Рішення

від 09.09.2024 по справі 389/899/24

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

09.09.2024

ЄУН 389/899/24

Провадження №2/389/226/24

Заочне рішення

іменем України

09 вересня 2024 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаврилюк Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дмитрівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

за участю: представника позивача адвоката Санжаровської Т.В.,

встановив:

ОСОБА_1 18.03.2024 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на будинок садибного типу за набувальною давністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в січні 2008 року відповідачка ОСОБА_2 продала йому будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що ОСОБА_2 складено розписку. В січні 2008 року він вселився до цього будинку та до даного часу продовжує безперервно та відкрито ним володіти. За час проживання він неодноразово здійснював ремонт будинку за власні кошти, обробляв прилеглу земельну ділянку, сплачує відкриті на його ім`я рахунки за використану електроенергію. З огляду на викладене, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові. Також зазначила, що хоча в розписці про продаж спірного будинку не зазначена дата, однак, зі слів позивача, будинок був ним придбаний саме в січні 2008 року. Адреса будинку, який продається, в розписці також не зазначена, однак в ній зазначені прізвище відповідачки, її паспортні дані і те, що вона продала будинок свого батька, і якщо ОСОБА_2 написала таку розписку, то можно припускати, що батька на той момент в живих не було. На її адвокатський запит з приводу належності спірного будинку, сільською радою відповіді не надано, однак в Державному реєстрі відомості щодо власника спірного будинку відсутні. Якщо з 2008 року і до даного часу ніхто на будинок не претендував і не претендує, тому вважає, що позивач фактично набув право власності на нього, оскільки заволодів ним добросовісно і користується по теперішній час. Укладення договору купівлі-продажу будинку в нотаріальному порядку між сторонами не є можливим, оскільки в Державному реєстрі право власності на будинок не зареєстровано.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив не подала. Згідно з ухвалою суду від 09.09.2024 розгляд справи проводиться заочно, про що представник позивача не заперечувала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, однак, перебуваючи в процесуальному статусі відповідача і до набуття статусу третьої особи, подала суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що в с.Веселий Кут вона фактично проживає з 2012 року, до цього іноді приїздила в село до родичів. Зі сторонами у справі вона знайома, з позивачем проживає на одній вулиці, з відповідачкою давно не бачилася, але періодично вони спілкуються по телефону. ОСОБА_2 проживала по АДРЕСА_1 Кут разом зі своїми батьками, яким і належав будинок. Першим, у 1997 році, помер батько, мати померла пізніше, точної дати вона не пам`ятає. Зі слів як позивача, так і відповідачки їй відомо, що після того, як померла мати, в будинку ніхто не проживав, він стояв пустий. ОСОБА_1 проживав в сусідньому будинку по АДРЕСА_2 , однак, оскільки будинок за АДРЕСА_1 був кращий для проживання, ніж його, тому він вирішив його придбати. Як розповідали їй сторони, в 2008 році ОСОБА_2 після смерті матері продала ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 за 10000 грн, про що написала розписку. Після цього ОСОБА_1 став жити в цьому будинку, робив в ньому ремонт, доглядав, а будинок АДРЕСА_2 використовував для господарства, ОСОБА_2 жодного разу в будинку не з`являлася. Рік тому вона з нею спілкувалася по телефону та дізналася, що ОСОБА_2 проживає в м.Кропивницький, працює. Під час розмови вона казала, що на будинок не претендує і в суді це підтвердить. Також з розмов з нею вона зрозуміла, що ОСОБА_2 належним чином прийняла та оформила спадщину після смерті батьків.

Заслухавши пояснення представника позивача, покази свідка, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно з копією розписки відповідачка ОСОБА_2 (паспорті дані, місце проживання) продала будинок свого батька ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_1 (паспорті дані, місце проживання). Гроші в сумі 10 тисяч гривень отримала в повному обсязі.

Розписка дати її складення не містить, підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та двома свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Адреса (місце розташування) будинку, який продається, в розписці також не вказана.

Оригінал зазначеної розписки знаходився у позивача і був наданий суду представником позивача для дослідження в судовому засіданні.

Відповідно до довідки, виданої 13.06.2023 за №741 виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, позивач згідно з погосподарським обліком обліковується та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На адвокатський запит з приводу того, чи обліковується сільською радою і на підставі яких документів за позивачем житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , 06.12.2023 надано відповідь, що згідно з погосподарським обліком будинок за вказаною адресою за позивачем не обліковується.

Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 позивач з 2002 року зареєстрований в с.Веселий Кут Кропивницького району Кіровоградської області. Вулиця та номер будинку реєстрації не зазначені.

Між позивачем та ПАТ «Кіровоградобленерго» 03.02.2016 укладено договір №080703014 про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 , та договір підряду №152118 про технічну перевірку 1ф електролічильника та до облікових електричних мереж.

З 01.01.2019 договір про постачання електричної енергії за вказаною адресою укладений між позивачем та ТОВ «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія», про що свідчить інформація вказаного товариства за №14/14 від 18.01.2024.

Як вбачається з наданих позивачем квитанцій, ОСОБА_1 , як споживач електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , сплачував ТОВ «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія» за надані послуги в травні, червні, серпні 2021 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №361855317 від 15.01.2024, відомості щодо власника об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Технічний паспорт на вказане домоволодіння був виготовлений за замовленням позивача станом на 20.01.2024.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч.4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту ст.344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому, необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Зазначені вище висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як в позовній заяві, так і в судовому засіданні представник позивача стверджувала, що саме в січні 2008 року відповідачка ОСОБА_2 , як власник, продала позивачу будинок, розташований за вказаною адресою. Позивач заволодів спірним житловим будинком шляхом сплати ОСОБА_2 коштів у сумі 10 000 грн, про що була складена розписка, проте договір купівлі-продажу будинку не укладено, оскільки в Державному реєстрі право власності на будинок не зареєстровано. В січні 2008 року позивач вселився у спірний будинок та до цього часу продовжує добросовісно та відкрито ним користуватися, а тому відповідно до ст.344 ЦК України існують підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Предметом позову є визнання права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом ст.344 ЦК України, при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, позивач був обізнаний про власника (спадкоємця) спірного домоволодіння, яку під час подання позову до суду залучив в якості третьої особи, а потім в якості відповідача.

Письмових доказів належності майна відповідачці або її померлим батькам, зокрема даних з погосподарського обліку, зі спадкових справ, представником позивача суду не надано, клопотання про витребування таких доказів перед судом не заявлялося.

Проте, як в позовній заяві, так і в судовому засіданні представник позивача стверджувала, а свідок підтвердила, що саме відповідачка ОСОБА_2 , як спадкоємець майна, належного її батькам, продала позивачу зазначений будинок. Тобто, позивачу достеменно були відомі обставини, за яких відповідачка володіла будинком.

Відомості щодо відмови титульного власника даного житлового будинку від права власності на це майно матеріали справи не містять.

Зазначене свідчить, що позивач був обізнаний про власника спірного домоволодіння, а отже знав, що заволодів чужою річчю, тому його володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовлявся від своїх прав на це майно.

Користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст.344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивача у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.

Посилання позивача на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст.344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачем не доведено і судом не встановлено.

Укладення між позивачем та відповідачкою угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, факт отримання ОСОБА_2 коштів від позивача, а також проживання позивача в цьому будинку, не підтверджує згоди на відчуження нерухомого майна та не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що розписка про продаж жилого будинку не містить дати її складення та адреси (місце розташування) домоволодіння, що виключає володіння спірним нерухомим майном у даній справі більше десяти років за викладених у позові обставин. Свідок ОСОБА_3 не була присутньою при складенні розписки, а підстави заволодіння позивачем спірним житловим будинком їй відомі зі слів сторін.

Таким чином, позивачем не доведено усіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки йому достеменно відомо хто є власником спірного майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України.

Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань, чи в будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а позивач посилається на строк набувальної давності, - то такий позивач обрав невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст.344 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.15, 16, 328,344 ЦК України, ст.12, 81, 141, 263-265, 273, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенніпозову відмовити.

Понесені позивачем судові витрати віднести на його рахунок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач маєправо оскаржитизаочне рішенняшляхом поданняапеляційної скаргидо Кропивницькогоапеляційного судупротягом тридцятиднів здня йогопроголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 04.07.2001 Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області.

Третя особа: Дмитрівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, місце знаходження: пл.Перемоги,4, с.Дмитрівка Кропивницького району Кіровоградської області, 27422, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04365267.

Повний текст рішення суду складено 13.09.2024.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва