Рішення

від 17.09.2024 по справі 910/4148/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2024Справа № 910/4148/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" (Україна, 04128, м. Київ, вул. Синьоозерна, буд. 1/50; ідентифікаційний код: 34999887)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітсфера" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 4А, оф. 1; ідентифікаційний код: 35678422)

про стягнення 73 143,34 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітсфера" (далі - відповідач) про стягнення 73 143,34 грн, з яких 70 685,54 грн заборгованості, 1 619,53 грн 3% річних та 838,27 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, буд. 4А, оф. 1.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 09.04.2024 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

30.04.2024 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.04.2024, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу та повернуто у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.04.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітсфера" (далі - відповідач, постачальник) була досягнута усна домовленість, за якою відповідач зобов`язався здійснити продаж металевих виробів, а позивач, у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах передоплати.

На виконання зазначеної домовленості відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000512 від 19.06.2023 на суму 90 622,50 грн.

Позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 20.06.2023 № 871.

Відповідачем було поставлено позивачу частину товару, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000086 від 25.07.2023 на суму 7 249,80 грн та видатковою накладною № РН-0000104 від 06.12.2023 на суму 12 687,16 грн.

Як зазначає позивач, в порушення досягнутої домовленості, відповідач взяті на себе зобов`язання виконав не в повному обсязі, оплачений позивачем товар вартістю 70 685,54 грн не поставив.

19.02.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою Вих. №136 від 16.02.2024, якою вимагав в семиденний строк від дня отримання відповідачем цієї вимоги повернути попередню оплату в розмірі 70 685,54 грн, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки в повному обсязі. Факт відправлення вимоги підтверджується накладною №0421600072078.

З огляду на те, що відповідач не повернув суму попередньої оплати, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 70 685,54 грн попередньої оплати з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами частин 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт перерахування позивачем в якості попередньої оплати товару на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 90 622,50 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 871 від 20.06.2023.

Відповідачем, у свою чергу, здійснено дві поставки товару, 25.07.2023 на суму 7 249,80 грн та 06.12.2023 на суму 12 687,16 грн. Надалі відповідач припинив виконання взятих на себе зобов`язань з поставки обумовленого сторонами товару, з огляду на що невиконаним залишилось зобов`язання з поставки товару вартістю 70 685,54 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, припис частини другої статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.

Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 19.02.2024 направив відповідачу вимогу від 16.02.2024 № 136, у якій вимагав протягом 7 днів повернути суму попередньої оплати, сплачену згідно рахунку-фактури №СФ-0000512 від 19.06.2023, у розмірі 70 685,54 грн.

Із поданих позивачем доказів (опису вкладення у цінний лист, накладної №0421600072078) вбачається, що зазначена вимога була прийнята до відправлення поштовим оператором 19.02.2024.

У відповідності до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку), зокрема, місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

З огляду на те, що вимога № 136 від 16.02.2024 була направлена на адресу відповідача 19.02.2024, а пересилання поштового відправлення в межах міста Києва здійснюється у 2-денний строк, то відповідач (в порядку статті 530 Цивільного кодексу України) повинен був повернути позивачу передоплату в сумі 70 685,54 грн у строк до 28.02.2024.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження повернення відповідачем суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 70 685,54 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 619,53 грн 3% річних та 838,27 грн інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що сторони не узгодили порядок і строк повернення попередньої оплати у випадку невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, до визначення моменту виникнення грошового зобов`язання підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять належним чином засвідчену копію вимоги №136 від 16.02.2024, у якій позивач вимагав повернути попередню оплату в сумі 70 685,54 грн. Водночас докази вручення зазначеної вимоги відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Так, судом встановлено, що останнім днем строку повернення попередньої оплати, з урахуванням дати відправлення позивачем вимоги №135 та строків пересилання поштової кореспонденції, є 28.02.2024, відтак прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання почалось 29.02.2024.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірними, з огляду на невірне визначення позивачем моменту, з якого грошове зобов`язання відповідача стало простроченим.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, а саме за період з 29.02.2024 по 28.03.2024, суд встановив, що стягненню на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 353,43 грн та 3% річних у сумі 168,02 грн, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у встановлених судом розмірах.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 70 685,54 грн, інфляційних втрат у розмірі 353,43 грн та 3% річних у розмірі 168,02 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 947,83 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 80,17 грн залишається за позивачем.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість у частині п`ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги від 01.01.2024, Додаткової угоди № 1 від 12.02.2024 до Договору № б/н про надання правової допомоги від 01.01.2024, Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.03.2024 на суму 15 000,00 грн та прибуткового касового ордеру № б/н від 29.03.2024 на підставі Акту від 29.03.2024 на суму 15 000,00 грн.

Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку відзиву чи клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Водночас суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.03.2024, адвокатом надано, а позивачем прийнято правову допомогу загальною вартістю 15 000,00 грн, на надання якої було затрачено 6,5 годин часу.

В якості складових наданої правничої допомоги зазначено, зокрема, виїзд за місцезнаходженням клієнта, аналіз обставин, викладених клієнтом, ознайомлення з наявними документами та аналіз законодавства, аналіз судової практики, вироблення правової позиції (пункт 1); підготовка вимоги про виконання зобов`язання за усним договором поставки будівельних матеріалів у позасудовому порядку до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітсфера» (пункт 2), на надання яких адвокатом було затрачено 3,5 годин часу. Окрім того, в пункті 5 Акту вказано про участь представника у суді першої інстанції до закінчення розгляду справи по суті судом першої інстанції, без зазначення витраченого часу, та оцінено в 2 000,00 грн.

За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень та обсягу поданих доказів.

Суд вважає відсутніми підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат у вищезазначеній частині, з огляду на їх необґрунтованість. В межах цієї справи обґрунтованими та необхідними послугами, які були надані позивачеві адвокатом Попченковою І.М., були послуги зі здійснення розрахунків заборгованості (пункт 3), підготовки позовної заяви, а також підготовки документів та направлення до суду (пункт 4), на надання яких адвокатом було затрачено 3 години часу, загальна вартість яких складає 6000,00 грн.

Суд також не вбачає підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат у зв`язку з участю представника у суді першої інстанції до закінчення розгляду справи по суті судом першої інстанції (пункт 5 Акту), оскільки дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому представник позивача в принципі не могла приймати участь у судовому засіданні.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом позивачу послуг, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими та пов`язаними з розглядом цієї справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 6 000,00 грн.

Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 5841,16 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9158,84 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітсфера" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 4А, оф. 1; ідентифікаційний код: 35678422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" (Україна, 04128, м. Київ, вул. Синьоозерна, буд. 1/50; ідентифікаційний код: 34999887) заборгованість в розмірі 70 685 (сімдесят тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн 54 коп., інфляційні втрати в розмірі 353 (триста п`ятдесят три) грн 43 коп., 3% річних у розмірі 168 (сто шістдесят вісім) грн 02 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 947 (дві тисячі дев`ятсот сорок сім) грн 83 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 841 (п`ять тисяч вісімсот сорок одна) грн 16 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 80,17 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 9 158,84 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.09.2024

Суддя О.В. Нечай