Рішення

від 16.09.2024 по справі 904/3103/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3103/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" (Полтавська обл., м. Полтава)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Дніпропетровська обл., м. Жовті Води)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 264228,78грн, з якої: 207521,30грн основного боргу, 6966,08грн інфляційних збитків, 28767,55грн пені, 20973,85грн штрафу. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю товару №616/13/5-зв від 15.12.2023 в частині своєчасної та повної оплати за товар.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2024 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

18.07.2024 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені і штрафу та просить в цій частині відмовити в позові.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що вимоги про стягнення пені та штрафу заявлені неправомірно, оскільки сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій.

Станом на 16.09.2024 позивачем не надано відповіді на відзив.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

15.12.2023 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" (далі постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю №616/13/5-зв (далі договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити електророзподільні кабелі, код ДК 021:2015-3132 (вибуховий провід) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору сума (ціна) договору, відповідно до специфікації №1 становить 499688,70грн, крім того податок на додану вартість 20% 99937,74грн. Загальна сума становить 599626,44грн з урахуванням ПДВ 20%.

Приписами пункту 4.2 договору встановлено, що покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.

Згідно з пунктом 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 11.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про закупівлю №616/13/5-зв від 15.12.2023 був чинним протягом спірного періоду.

Специфікацією №1 до договору сторони визначили найменування товару, його технічні характеристики, виробника, одиницю виміру, кількість, ціну та вартість товару яка загалом складає 599626,44грн з ПДВ (а.с. 11 том 1).

На виконання умов договору та специфікації, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 599626,44грн, що підтверджується видатковими накладними №4 від 18.01.2024 на суму 369992,30грн, №5 від 29.01.2024 на суму 92105,14грн, №6 від 29.01.2024 на суму 137529,00грн (а.с. 12-14 том 1).

Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у сумі 300000,00грн, на підтвердження чого надає акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 06.06.2024 (а.с. 16 том 1).

У зв`язку з частковою сплатою поставленого товару, позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. №1/05.06.2024 (а.с. 15 том 1), у якій просив протягом 7 (семи) календарних днів сплатити заборгованість у розмірі 299626,44грн.

Позивач зазначає, що 06.06.2024 відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар у сумі 92105,14грн, на підтвердження чого надав акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 15.07.2024 (а.с. 18 том 1).

Як стверджує позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався в повному обсязі, заборгованість становить 207521,30грн, яку позивач просить стягнути, і наведене є причиною виникнення спору.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, пені, штрафу та інфляційних втрат.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору закупівлі, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 4.2 договору, покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару на суму 599626,44грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи викладене, а також визначений контрагентами у пункті 4.2 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за наведеними видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:

- 18.03.2024 за видатковою накладною №4 від 18.01.2024 на суму 369992,30грн, прострочення з 19.03.2024;

- 29.03.2024 за видатковою накладною №5 від 29.01.2024 на суму 92105,14грн, прострочення з 30.03.2024;

- 29.03.2024 за видатковою накладною №6 від 29.01.2024 на суму 137529,00грн, прострочення з 30.03.2024.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 207521,30грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача залишку заборгованості у розмірі 207521,30грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з пунктом 7.4 договору в розмірі 28767,55грн та штраф у сумі 20973,85грн, а на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить стягнути інфляційні втрати у розмірі 6966,08грн, відповідно до розрахунку (а.с. 19 том 1).

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

З урахуванням пункту 7.4 договору та положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за загальний період з 30.03.2024 по 15.07.2024 на загальну суму 28767,55грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 20973,85грн.

Відповідач з такою позицією позивача не погодився та вказав, що підстави для стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі пункту 7.4 договору відсутні, що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією".

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд звертає увагу, що позивач нарахував відповідачу пеню за загальний період з 30.03.2024 по 15.07.2024 на загальну суму 28767,55грн виходячи з обсягу простроченого зобов`язання і ставки 0,1% від суми боргу за день та штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості на загальну суму 20973,85грн, застосувавши до відносин сторін положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Як вже зазначено вище, пунктом 7.4 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статті 231 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.

Більш того, суд звертає увагу на те, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд наголошує, що у справі №904/3103/24 йде мова саме за грошове зобов`язання, що виключає можливість застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України до спірних відносин.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 30.03.2024 до 06.06.2024 та з 07.06.2024 до 15.07.2024 на загальну суму 6966,08грн.

Суд перевірив складений позивачем розрахунок інфляційної складової. Розрахунок складений з дотриманням вимог чинного законодавства та є арифметично правильним. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6966,08грн є правомірними та обґрунтованими.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3217,30грн.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 264228,78грн, з якої: 207521,30грн основного боргу, 6966,08грн інфляційних збитків, 28767,55грн пені, 20973,85грн штрафу задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" (36014, Полтавська обл., м. Полтава, пл. Павленківська, буд. 3Д, оф. 209, ідентифікаційний код 44062553) 207521,30грн - основного боргу, 6966,08грн - інфляційних втрат та 3217,30грн - витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній Панорама" 28767,55грн пені та 20973,85грн штрафу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 16.09.2024.

Суддя В.О. Татарчук