Рішення

від 13.09.2024 по справі 140/6267/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6267/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач-2) в якому просить:

- визнати протиправним та скасування рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №032350027228 від 03.05.2024, щодо відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у України у Волинській області призначити з 25.04.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до трудового та страхового стажу періодів роботи з 01.12.1993 по 01.09.1997 у Фермерському господарстві «Обрій» (код ЄДРПОУ 13362503), згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ГІФУ у Волинській області за призначенням пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» в зв`язку з досягненням 60 років та наявністю стажу роботи більше 30 років, подавши необхідний пакет документів для призначення пенсії.

Рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 03.05.2024 за №032350027228, за принципом екстериторіальності, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з не зарахуванням до мого страхового стажу певних періодів роботи та відповідно через відсутність необхідного страхового стажу 30 років. У вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.12.1993 року по 01.09.1997 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.07.1982 року оскільки відсутня сплата страхових внесків. В листі ГУ ПФУ у Волинській області від 08.04.2024 року №0300603-8/21333 про нараховані сплачені страхові внески ФГ «Обрій» відсутня інформація про сплату внесків за найманого працівника ОСОБА_1 .

Зазначає, що періоди роботи в ФГ «Обрій» чітко зазначені у трудовій книжці, будь-яких зауважень до них у відповідача не було, відповідно відповідач протиправно вимагав надання уточнюючих довідок та відмовив позивачу в зарахуванні наведеного періоду роботи та призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, адже згідно даних внесених до трудової книжки наявний трудовий стаж більше 30 років, а за сплату та нарахування єдиною соціального внеску несе відповідальність роботодавець, повноту якого повинен контролювати орган адміністрування, тобто ГУ ПФУ у Волинській області та ГУ ДПС у Волинській області. Вважає, що саме органи державної влади повніші були вжити заходів для нарахування та стягнення нарахованих, але не сплачених внесків до державного бюджету.

Не зараховуючи період роботи в ФГ «Обрій», відповідач-2 безпідставно нехтує записами завіреними підписом та печаткою, а натомість взагалі викидає цей період з трудової діяльності. Незарахування даного періоду роботи до страхового стажу фактично позбавляє позивача права на зароблену пенсію. Зарахування ж стажу роботи дасть можливість отримувати пенсію в повному розмірі. Звернення за захистом своїх прав до суду є єдиною можливістю забезпечити достойну старість. На підставі вищевикладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 позовну заву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.34).

У відзиві на позовну заяву який надійшов 27.06.2023 через підсистему Електронний суд (а.с.38-40) представник відповідача-2 позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг пенсійного віку 24.03.2024, тому необхідний страховий стаж становить не менше 31 років. За наслідками розгляду наданих документів встановлено що страховий стаж позивача становить 29 років 9 місяців 06 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.12.1993 по 01.09.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1982 (робота у ФГ «Обрій»), оскільки відсутня інформація про сплату внесків.

Таким чином, пенсійним органом жодним чином не порушено законні права ОСОБА_1 , відповідач-2 дів виключно на підставі, в межах та на виконання норм чинного законодавства та правомірно прийнято рішення про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». На підставі вищевикладеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Аналогічну позицію висловив представник відповідача ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 05.07.2024 (а.с.45-47). Крім заперечує позовну вимогу про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області провести призначення пенсії із зарахуванням до стажу спірного періоду роботи, оскільки предметом даного спору є рішення іншого відповідача. Наслідком скасування рішення, прийнятого ГУ ПФУ в Черкаській області за результатами розгляду позовної заяви має бути виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов`язку зарахувати періоди роботи до стажу та здійснити призначення пенсії за віком. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 08.02.2024 року по справі 500/1216/23.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.04.2024 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем проживання) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.11).

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ в Черкаській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за її результатами прийнято рішення №032350027228 від 03.05.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік (а.с.12).

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж, який враховано відповідачем-2 становить 29 років 09 місяців 6 днів.

При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.12.1993 по 01.09.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1982 (робота у ФГ «Обрій»), оскільки відсутня інформація про сплату внесків

Не погоджуючись із рішення відповідача-2, щодо не зарахування вищезгаданого страхового стажу ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, зокрема по інвалідності що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. При цьому підставою для такої відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу, оскільки період: з 01.12.1993 по 01.09.1997 не зарахований у зв`язку з відсутньою інформацією про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Однак суд не погоджується з такою позицією пенсійного органу з огляду на наступне.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

У розумінні статті 1 названого Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частинами шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення).

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї страхових внесків, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а та ін.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2024 року пенсія за віком після досягнення віку 60 років призначається за наявності страхового стажу 31 рік.

З огляду на вказані вище норми пенсійного законодавства особа, для набуття права на пенсію за віком з 1 січня 2024 року, повинна досягти 60 років та мати загальний страховий стаж не менше 31 років.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637). За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до відповідача надав копію трудової книжки НОМЕР_3 (а.с.14-19).

Як слідує із відомостей наявних у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.12.1993 прийнятий на роботу різноробочим по переводу в Фермерське господарство «Обрій» (наказ №4к від 01.12.1993) та звільнений з роботи 01.09.1997 на підставі п.1 ст.3 Кодексу Законів про Працю України за згодою сторін (наказ №10 від 01.09.1997) (а.с.21-зворот).

Суд зауважує, що вказаний період містить чіткі записи про трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи. Проте, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача усі періоди роботи: з 01.12.1993 по 01.09.1997 в Фермерське господарство «Обрій».

Також суд зауважує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця, та відповідальність за оформлення і їх ведення покладено також на роботодавця, відтак у позивача відсутній обов`язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї.

У даному випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд констатує, що записи у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 25.07.1982 у період трудової діяльності з 01.12.1993 по 01.09.1997 в Фермерське господарство «Обрій» виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені печаткою роботодавця, з посиланням на накази роботодавця, а відтак заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301.

Отже, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірні періоди роботи, які зазначені вище (з 01.12.1993 по 01.09.1997).

Наявність інших довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення, дій чи бездіяльності органу пенсійного фонду щодо відмови в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Також, слід зауважити, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що дії відповідача-2 щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.12.1993 по 01.09.1997 в Фермерське господарство «Обрій» які призвели до порушення права позивача на призначення пенсії, слід визнати протиправними, та як наслідок визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Черкаській області №032350027228 від 03.05.2024.

Щодо вимоги позивач про зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у України у Волинській області призначити з 25.04.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до трудового та страхового стажу періодів роботи з 01.12.1993 по 01.09.1997 у Фермерському господарстві «Обрій» (код ЄДРПОУ 13362503), згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 , суд виходить з наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 16.09.2015 по справі №21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком відповідачі діяли необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний страховий стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію позивачу за віком.

Разом з тим, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Черкаській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.

Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1993 по 01.09.1997 в Фермерському господарстві «Обрій», є саме ГУ ПФУ в Черкаській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення про відмову.

Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як суб`єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення/перерахунку).

Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Черкаській області №032350027228 від 03.05.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1993 по 01.09.1997 в Фермерському господарстві «Обрій» та повторно розглянути заяву позивача від 25.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн. згідно з квитанцією від 14.06.2024 (а.с.10), який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.

Відтак, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

При цьому, на думку суду, судові витрати необхідно стягнути саме з ГУ ПФУ в Черкаській області, позаяк судом задоволена самостійна позовна вимога немайнового характеру, та саме внаслідок прийняття відповідачем-2 спірного рішення були порушені права позивача. Також суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права обраного судом.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23, код ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №032350027228 від 03.05.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.12.1993 по 01.09.1997 в Фермерському господарстві «Обрій» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський