Рішення

від 09.09.2024 по справі 904/1885/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024м. ДніпроСправа № 904/1885/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Техлідер" (50106, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., Мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 28, кв. 2; ідентифікаційний код 42743421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозапчастина-КР" (50051, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., вул. Нікопольське шосе, буд. 1; ідентифікаційний код 42859716)

про стягнення 20 000 грн. 00 коп.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Приватне підприємство "Техлідер" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№1808/24 від 29.04.2024) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозапчастина-КР" про стягнення 29 851 грн. 01 коп. - заборгованості за товар, поставлений за Договором від 04.01.2022 №26-22 поставки товару.

Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№25535/24 від 24.05.2024), відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 06.05.2024.

Враховуючи вищевикладене, позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у заявах (вх.№40282/24 від 28.08.2024 та вх.№41624/24 від 04.09.24) просить надати для ознайомлення матеріали справи №904/1885/24 з можливістю здійснення фотокопій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем в якості доказів направлення позовної заяви з додатками відповідачу надано опис вкладення від 26.04.2024 №5006906789600, поштову накладну АТ "Укрпошта" від 26.04.2024 №5006906789600 та фіскальний чек від 26.04.2024 (а.с. 23-25).

Як вбачається, у описі вкладення №5006906789600 позивачем зазначено власне найменування, місцезнаходження та номер телефону.

Надаючи оцінку вказаному опису вкладення судом враховано, що він містить №5006906789600, що відповідає номеру поштової накладної АТ "Укрпошта" від 26.04.2024, у якій в графі "Одержувач" зазначено відповідача - ТОВ "Агрозапчастина-КР" та його місцезнаходження: м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., вул. Нікопольське шосе, буд. 1, а в графі "Відправник" зазначено найменування позивача - Приватного підприємства "Техлідер".

Також суд зауважує, що у вказаній поштовій накладній №5006906789600 зазначено номер телефону одержувача - ТОВ "Агрозапчастина-КР" 0970070667, що відповідає офіційному номеру телефону відповідача, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 35).

Судом до матеріалів справи долучено роздруківку трекінгу з офіційного вебпорталу АТ "Укрпошта" щодо відправлення №5006906789600 з якого вбачається, що поштове відправлення з поштового відділення 50005, м. Кривий Ріг 13.05.2024 було повернуто за зворотною адресою "За закінченням встановленого терміну зберігання" та вручено відправнику 22.05.2024 (50106, м. Кривий Ріг) (а.с.73).

Суд наголошує, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем до позовної заяви додано належні докази її надсилання відповідачу.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 50051, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Нікопольське шосе, буд. 1 на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (а.с. 35).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 29.05.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 07.06.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 60-64)

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 29.05.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 09.09.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Отже, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Приватним підприємством "Техлідер", як постачальником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозапчастина-КР", як покупцем, було укладено договір від 04.01.2022 №26-22 поставки товару (надалі - Договір) (а.с. 13-14).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в заявці та погодженої сторонами письмово в тому числі за допомогою факсимільного або електронного зв`язку, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до пункту 1.2 Договору загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 1.4 Договору загальна сума товару за цим договором становить 300 000 грн. 00 коп.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що поставка здійснюється на умовах: EXW (склад постачальника м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, буд. 20, корп. Д, відповідно до Міжнародних правил по інтерпретації комерційних термінів Інкотермс (редакція 2010).

Відповідно до пункту 2.4 Договору продавець зобов`язаний передати покупцю товар за договором на протязі 10-ти календарних днів з дати погодження заявки.

Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у видатковій накладній.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 7-ми банківських днів з моменту поставки.

Відповідно до пункту 6.2 Договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент підписання та закінчується 31.12.2023 (пункт 11.2 Договору).

Відповідно до пункту 11.3 Договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар в асортименті, зокрема, 20.07.2023, 21.07.2023 та 02.08.2023 на загальну суму 49 675 грн. 99 коп., з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- від 20.07.2023 №244 на загальну суму 8 299 грн. 96 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 15);

- від 21.07.2023 №247 на загальну суму 23 403 грн. 97 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 17);

- від 02.08.2023 №260 на загальну суму 17 972 грн. 06 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.1 6).

Як вбачається, позивачем було сформовано рахунки на оплату за Договором, у тому числі:

- від 19.07.2023 №297 на загальну суму 8 474 грн. 98 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 50);

- від 20.07.2023 №298 на загальну суму 23 403 грн. 97 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 51);

- від 01.08.2023 №315 на загальну суму 17 972 грн. 06 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 52).

В матеріалах справи міститься копія підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2023 по 29.08.2023, а також копії актів звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 22.03.2024 та за період з 01.01.2023 по 23.05.2024 підписані лише позивачем (а.с. 18, 21-22, 43-45).

Також в матеріалах справи міститься довідка позивача про розмір заборгованості відповідача станом на 29.02.2024 відповідно до якої станом на 29.02.2024 заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 851 грн. 01 коп. (а.с. 20).

Крім того, в матеріалах справи містяться копії платіжних доручень відповідача на загальну суму 29 851 грн. 01 коп., а саме:

- від 31.07.2023 №816 на суму 20 000 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 46);

- від 14.09.2023 №879 на суму 3 403 грн. 97 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 47);

- від 02.05.2024 №1231 на суму 2 972 грн. 06 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 48);

- від 05.10.2023 №909 на суму 3 474 грн. 98 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 49).

Матеріали справи містять лист позивача від 22.08.2023 №21/08, яким останній констатує, що за поставлений відповідачеві товар станом на 21.08.2023 існує заборгованість перед позивачем в розмірі 35 629 грн. (а.с. 19).

Позивач стверджує, що відповідачем в повному обсязі проведено сплату за товар, поставлений за видатковою накладною від 21.07.2023 №247 на суму 23 403 грн. 97 коп., та частково, на суму 3 474 грн. 08 коп. проведено сплату за товар, поставлений за видатковою накладною від 20.07.2023 №244, а також частково, на суму 2 972 грн. 06 коп. проведено сплату за товар, поставлений за видатковою накладною від 02.08.2023 №260, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар складає 20 000 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ, що і стало причиною спору та звернення з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з умов Договору (пункт 6.1), строк оплати за поставлений товар є таким, що настав, а саме:

-за видатковою накладною від 20.07.2023 №244 - 31.07.2023 (20.07.2023 + 7 банківських днів);

- за видатковою накладною від 21.07.2023 №247 - 01.08.2023 (21.07.2023 + 7 банківських днів);

- за видатковою накладною від 02.08.2023 №260 - 11.08.2023 (02.08.2023 + 7 банківських днів).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент поставки товару за спірними видатковими накладними) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент поставки товару за спірними видатковими накладними) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; - залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо); - первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг; - первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг; - неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо; - інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо; - дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця; - права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку; - регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні; - господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені; - у разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами; - підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку; - відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи; - копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов`язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством; - вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано видаткові накладні надані первинні документи на загальну суму 49 675 грн. 99 коп., з урахуванням ПДВ, а саме:

- видаткову накладну від 20.07.2023 №244 на загальну суму 8 299 грн. 96 коп., з урахуванням ПДВ;

- видаткову накладну від 21.07.2023 №247 на загальну суму 23 403 грн. 97 коп., з урахуванням ПДВ;

- видаткову накладну від 02.08.2023 №260 на загальну суму 17 972 грн. 06 коп., з урахуванням ПДВ.

Суд звертає увагу, що з наданої позивачем копії видаткової накладної від 20.07.2023 №244, яка підписана обома сторонами, підписи яких скріплено печатками сторін, вбачається, що за вказаною накладною позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 8 299 грн. 96 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.15).

При цьому, як вбачається, первинна редакція позовної заяви містить посилання саме на вказану видаткову накладну від 20.07.2023 №244 на суму 8 299 грн. 96 коп., тоді як у тексті заяви про усунення недоліків на виконання ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху позивач, посилаючись на видаткову накладну від 20.07.2023 №244 зазначає різні суми поставки товару, за вказаною видатковою накладною, зокрема: 8 299 грн. 96 коп. (що відповідає копії видаткової накладної, підписаної обома сторонами, яка надана позивачем) та 8 474 грн. 98 коп. (як вбачається, вказана сума зазначена позивачем у рахунку на оплату від 19.07.2023 №297, в акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2023 по 29.08.2023, що підписаний обома сторонами, а також в актах звіряння за період з 01.01.2023 по 22.03.2024 та з 01.01.2023 по 23.05.2024, що підписані лише позивачем).

Суд дійшов висновку, що складені між позивачем та відповідачем первинні документи - видаткові накладні в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є такими, що підтверджують здійснення господарських операцій по постачанню позивачем відповідачеві товару на суму 49 675 грн. 99 коп., з урахуванням ПДВ (8 299 грн. 96 коп. + 23 403 грн. 97 коп. + 17 972 грн. 06 коп.).

Суд зауважує, що за правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом; рахунок містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати оплату, тобто має інформаційний характер. На це звернув увагу Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.04.2020 у справі № 915/641/19.

Щодо наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2023 по 29.08.2023, підписаного обома сторонами суд вважає за необхідне зазначити, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.09.2022 у справі №908/2828/19.

Отже, матеріали справи містять первинні документи - видаткові накладні, підписані повноважними представниками обох сторін на загальну суму 49 675 грн. 99 коп., з урахуванням ПДВ.

Враховуючи надані позивачем копії платіжних доручень, з яких вбачається, що відповідачем проведено сплату на суму 29 851 грн. 01 коп., залишок заборгованості становить 19 824 грн. 98 коп. (49 675 грн. 99 коп. - 29 851 грн. 01 коп.).

На час розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 001 грн. 50 коп. - витрат на сплату судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Техлідер" (50106, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., Мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 28, кв. 2; ідентифікаційний код 42743421) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозапчастина-КР" (50051, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., вул. Нікопольське шосе, буд. 1; ідентифікаційний код 42859716) про стягнення 20 000 грн. 00 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозапчастина-КР" (50051, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., вул. Нікопольське шосе, буд. 1; ідентифікаційний код 42859716) на користь Приватного підприємства "Техлідер" (50106, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., Мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 28, кв. 2; ідентифікаційний код 42743421) 19 824 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 98 коп. - заборгованості та 3 001 (три тисячі одна) грн. 50 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

16.09.2024