Рішення

від 16.09.2024 по справі 638/92/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/92/24

Провадження № 2/638/25/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Аркатової К.В.,

за участі секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ізюмжитлосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої компенсації невикористаної щорічної відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ПП «Ізюмжитлосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої компенсації невикористаної щорічної відпустки, в якій просила стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 3895 грн. 49 коп. нарахованої, але не виплаченої компенсації за 22 (двадцять два) дні невикористаної відпустки.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач у період часу з 16 березня 2018 року по 17 листопада 2022 знаходилася у трудових відносинах з ПП «Ізюмжитлосервіс» (відповідачем), що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Д`якова зазначає, що протягом вказаних вище трудових відносин її нарахована, але не виплачена компенсації за 22 дні невикористаної відпустки в розмірі 3895 грн. 49 коп., відповідно до довідки № 05 від 17 листопада 2022 року.

Оскільки відповідач в позасудовому порядку не виконує свої зобов`язання, ОСОБА_1 у порядку ст.ст. 47, 116 КЗпП звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04 січня 2024 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 174 ЦПК Українипри розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

При відкритті провадження у справі судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із примірником позовної заяви та доданих до неї доказів направлялась за місцем знаходження відповідача в установленому законом порядку. Правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2ст. 191 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивач про дату, час та місце судового розгляду повідомлена своєчасно та належним чином, до суду не прибула.

Відповідач про дату, час та місце судового розгляду повідомлений своєчасно та належним чином, до суду не прибув, відзиву у порядку статті 178 ЦПК України не подав, причини неявки до суду не повідомив.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно частини 4 статті 223ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та усі зібрані по справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 у період часу з 16 березня 2018 року по 17 листопада 2022 знаходилася у трудових відносинах з ПП «Ізюмжитлосервіс» (відповідачем), що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу № 04-к від 15 листопада 2022 року ПП «Ізюмжитлосервіс» про звільнення робітників підприємства ОСОБА_1 звільнено на підставі особистої заяви 15 листопада 2022 року, згідно з положеннями п. 1 ст. 36 КЗпП.

Крім того, у відповідності до розпорядження ПП «Ізюмжитлосервіс» про припинення трудового договору (контракту) від 17 листопада 2022 року вказано компенсацію за невикористану відпустку 22 дні.

Згідно з наданою суду довідкою, наданою позивачу за підписом головного бухгалтера ПП «Ізюмжитлосервіс» О. Кудрій від 17 листопада 2022 року, станом на 17 листопада 2022 року була нарахована, але не виплачена компенсація за 22 дні невикористаної відпустки в розмірі 3895 грн. 49 коп.

Відповідачем не спростовано, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом ПП «Ізюмжитлосервіс» не виплачено позивачу заборгованість по сплаті компенсації за невикористану відпустку, яка становить 3895 грн. 49 коп.

Згідно з частиною першоюстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною першою статті3та статтею 4КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою статті 47КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Згідно з частиною першоюстатті 83 КЗпП Українита частиною першоюстатті 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статей4, 6 Закону України «Про відпустки»щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Згідно ізстаттею 74 КЗпП Українигромадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина першастатті 6 Закону України «Про відпустки»,стаття 75 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неїлише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Дослідженням письмових доказів в ході судового розгляду встановлено, що відповідач у справі, ПП «Ізюмжитлосервіс», не заперечує факту наявності у ОСОБА_1 невиплаченої компенсації за невикористану щорічну(основну, додаткову) відпустку за період роботи з 16 березня 2018 року по 17 листопада 2022 року. Як убачається з довідки ПП «Ізюмжитлосервіс» від 17 листопада 2022 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3895 грн. 49 коп.

В ході розгляду справи судом не встановлено обставин, які звільняють відповідача від обов`язку виплат ОСОБА_1 належної їй суми грошової компенсації після звільнення.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивач довела наявність заборгованості відповідача по сплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3895 грн. 49 коп., будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачкою в день її звільнення, а також на час розгляду даної справи, відповідач до суду не надав.

Щодо строків звернення позивачки до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 233КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна платаце винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначенастаттею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна платаце винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна платаце винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплатице виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Устатті 12 Закону України «Про оплату праці»закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюютьсяКЗпП Українита іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієїстатті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простоюзупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленимстаттею 12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться устатті 94 КЗпП Україниістатті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені устатті 12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Предметом позову ОСОБА_1 є стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, яку їй відповідач повинен був виплатити при звільнені відповідно достатті 83 КЗпП України.

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про відпустки»державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюютьсяКонституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Аналізуючи наведені вище положенняЗакону України «Про відпустки»таКЗпП України, суд доходить висновку, що щорічна відпустка працівникам є державною гарантією, нарахування та виплата якої здійснюється роботодавцем, а отже, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати).

Подібний за змістом висновки зробив Верховний суд у постанові від 13.07.2022 року по справі № 142/830/19.

Виходячи з наведеного, суд зауважує, що позивачка не пропустила строк звернення до суду із позовом для захисту своїх прав, оскільки заявлені нею позовні вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Частиною 1 статті 2ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно частини 1 статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно достатті 141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Керуючись статтями12,137,141,247,258-259,263-265,268,280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ізюмжитлосервіс» про стягнення заборгованості за невикористану відпустку задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Ізюмжитлосервіс», код ЄДРПОУ: 34079217, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заборгованість в розмірі 3895 (трьох тисяч восьмисот дев`яноста п`яти) грн. 49 коп. нарахованої, але не виплаченої компенсації за 22 (двадцять два) дні невикористаної відпустки.

Стягнути з Приватного підприємства «Ізюмжитлосервіс», код ЄДРПОУ: 34079217,на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог статей 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 16 вересня 2024 року.

Головуючий