Рішення

від 11.09.2024 по справі 910/5188/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2024Справа № 910/5188/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 )

до Міністерства юстиції Українии

(вул. Городецького архітектора, 13, м. Київ, 01001)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача нотаріус Кірнас Ірина Володимирівна

( АДРЕСА_2 ;

ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОБРО"

(65088, Одеська область, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 94 А-1;

ідентифікаційний код: 31068755)

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ"

(65098, Одеська область, м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 26;

ідентифікаційний код: 31068755)

про визнання протиправним та скасування наказу №2513/7

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №2513/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Ухвалою від 20.05.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 12.06.2024.

04.06.2024 відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує (тобто, не може визнавати чи не визнавати) дійсність правочинів, які стали підставою для набуття чи припинення майнових і корпоративних прав, за винятком, якщо такі правочини є недійсними в силу закону (нікчемними). За результатами розгляду скарги Центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок від 12.09.2023, яким рекомендовано відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення № 66107456 від 16.01.2023, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною, відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. Колегією встановлено, що державна реєстрація права власності на майстерню проведена приватним нотаріусом Кірнас І.В. з дотриманням порядку державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу, предметом якого є будівля, і під час прийняття такого рішення у приватного нотаріуса Кірнас І.В. не було підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. Відповідачем також зауважено, що позивачем не наведено жодного аргументу та не надано жодного належного та допустимого доказу, які б могли спростувати вказані висновки колегії. До того ж вказаним учасником наголошено, що Міністерство юстиції України у даному випадку не є належним відповідачем у справі.

11.06.2024 позивачем подано відповідь на відзив. Позивач у відповіді на відзив проти правової позиції відповідача надала заперечення. Зокрема, у відповіді на відзив вказано, що підставами для звернення до суду стало прийняття Міністерством юстиції України наказу №2513/7 від 31.10.2023, яким було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення № 66107456 від 16.01.2023, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. З доводів, викладених у скарзі, вбачається незаконність проведеної нотаріусом реєстраційної дії щодо відчуження нерухомого майна, оскільки така реєстраційна дія є наслідком попередніх незаконних дій цього ж державного реєстратора щодо протиправного виключення ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ", що на думку позивача, свідчить про порушення загальних засад державної реєстрації прав. Отже, як вказує заявник, порушення прав та інтересів позивача полягають у тому, що скарга позивача та викладені у ній доводи не були належним чином вивчені та оцінені під час розгляду її розгляду відповідачем, що мало наслідком прийняття немотивованого та необґрунтованого наказу про відмову у задоволенні скарги.

Протокольною ухвалою суду від 12.06.2024 залучено до участі у розгляді справи третіх осіб та відкладено розгляд справи на 03.07.2024.

03.07.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2024.

Протокольною ухвалою від 31.07.2024 суд ухвалив відкласти судове засідання з розгляду судової справи по суті до стадії судових дебатів у справі на 11.09.2024

11.09.2024 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 11.09.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.12.2011 було засновано ТОВ «ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ» (код ЄДРПОУ 38016918, далі - Товариство).

03.06.2016 згідно протоколу загальних зборів № 03.06.2016, вирішено включити ОСОБА_1 до складу учасників Товариства із грошовим внеском 245000,00 грн. (по першому питанню порядку денного).

Згідно протоколу, у зв`язку з входом ОСОБА_1 до складу учасників Товариства, було сформовано Статутний капітал Товариства у розмірі 500000,00 грн. за рахунок внеску ОСОБА_1 та розподілено його наступним чином: - ОСОБА_3 володіє 51% Статутного капіталу Товариства, що складає 255000,00 грн.; - ОСОБА_4 володіє 49% Статутного капіталу Товариства, що складає 245000,00 грн.; Відповідні відомості щодо включення ОСОБА_1 до складу учасників Товариства та зміни щодо статутного капіталу Товариства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

Таким чином, ОСОБА_1 стала учасником Товариства, володіючи 49% статутного капіталу (внесок 245000,00 грн.).

18.08.2023 ОСОБА_1 звернулась до Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) зі скаргою на рішення від 16.01.2023 № 66107456, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. щодо будівлі автогазозаправочної станції, що складається з літ. «А» - автогазозаправочної станції, загальною площею 11, 6 кв.м., огорожі - № 1, 2, пожежного кутка - № 3, блискавковідводу - №4, заправної колонки - № 5, 7, Інфотабла - № 8, ємності пального 10 м3 - № 6, замощення - І, що розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Високий, будинок 26 (двадцять шість), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 624038951101 (надалі - Будівля).

Згідно висновку Колегії, було рекомендовано відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 № 66107456, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав і у приватного нотаріуса Кірнас І.В. під час прийняття такого рішення не було підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.

Наказом Міністерства юстиції України №2513/7 від 31.10.2023 було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 № 66107456, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Позивач з вказаним наказом не погоджується, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відмовлено у задоволенні скарги з формальних підстав.

Звертаючись зі скаргою, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 04.01.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною була проведена реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) за №1005561070020043110 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», якою ОСОБА_1 виключено із складу учасників Товариства та затверджено зменшений розмір статутного капіталу зазначеного Товариства у зв`язку із її виключенням.

Вказана реєстраційна дія в ЄДР була оскаржена позивачем до Міністерства юстиції України.

За результатами розгляду скарги, наказом Міністерства юстиції України №1880/5 від 15.05.2023 «Про задоволення скарги» скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 04.01.2023 №1005561070020043110 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною щодо Товариства.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що шляхом протиправної реєстраційної дії в ЄДР приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірини Володимирівни, позивача було незаконно виключено зі складу учасників Товариства, чим було порушено корпоративні права позивача як учасника Товариства, зокрема право на управління Товариством, відповідно до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту Товариства.

За твердженням позивача, вказана вище протиправна реєстраційна дія в ЄДР №1005561070020043110 від 04.01.2023 створила передумови та надала можливість для подальших протиправних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірини Володимирівни.

На переконанням позивача, в період коли позивач була незаконно виключена в ЄДР зі складу учасників Товариства, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірина Володимирівна мала можливість посвідчити правочин про продаж Товариством Будівлі на підставі рішення вищого органу управління Товариства, яке прийнято без участі позивача та без її згоди, та в подальшому на підставі такого правочину прийняти рішення як державний реєстратор про припинення права власності Товариства на Будівлю.

16.01.2023 між Товариством (як продавцем) в особі директора ОСОБА_5 та ТОВ «ДОБРО» (код ЄДРПОУ 31068755) (як покупцем) в особі директора ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною за реєстровим номером 49.

За вказаним договором купівлі-продажу Товариство продало, а ТОВ «ДОБРО» (код ЄДРПОУ 31068755) купило Будівлю. Вказаний договір купівлі продажу підписано директором Товариства на підставі Рішення №16/23-2 єдиного учасника Товариства від 10.01.2023.

Позивач вказує, що зазначене Рішення єдиного учасника Товариства прийняте без її участі та без повідомлення ОСОБА_1 про заплановане проведення загальних зборів учасників Товариства, оскільки ОСОБА_1

04.01.2023 було незаконно виключено зі складу учасників Товариства на підставі протиправної реєстраційної дії в ЄДР, яку вчинила державний реєстратор - приватний нотаріус Кірнас Ірина Володимирівна.

У зв`язку з посвідченням приватним нотаріусом Кірнас Іриною Володимирівною договору купівлі-продажу від 16.01.2023 щодо продажу Будівлі, державним реєстратором - приватним нотаріусом Кірнас Іриною Володимирівною 16.01.2023 прийнято рішення - припинення речового права (індексний номер рішення № 66107456) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яким припинено право власності Товариства на Будівлю.

Враховуючи прийняття Міністерством юстиції України Наказу № 1880/5 від 15.05.2023 «Про задоволення скарги», яким визнано протиправною та скасовано реєстраційну дію в ЄДР № 1005561070020043110 від 04.01.2023 щодо виключення позивача зі складу учасників Товариства, усі наступні дії/рішення державного реєстратора, які вчинялися/приймалися після 04.01.2023 на підставі рішень вищого органу управління Товариства прийнятих без участі позивача (або без законного повідомлення позивача про заплановане проведення зборів учасників Товариства), як учасника Товариства, також мають розглядатися як незаконні та підлягають скасуванню.

Таким чином, вказане рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кірнас Ірини Володимирівни від 16.01.2023 - припинення речового права (індексний номер рішення 66107456) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо припинення речового права Товариства на Будівлю, прийнято з порушенням вимог законодавства України та статуту Товариства, чим порушено корпоративні права позивача як учасника Товариства, зокрема право на управління Товариством.

Отже, на думку позивача, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кірнас Ірини Володимирівни від 16.01.2023 - припинення речового права (індексний номер рішення 66107456) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо припинення речового права Товариства на Будівлю є недопустимим та підлягає скасуванню (анулюванню) як похідна дія від скасованої реєстраційної дії в ЄДР №1005561070020043110 від 04.01.2023, щодо зміни складу учасників, кінцевих бенефіціарних власників та зменшення розміру статутного капіталу Товариства (відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» № 1880/5 від 15.05.2023 р.).

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із позовом, позивач вказує, що прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Кірнас Іриною Володимирівною рішення від 16.01.2023 (індексний номер рішення № 66107456) щодо припинення речового права Товариства на Будівлю є незаконне, оскільки являє собою продовжуване порушення закону внаслідок попереднього вчинення незаконної реєстраційної дії в ЄДР №1005561070020043110 від 04.01.2023 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу». Також, у скарзі зазначалось, що на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1880/5 від 15.05.2023 «Про задоволення скарги» скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 04.01.2023 №11005561070020043110 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною щодо Товариства, а саме - щодо виключення ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, та, відповідно, поновлено відомості про ОСОБА_1 як про учасника Товариства.

З тверджень позивача вбачається, що всупереч наведеному, продовжуючи порушення вимог законодавства, цим же приватним нотаріусом Кірнас І.В. було проведено оскаржувану реєстраційну дію щодо переходу права власності на об`єкт нерухомого майна. Таким чином, приватним нотаріусом Кірнас І.В. спочатку було протиправно виключено ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, а у подальшому здійснено реєстрацію відчуження нерухомого майна, належного Товариству, за відсутності згоди всіх учасників Товариства, а саме - неправомірно виключеного учасника ОСОБА_1 .

Однак, на переконання позивача, у оскаржуваному наказі та висновку колегії, вказані доводи скаржника не знайшли відповідної оцінки, не досліджено усі обставини справи, висновок містить суто формальний висновок про дотримання приватним нотаріусом вимог законодавства при вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, на думку позивача, з наведеного вбачається незаконність проведеної нотаріусом реєстраційної дії щодо відчуження нерухомого майна, оскільки така реєстраційна дія є наслідком попередніх незаконних дій цього ж державного реєстратора щодо протиправного виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ», порушує загальні засади державної реєстрації прав, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Наразі, зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача у судових засіданнях вбачається, що фактично позивачем заявлено позов, який обґрунтовано необхідністю захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 щодо участі в управлінні товариством, в тому числі, і вирішенні питань відчуження майна суб`єкта господарювання у період, в який останню було незаконно позбавлено корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ". При цьому, оскаржуване позивачем як учасником товариства в Міністерситві юстиції України рішення державного реєстратора стосується саме реєстрації права власності на нерухоме майно, яке було відчужено третьою особою 1 на користь третьої особи 2 на підставі договору-купівлі продажу, укладено на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ" без участі позивачки.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав і у частині 1 статті 1 цього закону передбачено, що його дія поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 зазначеного Закону).

У ч.1 ст.3 вказаного Закону України вказано, що загальними засадами державної реєстрації прав є:1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно приписів ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 16.01.2023) підставами для відмови в державній реєстрації прав є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.

У частині 2 вказаної статті зазначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Як було встановлено вище, 16.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ" (продавець) в особі директора Хомякова О.С та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добро" (покупець) в особі директора Грищенка В.М. було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною за реєстровим номером 49. За вказаним договором купівлі-продажу Товариство продало, а ТОВ «ДОБРО» (код ЄДРПОУ 31068755) купило Будівлю. Вказаний договір купівлі-продажу підписано директором Товариства на підставі Рішення №16/23-2 єдиного учасника Товариства від 10.01.2023.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 16.01.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Добро" на будівлю автозаправочної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №624038951101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66107456 від 16.01.2023).

Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного позивачем жодних обставин, які б вказували на наявність у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. підстав для відмови у внесенні запису про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Добро" на будівлю автозаправочної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №624038951101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66107456 від 16.01.2023) доказово не обґрунтовано.

Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що наявність у даному випадку корпоративного спору, а саме безпідставне виключення позивача зі складу членів товариства, на момент укладення договору щодо відчуження майна товариства ніяким чином не вказує на наявність визначених законом випадків для відмови в здійсненні державної реєстраці прав на нерухоме майно.

До того ж, суд акцентує увагу позивача на те, що фактично позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на непогодженні останньої, як учасника товариства, із правочином щодо відчуженням майна юридичної особи за договором від 16.01.2023, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добро". При цьому, фактично вимоги про недійсність означеного договору-купівлі продажу позивачем в межах розглядуваної справи не заявлялись. Доказів звернення з окремими позовом про визнання недійсним договору, укладеного між третіми особами, матеріали справи не містятять.

В контексті означеного сліз вернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, а також з урахуванням ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду вказано, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Також за висновком Великої Палати Верховного Суду інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

В розрізі наведеного суд також вважає за доцільне погодитись із Міністерством юстиції України, що зміст спірних правовідносин вказує на відсутність порушень прав позивача саме з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне акцентувати, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проте, у даному випадку з урахуванням дійсного змісту, характеру спірних правовідносин та суті спору, що стосується непогодження ОСОБА_1 , як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", із відчуженням товариством належного його майна, задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги" ніяким чином не влинуло б на корпоративні права позивача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2024

Суддя М.О. Лиськов