Рішення

від 17.09.2024 по справі 910/4107/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2024Справа № 910/4107/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Київського міського центру зайнятості (Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47 Б; ідентифікаційний код: 03491091)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатіс Фекторі" (Україна, 03057, м. Київ, вул. Довженка Олександра, буд. 3; ідентифікаційний код: 43736897)

про стягнення 22 574,17 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатіс Фекторі" (далі - відповідач) про стягнення 22 574,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплачена ОСОБА_1 допомога по безробіттю в розмірі 22 574,17 грн підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03057, м. Київ, вул. Довженка Олександра, буд. 3.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 09.04.2024 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

18.04.2024 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.04.2024, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу та повернуто у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.04.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.04.2022 ОСОБА_1 на підставі наказу №15 було звільнено з посади менеджера адміністрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатіс Фекторі" (далі - відповідач) за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

21.07.2022 через Єдиний портал державних послуг Дія до Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості звернулась ОСОБА_1 із заявами про надання їй статусу безробітної та про отримання фінансової допомоги по безробіттю.

Наказом Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості №НТ220808 від 08.08.2022 ОСОБА_1 надано статус безробітної та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Наказом Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості № НТ НТ220817 від 17.08.2022 ОСОБА_1 скорочено виплату допомоги по безробіттю з 16.08.2022 по 30.08.2022.

Наказом Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості №НТ220908 від 08.09.2022 припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітної та припинено виплату допомоги по безробіттю з 07.09.2022.

04.01.2023 ОСОБА_1 повторно звернулась до Святошинського управління Київського міського центру зайнятості із заявами про надання їй статусу безробітної та про отримання фінансової допомоги по безробіттю.

Наказом Святошинського управління Київського міського центру зайнятості №НТ230104 від 04.01.2023 ОСОБА_1 поновлено статус безробітної та поновлено виплату допомоги по безробіттю з 04.01.2023.

Наказом Святошинського управління Київського міського центру зайнятості №НТ230404 від 04.04.2023 припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітної та припинено виплату допомоги по безробіттю з 04.04.2023.

За період перебування на обліку як безробітної, ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю в загальному розмірі 22 574,17 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.09.2023 по справі №761/10542/23 визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатіс Фекторі" № 15 від 19.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 , поновлено її на посаді менеджера адміністрації з 20.04.2022 та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом Святошинського управління Київського міського центру зайнятості №НТ231116 від 16.11.2023 прийнято рішення про відшкодування відповідачем суми матеріальної допомоги, виплаченої безробітній ОСОБА_1 , у зв`язку з поновленням її на посаді за рішенням суду.

17.11.2023 на поштову адресу відповідача направлено претензію Святошинського управління Київського міського центру зайнятості № 275.1-3883/23 про необхідність повернення матеріальної допомоги, виплаченої безробітній ОСОБА_1 , у розмірі 22 574,17 грн.

Однак будь-якої відповіді на вказану претензію відповідач не надав, як і не відшкодував в добровільному порядку суму коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 22 574,17 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Пунктами 2, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що суб`єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; об`єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім`ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону; страховий випадок - це, зокрема, подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видом забезпечення за цим Законом, серед іншого, є допомога по безробіттю.

За визначенням, наведеним у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили (пункт 2); подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг (пункт 3).

З наведеним кореспондуються приписи статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", згідно з якими виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (пункт 2); подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (пункт 10).

Частиною першою статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 втратила роботу з незалежних від неї обставин та в установленому законодавством порядку була зареєстрована як безробітна. Позивач за період з 08.08.2022 по 06.09.2022 та з 04.01.2023 по 03.042023 виплатив ОСОБА_1 допомогу по безробіттю в загальному розмірі 22 574,17 грн, що вбачається з Акту № 101 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 09.11.20223 та Довідок-розрахунків №07-1878/10-21/23 від 10.11.2023 та №07-1879/10-21/23 від 10.11.2023.

Також матеріали справи свідчать про те, що призначення, звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 здійснювалося відповідачем, який по відношенню до неї є роботодавцем у розумінні частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування суми виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг безробітній у разі поновлення її на роботі за рішенням суду.

Суд відзначає, що обов`язок роботодавця відшкодувати центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Положеннями частин 1, 2 статті 8 та частини 6 статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (п.п. 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 № 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").

З наведених норм законодавства вбачається, що основні функції Фонду, виконувані Державною службою зайнятості України (територіальним органом якої є позивач у цій справі), мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Такий правовий статус Фонду, визначений наведеними нормами чинного законодавства, дає підстави для висновку про те, що центр зайнятості, діючи як виконавча дирекція Фонду, як юридична особа публічного права, може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин (зокрема під час здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 813/9165/13-а.

Зважаючи на те, що наказом відповідача від 14.09.2023 № СФ00000006 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.09.2023 по справі № 761/10542/23, то виплачена їй позивачем сума допомоги по безробіттю - 22 574,17 грн за період з 26.05.2016 по 16.05.2017 підлягає стягненню з відповідача як з роботодавця безробітного, поновленого на роботі за рішенням суду.

Аналогічна позиція щодо стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з роботодавця викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/12913/17, від 22.03.2018 у справі № 914/913/17 та від 12.07.2018 у справі № 914/586/17.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 22 574,17 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатіс Фекторі" (Україна, 03057, м. Київ, вул. Довженка Олександра, буд. 3; ідентифікаційний код: 43736897) на користь Київського міського центру зайнятості (Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47 Б; ідентифікаційний код: 03491091) суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 22 574 (двадцять дві тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн 17 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.09.2024

Суддя О.В. Нечай