Ухвала

від 17.09.2024 по справі 711/7017/24

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/7017/24

Провадження №2-о/711/198/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,

в с т а н о в и в:

Заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт належності йому договору купівлі-продажу від 27.02.1995р., посвідченого державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Романій Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №3-864.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі за такою заявою слід звернути увагу, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Суди загальної юрисдикції розглядають цивільні справи з дотриманням принципів інстанційної та територіальної юрисдикції.

За загальним правилом позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України).

В той же час для справ окремого провадження законом передбачені особливості визначення територіальної юрисдикції судів. Так, згідно з ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Варто зауважити, що громадянам України гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

За таких обставин чинне законодавство не пов`язує право звернення фізичної особи із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, саме із реєстрацією місця проживання, така заява може бути подана за місцем фактичного проживання, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до а. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання фізичної особи це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою в Україні здійснюється декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, зобов`язаний протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Декларування місця проживання особи це повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

За змістом п. 3, 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022р. №265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради. Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, на теперішній час законодавчо чітко регламентовано визначення місця проживання фізичної особи, за яким з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції у випадках, коли фізична особа має кілька місць проживання або у випадку, коли фактичне місце проживання не збігається з зареєстрованим. Отже слід виснувати, що особа може мати декілька місць проживання/перебування, але водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024р. у справі №554/7669/21 виснував, що «в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.»

Тлумачення змісту ч. 1 ст. 316 ЦПК України з урахуванням принципу розумності та правової визначеності в контексті положень цивільного процесуального законодавства, які регулюють загальні правила визначення територіальної юрисдикції (ст.ст. 27, 28 ЦПК України), а також завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України), свідчить, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, має подаватись до суду за місцем фактичного проживання фізичної особи, яке задеклароване (зареєстроване) у встановленому законом порядку, оскільки тільки у такому випадку суд має можливість здійснювати офіційне листування з фізичної особою за такою адресою її місця проживання з дотриманням вимог закону.

Відповідно доч.3ст.294ЦПК Українисправи окремогопровадження розглядаютьсясудом здодержанням загальнихправил,встановлених цимКодексом,за виняткомположень щодозмагальності тамеж судовогорозгляду.Інші особливостірозгляду такихсправ встановленіцим розділом.

За таких обставин суд, вирішуючи питання про відкриття провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, має враховувати, що така заява повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями 175177 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтями 294, 318 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Частиною другою статті 318 ЦПК України передбачено, що до заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

За змістом заяви ОСОБА_1 судом встановлено, що він має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває в межах юрисдикції Черкаського районного суду Черкаської області. Своє звернення до Придніпровського районного суду м. Черкаси заявник обґрунтовує тим, що фактично проживає на території м. Черкаси, яка відноситься до юрисдикції такого суду. Натомість, всупереч вимог ч. 5 ст. 177, ч. 3 ст. 294, ч. 2 ст. 318 ЦПК України до заяви не додано жодного доказу на підтвердження обставин фактичного місця проживання заявника на території юрисдикції Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Зазначені обставини перешкоджають суду правильно вирішити питання про прийняття заяви до розгляду з дотриманням вимог щодо підсудності. Тож заявнику необхідно привести його заяву у відповідність до вимог зазначених в цій ухвалі і надати суду заяву з усуненими недоліками, в якій зазначити якими обставинами обґрунтовується звернення заявника саме до Придніпровського районного суду м. Черкаси та надати суду докази на підтвердження фактичного місця проживання заявника (довідка або витяг з реєстру територіальної громади про задеклароване місце фактичного проживання тощо).

За змістом ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 185, 318 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу залишити без руху і надати заявникові строк для усунення недоліків тривалістю у п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

У разі не усунення зазначених в ухвалі недоліків до вказаного строку, заява вважатиметься неподаною і буде повернута заявникові.

Копію ухвали для усунення недоліків надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: В.М. Скляренко