собою відповідні правові наслідки. Наголошує, що спірна земельна ділянка була передана в порядку приватизації у власність ОСОБА_1 відповідно до рішення Студенянської сільської ради від 22.06.2021 №714, тобто спірна земельна ділянка вибула із комунально власності територіальної громади за її волею внаслідок відповідного волевиявлення Студенянської сільської ради як органу місцевого самоврядування, що діяв від імені вказаної територіальної громади. Причому, саме на Студенянську сільську раду покладався обов`язок здійснити перевірку наявності чи відсутності підстав для передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки. Під час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.07.2021 року нотаріусом було перевірено відсутність перешкод на відчуження вказаної земельної ділянки, будь-які обмеження та обтяження були відсутні, а тому ОСОБА_2 правомірно покладався на це.

Крім того, вказує, що порушено статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_2 позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку має місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїй майном. Прокурором не доведено наявності підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, для витребування земельної ділянки від ОСОБА_2 .

Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував, того, що неможливо встановити чи є однією і тією ж особою ОСОБА_1 , який отримав земельну ділянку кадастровий номер 0520687600:01:003:0218 і ОСОБА_1 , який отримав спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, так як матеріали справи не містять первинних документів, що надавались до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Студенянської сільської ради для безкоштовного отримання земельних ділянок.

08 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку керівник Тульчинської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та прийняв правильне і законне рішення: ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 116, 118, 121 ЗК України отримуючи земельну ділянку. Яка є предметом спору у цій справі, надав недостовірну інформацію про те, що він раніше не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відтак підлягає витребуванню.

Відзив від інших учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надходив.

В судовомузасіданні апеляційногосуду представник ОСОБА_2 адвокат Гурба М. В. підтримав викладене в апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Прокурор Кавун О. І. заперечила проти доводів апеляційної скарги, підтримала викладене у відзиві.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішень судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,апеляційний судприходить довисновку,що судоверішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

-наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9175/15-19-СГ від 07.06.2019 надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, площею 2,000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку 07.06.2019 зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно витягу (а. с. 16-17, 22, т. 1);

-рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Студенянської сільської ради за межами с. Болган, право власності на яку за ним зареєстровано 01.07.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.18-19, 25 т. 1).

-15.07.2021 року, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Наталією Володимирівною посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, укладений між ОСОБА_4 - представником за довіреністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 2-3 т. 2), про що внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 (а.с.97, т. 1);

-11.01.2022 року відповідно до договору оренди землі № 1073 ОСОБА_2 передав в оренду СВКП «Колос» належну йому на праві власності земельну ділянку з, кадастровий номер 0523280300:02:001:0616, договір зареєстрований 09.02.2022 державним реєстратором Студенянської сільської ради Молодиченко О. І., строк дії договору до 11.01.2032, (а. с. 4 т. 2).

Між сторонами виник спір про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь власника на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Статтею 14КонституціїУкраїни передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі небільше 2,0 гектара.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9175/15-19-СГ від 07.06.2019 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218, площею 2,000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

06.02.2021 року ОСОБА_1 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 , якому доручив бути представником з питань набуття у власність на ім`я ОСОБА_1 будь-яких земельних ділянок, що розташовані на території Вінницької області, цільове призначення яких: для ведення особистого селянського господарства та реєстрації права власності на вказані земельні ділянки у відповідних органах, а після набуття у власність продати земельні ділянки за ціну та на умовах, які будуть визначатись ним самостійно, виходячи з розумної доцільності (а.с.26).

ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 , 08.04.2021 року звернувся із заявою до голови Студенянської сільської ради Тульчинського (Піщанського) району про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. При цьому повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду використання не скористався. (а.с. 23, т.1).

-рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Студенянської сільської ради за межами с. Болган, право власності на яку за ним зареєстровано 01.07.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.18-19, 25 т. 1).

Приймаючи рішенням13сесії 8скликання Студенянськоїсільської ради№ 714від 22.06.2021,орган місцевогосамоврядування факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірив, порушив вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому таке рішення сесії, яким передано земельну ділянку у власність особи, яка таке право вже використала,- є незаконним.

З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження №14-6цс19).

Ураховуючи зазначене,правильним євисновок судупершої інстанціїпро те,що ОСОБА_1 отримав безоплатнодві земельніділянки для ведення особистого селянського господарства, а саме: земельну ділянкуз кадастровимномером 0520687600:01:003:0218,площею 2,000га,що розташованана територіїСтепанівської сільськоїради Вінницькогорайону Вінницькоїобласті таземельну ділянкуіз кадастровимномером 0523280300:02:001:0616,площею 2,000га натериторії Студенянськоїсільської радиза межамис.Болган Вінницької області, обидві земельні ділянки мають однакове цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Відтак земельна ділянка кадастровий номер 0523280300:02:001:0616 вибула із власності власника держави поза її волею незаконним шляхом.

Ці обставини судом першої інстанції встановлені вірно та ніким не оспорюються.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не навів доводів, що власником двох земельних ділянок є одна і та ж особа: ОСОБА_1 , спростовуються тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і щодо земельну ділянку з кадастровим номером 0520687600:01:003:0218 (а.с.12, т.1), і щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616 (а.с. 18, т.1 на звороті) у відомостях про власника зазначено: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що є беззаперечним свідченням про те, що це одна і та сама особа.

Щодо витребування земельної ділянки.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права.

Подібний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20.

Відповідно до статті 80 ЗК України, статей 2, 170, 172, 326, 327, 374 ЦК України право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна та територіальним громадам, які реалізують це право через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У пунктах «а», «є» частини 1 статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

В справі що розглядається встановлено, що ОСОБА_1 , діючи через представника за довіреністю ОСОБА_4 , 15липня 2021року продав земельну ділянку з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616 ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 97).

Після купівлі земельної ділянки 11 січня 2022 року ОСОБА_2 передав її в оренду СВКП «Колос», в користуванні якого вона перебуває досі (т. 1 а. с. 4).

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України протиправно отримав у власність спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника не за його волею, дійшов вірного висновку про те, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування цієї ділянки у ОСОБА_2 як у добросовісного набувача та у особи, у користуванні якої фактично перебуває така земельна ділянка (передана в оренду) СВКП «Колос», на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що рішення рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, не скасовано, також не скасовано і державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, а тому ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку правомірно.

Проте Верховний Суд в справах зазначеної категорії неодноразово виснував, що визнання незаконними та скасування рішень, на підставі яких особа незаконно набула право власності на земельну ділянку, не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень (наказів) без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані ( Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), а відтак в справі що розглядається позивачем обрано ефективний спосіб захисту.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

В справі яка розглядається земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2021року, укладеного з ОСОБА_1 , набута у власність відповідачем ОСОБА_2 , який в подальшому передав земельну ділянку в оренду СВКП «Колос» згідно договору оренди землі № 1073 від 11 січня 2022 року.

В справі що розглядається звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що помилка допущена органом місцевого самоврядування: Студенянською сільською радою, а тому земельна ділянка не може бути від нього витребувана, - є його власним тлумаченням ситуації, що склалася.

-Дійсно при прийнятті рішення 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 орган місцевого самоврядування як розпорядник земель не виконав належним чином свої обов`язки та не перевірив чи вправі був ОСОБА_1 отримати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, в свою чергу і ОСОБА_1 , надаючи 06.02.2021 року повноваження представляти свої інтереси ОСОБА_5 саме з питання набуття у власність та подальшого продажу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, достовірно знав, що він уже скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки з таким цільовим призначенням, кадастровий номер 0520687600:01:003:0218, право власності на яку було зареєстроване за ним 07.06.2019 (а. с. 16-17, 22, т. 1). Неправомірні дії органу місцевого самоврядування були допущені не щодо відповідача ОСОБА_2 , а щодо держави як власника земель держави України.

Апеляційний суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , купуючи земельну ділянку з кадастровим номером 0523280300:02:001:0616, проявивши розумну обачність, міг безперешкодно перевірити правову історію цієї земельної ділянки та дізнатися, що її набувач ОСОБА_1 двічі набув у приватну власність земельні ділянки одного й того ж виду цільового призначення, а норма безоплатної приватизації земельних ділянок (не більше 2 га для ведення особистого селянського господарства) є відомою та закріплена в пункті б частини 1 статті 121 ЗК України.

Держава передбачила спосіб захисту покупця, у якого витребовується придбаний ним товар на підставі рішення суду, а саме: відповідно до частини першої статті 661 ЦК України, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За таких обставин апеляційний суд виснує, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_2 як добросовісний набувач не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , у якого він придбав цю земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України.

Таку ж позицію неодноразово займав Верховний Суд, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 199/4884/17-ц, від 27 березня 2024 року у справі № 127/7331/21 та ряді інших.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурор, пред`являючи позов, стверджує про незаконність рішення Студенянської сільської ради Тульчинського (раніше Піщанського) району і одночасно просить витребувати земельну ділянку на користь Студенянської сільської ради, тобто поєднує по суті позивача та відповідача в одній особі.

Відповідно до частини першоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Згідно зістаттею 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно достатті 144 Конституції Україниоргани місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пункті "б"статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

Відповідно до частини першоїстатті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 2 Цивільного кодексу Українипередбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини першоїстатті 169 ЦК Українитериторіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зістаттею 172 ЦК Українитериторіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У цій справі Студенянська сільська рада Тульчинського району, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин. Рішенням 13 сесії 8 скликання Студенянської сільської ради № 714 від 22.06.2021 орган місцевого самоврядування надав ОСОБА_1 безоплатно шляхом приватизації земельну ділянку без перевірки того чи має він таке право.

При цьому апеляційний суд зауважує, що прокурор стверджує про незаконність такого рішення органу місцевого самоврядування, саме тому визначив останнього відповідачем.

У постанові від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави (пункти 96-97).

У пункті 10.21постанови від 20.06.2023 у справі N 633/408/18 Велика Палата Верховного Судузауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьомастатті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено впостанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі N 607/15052/16-ц(пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У цій справі прокурор як при пред`явленні позову, так і у відзиві на апеляційну скаргу зауважував, що порушення інтересів держави полягає в прийнятті Студенянською сільською радою незаконного, з порушенням відповідної процедури, рішення про передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, що потягло за собою незаконне вибуття такої земельної ділянки із власності держави, а землі в межах України є об`єктом особливої охорони держави (ст. 2 ЗУ «Про охорону земель») та основним національним багатством (ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18 виснувала наступне:

«115. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (пункт 115).

116. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача (пункт 116 вищезгаданої постанови).

117. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.»

Подібні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 та ряді інших.

З огляду на стверджуване порушення Студенянською сільською радою Тульчинського району інтересів держави, прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що існує орган, повноважний звертатися до суду Держгеокадастр, а відтак прокурор не міг бути позивачем у цій справі.

Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною четвертоюстатті 122 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб`єкт здійснення права державної власності на землю.

Натомість згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відтак у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Якщо виходити з обставин цієї справи, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночасстаттею 152 ЗК України,статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пунктом 51 Положення від 14.01.2015 N 15 також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

За обставин цієї справи, апеляційний суд виснує, що органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор (Постанова ВП ВС від 11.06.2024 року у справі № 925\1133\18, пункти 120-140).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником адвокатом Гурбою М. В., не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 липня 2024 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_2 , понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції іншими учасниками справи матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Гурбою Михайлом Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук