Рішення

від 17.09.2024 по справі 903/672/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2024 року Справа № 903/672/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Полетило П.С. ордер серія АС №1102931 від 22.07.2024

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/672/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Прокопчука Віталія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Тех Захід» про стягнення 1716191,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

22.07.2024 Фізична особа-підприємець Прокопчук Віталій Анатолійович подав до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Спец Тех Захід про стягнення 1716191,30 грн, в т.ч.: 1156666,76 грн основний борг, 459132,54 грн інфляційні втрати та 100392,00 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про перевезення вантажів №6/04-2021 від 30.04.2021.

Ухвалою суду від 29.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Тех Захід» 29.07.2024 о 17:42 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву до 13.08.2024.

13.08.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» та надіслав на поштову адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що заявлені позивачем вимоги відповідачем визнаються частково, зокрема, нарахування штрафних санкцій, стягнення витрат на правничу допомогу є неправомірним та безпідставними. Зазначив, що позивач не вірно нарахував 3% річних. Просив суд повністю відмовити в задоволенні стягнення нараховані Позивачем суми витрат на правничу допомогу.

03.09.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 03.09.2024 суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, приєднав відзив до матеріалів справи, закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 17.09.2024 о 10:15 год.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити, вказав, що докази на правову допомогу будуть подані протягом 5 днів.

Представник відповідача в призначене судове засідання суду не з`явився, хоча належним чином був повідомлений, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету (а.с.98).

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спец Тех Захід та ФОП Прокопчук В.А. укладено договір про перевезення вантажів №6/04-2021 (далі Договір) та Додаток №1 до Договору про перевезення вантажів №6/04-2021 від 30.04.2021 (далі -Додаток №1, а.с.8-16).

Відповідно до п. 1.2 Договору, Перевізник зобов`язується надати Замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному Договорі, автомобільним транспортом, а замовник прийняти належним чином виконані Перевізником послуги по перевезенню.

Згідно п.1.6. договору, фактичний об`єм та загальна вартість наданих за цим Договором послуг визначається на підставі підписаних Сторонами Актів виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до її. 1.7 Договору, послуги вважаються наданими Перевізником з моменту узгодження Сторонами розрахунків на підставі Актів виконаних робіт (наданих послуг).

Оплата наданих Перевізником послуг, здійснюється із розрахунку вартості однієї тони за кілометр відстані ПОГОДЖЕНОГО МАРШРУТУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ від Постачальника (вантажовідправника) до Замовника (Вантажоодержувача). Вартість послуг, які надає Перевізник замовнику (провізна плата), погоджується Сторонами в усній та/або письмовій формі із Замовником, вказується у рахунках та в актах виконаних робіт (наданих послуг). 3а результатами наданих послуг сторони підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг). Додатково оформлюються рахунок-фактури та товарно-транспортні накладні (на кожне окреме перевезення, п.2.3. договору).

Сторони визнають, і но достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття Замовником є підписаний Сторонами Акт виконаних робіт та товарно-транспортний документ (п.2.4. договору).

У відповідності до п.п.2.5.-2.6. договору, загальна вартість послуг за даним Договором визначається як вартість всіх наданих перевізником послуг згідно Актів виконаних робіт (наданих послуг) за весь період дії Договору.

За результатами наданих послуг Перевізник невідкладно надає Замовнику наступні документи:

- Рахунок-фактуру;

- Акт виконаних робіт (наданих послуг) у двох примірниках

- Товаротранспортні накладні

- Податкову накладну виписану та зареєстровану згідно ст.201 Податкового кодексу України га інших статей ПКУ, що регламентують питання складання, реєстрації та надання податкової накладної в електронному вигляді, направлена через відповідне програмне забезпечення для обміну податковими накладними.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору, Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги, згідно виставленим Актів виконаних робіт та в строки, визначені даним Договором та Доданими до нього.

Згідно п. 5.1. Договору, усі спори, що пов`язані із цим Договорим, його укладенням або такі, що виникають в процесі виконання умов цього Договору, вирішуються шляхом переговорів.

Пунктом 15 Додатку №1, сторони узгодили, що будь-які спори, що виникають між Сторонами при виконанні Договору або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Для Сторін встановлюється обов`язковий досудовий претензійний порядок врегулювання суперечок. Термін відповіді на претензію становить 10 календарних днів з моменту отримання такої претензії.

Позивач надав відповідачу послуги за договором перевезенні на суму 2868963,76 грн, що підтверджується актами наданих послуг №1від 31.05.2021на суму 296 326,96 грн, №2від 31.05.2021 на суму 296 326,96 грн, №3 від 31.05.2021 на суму 296326,96 грн, №4 від 31.05.2021на суму 296 326,96грн, №5 від 30.06.2021на суму 576571,20 грн, №6 від 31.07.2021на суму 356196,93 грн, №7 від 31.08.2021на суму 395 280.39 грн, №;8 від 31.08.2021 на суму 355607,40 грн.

Додатково позивачем виставлені відповідні рахунки на оплату, зокрема: №1 від 31.05.2021 на суму 296326,96 грн; №2 від 31.05.2021 на суму 296326,96 грн; №3 від 31.05.2021 на суму 296326,96 грн; №4 від 31.05.2021 на суму 296 326,96 грн; №5 від 30.06.2021 на суму 576 571,20 грн; №6 від 31.07.2021 на суму 356196.93 грн; №7 від 31.08.2021 на суму 395 280,39 грн; №8 від 31.08.2021 на суму 355607,40 грн.

ТзОВ «Спец Тех ЗАХІД» на виконання Договору, Актів та виставлених рахунків здійснило оплату на суму 1712297,00 грн, а саме:

-11.05.2021 року - 80000 грн;

- 20.05.2021 року - 25000 грн;

- 31.05.2021 року - 30000 грн;

- 02.06.2021 року-100000 грн;

- 16.06.2021 року- 100000 грн;

- 01.07.2021 року-50000 грн;

- 05.07.2021 року - 200000 грн;

- 06.07.2021 року - 200000 грн;

- 19.07.2021 року - 200000 грн;

- 01.11.2021 року - 150000 грн:

- 30.12.2021 року - 577297 грн.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Загальна сума заборгованості Замовника перед Перевізником за виконання Договору становить 1156666,76 грн, яку відповідач не заперечив у відзиві на позовну заяву.

На виконання умов п. 5.1. Договору та п. 15 Додатку №1 позивачем 30.05.2024 надіслано Претензію відповідачу про сплату заборгованості за договором перевезення вантажів №6/04-2021 від 30.04.2021 року в сумі 1156666,76 грн.

26.06.2024 ТОВ «СПЕЦ 'ГЕХ ЗАХІД» надіслало відповідь на претензію, в якій зазначає про те, що на замовлення ТОВ «ТК «Нафторесурс» та ТОВ «Зеніт склад» відповідачем надавались послуги та здійснювалась поставка товарів в межах реалізації проектів з капітального ремонту автомобільних доріг. В свою чергу, ТОВ «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД» було здійснено залучення ряду суб`єктів господарювання для надання послуг з перевезення продукції. Зазначена у претензії заборгованість є наслідком неналежного виконання грошових зобов`язань перед ТОВ «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД» зі сторони 'ГОВ «ТК «Нафторесурс» та ТОВ «Зеніт склад», у зв`язку з чим, відповідач звернувся з відповідними позовами до даних товариств, проте не зважаючи, що з 2023 виконавчі провадження відкриті, станом па надання відповіді на претензію судові рішення не виконані. Додатково відповідач зазначає, що заборгованість перед позивачем буде погашено при першій можливості та у невідкладному порядку.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст.908 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 306 та ч.1, 2 ст. 307 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні приписи містяться в нормах статей 909, 919 Цивільного кодексу України.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунком до позовної заяви позивачем нараховано відповідачу 459132,54 грн інфляційні втрати та 100392,00 грн 3% річних (а.с.57-61).

Разом з цим, позивачем невірно визначено період початку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки акти підписані 31.08.2021, а тому нарахування санкцій має здійснюватися з наступного дня, тобто з 01.09.2021.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по відсотках, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 100339,28 грн - 3% річних за період 01.09.2021 по 22.07.2024.

В задоволені 53,48 грн 3% річних слід відмовити.

Щодо інфляційних втрат, судом враховано наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача 459132,54 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2021 по липень 2024, однак з розрахунку позивача слідує, що за період з травня по липень 2024 індекс не встановлено.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по інфляційних втратах, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 459132,54 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2021 по квітень 2024, оскільки за період з жовтня 2021 по липень 2024 інфляційні втрати становлять 504588,18, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Отже, правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 3% річних в сумі 100339,28 грн та інфляційні втрати в розмірі 459132,54 грн.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1716137,82, в т.ч.: 1156666,76 грн основний борг, 459132,54 грн інфляційні втрати, 100339,28 грн 3% річних. В позові на суму 53,48 грн слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 25742,07 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1716137,82 грн, в т.ч.: 1156666,76 грн основний борг, 459132,54 грн інфляційні втрати, 100339,28 грн 3% річних. В позові на суму 53,48 грн слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 25742,07 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного

Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец Тех Захід» (вул. Тарасова,17, с.Милуші, Луцький р-н, Волинська обл, 45631, код ЄДРПОУ 43692724) на користь Фізичної особи-підприємця Прокопчука Віталія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1716137,82 грн (один мільйон сімсот шістнадцять тисяч сто тридцять сім гривень 82 коп.) заборгованості, в т.ч.: 1156666,76 грн основний борг, 459132,54 грн інфляційні втрати, 100339,28 грн 3% річних, а також 25742,07 грн (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок дві гривні 07 коп) витрат по сплаті судового збору.

3. В позові на суму 53,48 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 17.09.2024.

СуддяІ. О. Гарбар