Рішення

від 11.09.2024 по справі 916/2508/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2508/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кем-Флайт" (код ЄДРПОУ 42944146,01021, м. Київ, узвіз Кловський, буд. 5)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73009, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, оф. 19)

про стягнення 57297,00 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Міськова Ірина

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Кем-Флайт" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про стягнення 57297,00 грн. заборгованості.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки від 21.08.2019 №2108/19 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою суду від 07.06.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

20.06.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення справи №916/2508/24 до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 24.06.2024 задоволено клопотання відповідача, призначено розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи призначено на 10.07.2024.

У судовому засіданні 10.07.2024 господарський суд оголосив перерву до 13 год. 00 хв. 17.07.2024.

Ухвалою суду від 08.07.2024 було задоволено клопотання позивача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Водночас, у зв`язку з нестабільним з`єднанням з медіа-сервісом не вдалось провести судове засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.07.2024, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки та відкладено судове засідання на 11.09.2024

У судове засідання 11.09.2024 з`явилася представник позивача, яка підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвали суду у цій справі були доставлені відповідачу до його електронного кабінету.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 11.09.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 21.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кем-Флайт" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (далі - покупець) було укладено договір поставки №2108/19.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується протягом строку дії цього договору поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) на підставі замовлення в кількості і в строки згідно умов цього договору.

За умовами п. 1.2. договору, постачальник зобов`язується передати товар покупцеві в узгодженій кількості, асортименті, ціні, згідно замовлення покупця, що відповідає можливостям постачальника на день замовлення. Замовлення покупця надсилається постачальнику на електронну пошту, факсом або поштовим відправленням, не пізніше ніж за 7 (сім) робочих днів до бажаної дати поставки. Після отримання такої заявки, постачальник підтверджує можливість поставки не пізніше ніж за 3 (три) робочих дні до вказаної покупцем дати поставки. У випадку неможливості здійснення поставки, постачальник інформує покупця у порядку та у строки, вказані у цьому пункті.

Згідно з п. 1.3. договору, ціна, кількість і асортимент товару (партії товару) узгоджується сторонами шляхом підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на передачу товару. Підписи уповноважених представників сторін на накладній повинні бути скріплені печатками сторін. Зазначені накладні на всі партії товарів є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору, постачальник зобов`язаний передати покупцеві товар за узгодженими сторонами цінами, у кількості та асортименті згідно п. 1.2, 1.3. цього договору. Зобов`язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з дати поставки товару покупцеві, що підтверджується відміткою у видатковій накладній про приймання товару покупцем.

Згідно з п.3.5. договору, товар та товаросупровідні документи передаються уповноваженому представнику покупця за умови наявності у нього належним чином оформлених документів, що підтверджують його право на приймання товару.

За умовами розділу 4 договору, ціна одиниці товару, а також узгоджена сторонами вартість всієї партії товару вказуються у видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору. Покупець здійснює оплату замовленого товару шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський поточний рахунок постачальника в наступні строки, виходячи з домовленості сторін: в розмірі 100% (ста відсотків) загальної вартості товару, яка була вказана в рахунку-фактурі на партію товару, не пізніше 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. В разі прострочення оплати товару, з моменту прострочення оплати, поставка наступних партій товару може призупинятися постачальником і не здійснюватися до повного погашення заборгованості покупця по поставлених партіях товару. В такому випадку постачальник не відповідає за прострочення в поставці товарів. У разі наявності заборгованості покупця за поставлений йому постачальником товар, кошти, що надходять на рахунок постачальника, зараховуються на погашення такої заборгованості по мірі утворення останньої і не є попередньою оплатою за здійснення поставок наступних партій товару. В разі систематичного (більше двох разів) прострочення в оплаті поставленого товару порядок розрахунків за цим договором змінюється на попередню оплату і покупець отримує товар тільки після повної оплати товару, який належить до поставки постачальником. Ціна договору складається з суми вартостей усіх партій товарів, які буде поставлено постачальником покупцю протягом терміну дії даного договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 7.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині оплати отриманого товару та сплати санкцій за порушення цього договору, відшкодування збитків - до повного виконання зобов`язань сторонами.

Відповідно до 7.2. договору, у разі відсутності письмового повідомлення сторонами один одного протягом п`яти днів до закінчення строку дії договору про припинення його дії, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

21.08.2019 між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки №2108/19 від 21.08.2019, в якій сторони домовились доповнити п. 4.2. підпунктом 4.2.1. Договору виклавши його у наступній редакції:

4.2.Покупець здійснює оплату замовленого товару шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський поточний рахунок постачальника в наступні строки, виходячи з домовленості сторін.

4.2.1.Товар за асортиментом "Побутова техніка" в розмірі 100% (ста відсотків) загальної вартості товару, яка була вказана в рахунку-фактурі на партію товару, не пізніше 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару постачальником, що підтверджується відміткою у видатковій накладній про приймання товару покупцем. Товар за асортиментом "Товари для відпочинку" після реалізації кожної одиниці товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника один раз на 14 (чотирнадцять) календарних днів.

Додаткова угода підписана між стронами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 57297,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 08.06.2021 №КМ-00001664.

В матеріалах справи також наявна товарно-транспортна накладна №Р1664 від 08.06.2021.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів поставки, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахуванням обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 251 - 253 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 254 ЦК України, до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

З огляду на викладені вище приписи цивільного законодавства суд зазначає, що строки розраховуються роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Проте, договір поставки товарів № 2108/19 від 21.08.2019 з урахуванням додаткової угоди №1 від 21.08.2019 не встановлює строків, протягом яких ТОВ "Строй Опт" має оплатити товар.

Як слідує з матеріалів справи, за видатковою накладною №КМ-00001664 від 08.06.2021 відповідачу було поставлено товари для відпочинку.

При цьому, згідно п.п.4.2, 4.2.1 додаткової угоди №1, покупець здійснює оплату замовленого товару за асортиментом "Товари для відпочинку" після реалізації кожної одиниці товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника один раз на 14 календарних днів.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що лексичне значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у п. 4.2.1 додаткової угоди №1 до договору обставина може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність п.4.2.1 додаткової угоди до договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже три роки, що є явно несправедливим.

За наведеного суд констатує, що оскільки строк оплати товару у договорі визначений не був, оплата товару не залежить від події, яка має неминуче настати.

Приймаючи до уваги наведене, господарський суд вважає, що положення п.4.2.1 додаткової угоди №1 до договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати товару, в зв`язку з чим останній мав бути оплаченим негайно після його прийняття згідно ч.1 ст.692 ЦК України.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до усталеної судової практики, зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Це правило діє якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи, що в договорі поставки не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк виплати визначається ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 922/3274/20.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язувався протягом строку дії договору поставити та передати у власність покупцеві товар, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.

Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази щодо повернення відповідачем товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, а також здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за накладною.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 57297,00 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73009, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, оф. 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кем-Флайт" (код ЄДРПОУ 42944146, 01021, м. Київ, узвіз Кловський, буд. 5) - 57297 (п`ятдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім) грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 16 вересня 2024 р.