Постанова

від 12.09.2024 по справі 629/57/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 629/57/24

Номер провадження 22-ц/818/2614/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Кружиліної О.А., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Березюк А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 травня 2024 року в складі судді Каращука Т.О. у справі № 629/57/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ЛАН+ про припинення трудових відносин,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ЛАН+ (далі ПСП «ЛАН+») про припинення трудових відносин.

Позов мотивовано тим, наказом №1 ПСП «ЛАН+» з 01 серпня 2006 року його було призначено на посаду виконавчого директора.

Засновником і власником підприємства є ОСОБА_2 , проте ІНФОРМАЦІЯ_1 останній помер.

Спадкоємці ОСОБА_2 до товариства відповідно до закону не вступили, не опікуються підприємством, господарська діяльність підприємством не здійснюється.

Зважаючи, що порядок звільнення Директора Статутом ПСП "ЛАН+" не регламентовано, він не має змоги розірвати трудовий договір з власної ініціативи.

24 листопада 2023 року ним за останньою відомою адресою місця проживання засновника та за юридичною адресою ПСП "ЛАН+" було направлено заяву про звільнення з посади директора підприємства за власним бажанням у порядку ст. 38 Кодексу законів про працю України поштовим відправленням з описом вкладення. Однак листи засновником отримані не були та повернулися за зворотною адресою.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати припиненими його трудові відносини з ПСП «ЛАН+» з дати набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 травня 2024 року позов ОСОБА_1 , залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлено передачасно, оскільки позивачем не надано жодних доказів звернення до центру зайнятості для вирішення питання припинення трудових відносин. Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження перебування у трудових відносинах з ПСП ЛАН+ на момент звернення до суду.

28 травня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кужелєва Світлана Валеріївна через систему «Електронний суд» на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення п.8-1 ч.1 ст.36 КЗпП та Порядку припинення трудового договору у разі смерті роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2022 р. № 1172 до спірних правовідносин, оскільки він перебував у трудових стосунках/відносинах не з фізичною особою ОСОБА_2 , а із юридичною особою ПСП «ЛАН+».

Вказував, що факт перебування ОСОБА_1 на посаді керівника ПСП «ЛАН+» підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де станом на станом на 21 грудня 2023 року 13:29:19 він зазначений директором.

Враховуючи порушення права на припинення трудових правовідносин, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, оскільки наразі він не має можливості влаштуватися на іншу роботу.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Всудовезасіданняапеляційногосуду сторони учасники не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 12 вересня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 отримано 14 серпня 2024 року (а.с. 107), ПСП ЛАН+ повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 108-109), представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 отримано 27 липня 2024 року в електронному кабінеті (а.с. 101).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що наказом відповідача № 1 ОСОБА_1 було призначено на посаду виконавчого директора ПСП «ЛАН+» з 01 серпня 2006 року (а. с. 10).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ПСП «ЛАН+» є ОСОБА_2 , розмір частки засновника 100, кінцевий бенефіциар - ОСОБА_2 . Керівником вказаної юридичної особи зазначено ОСОБА_1 . Дані про юридичних осіб правонаступників відсутні (а.с.20-26).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.27).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина 1 статті 113 цього Кодексу). Частина 1 статті 63 ГК України передбачає класифікацію підприємств за ознакою форм власності.

Характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17 та Великої Палати Верховного суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19)).

За змістом частин 3-5 статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (частини 1, 2 статті 81 ЦК України).

У статті 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Відповідно до роз`яснення, викладеного у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно врахувати, що це допускається статтями 130, 146, 166 ЦК України, статтями 55, 69 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини 1 статті 1219 ЦК України, при цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Тобто особисте немайнове право участі в товаристві припинилося в разі смерті фізичної особи учасника, а спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у товаристві, а лише право на частку в статутному капіталі товариства. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 33 Закону України «Про господарські товариства», проте, не виникає автоматичного права набуття таким спадкоємцем права участі у товаристві.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає про порушення його прав, оскільки підприємство не здійснює господарську діяльність, його засновник помер та спадкоємці не прийняли спадщину, а тому він не має можливості припинити трудові правовідносини у позасудовому порядку.

Між тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених обставин. Доказів відсутності спадкоємців у ОСОБА_2 , а також те, що наразі підприємство не проводить господарську діяльність.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду про передчасність позовних вимог, проте виходить з інших підстав, ніж наведено судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивів у редакції цієї постанови.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд фактично залишив апеляційну скаргу без задоволення, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.А. Кружиліна

О.Ю. Тичкова