Рішення

від 16.09.2024 по справі 160/19312/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 рокуСправа №160/19312/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідінстю.

Суть спору: 17.07.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО», в якій позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 38 432, 35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 38432, 35 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Витребувано у Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, серед іншого, докази того, що відповідачем було необґрунтовано відмовлено у працевлаштуванні інвалідів за їх зверненнями чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» витребувано, серед іншого, докази створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2023 році; розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу в 2023 році помісячно (згідно з Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 №286, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722); копії всіх штатних розписів за 2023 рік; інформацію про кількість вакансій для інвалідів у 2023 році; копії всіх звітів за ф. №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)за 2023 рік, з відміткою про їх прийняття відповідним центром зайнятості; у випадку працевлаштування інвалідів - належним чином завірені накази на їх призначення та належним чином завірену копію трудової книжки таких осіб.

Також, суд витребував у Дніпропетровського обласного центру зайнятості письмові пояснення про те, чи подавались Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» (ідентифікаційний код: 42858686) до Дніпропетровського обласного центру зайнятості чи іншого центру зайнятості звіти за ф. №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2023 рік, а також інформацію про випадки відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» (ідентифікаційний код: 42858686) у працевлаштуванні інваліда за його зверненням чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.

18 липня 2024 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовує свої заперечення тим, що Товариством з обмеженою ідповідальністю «Водолійко» у 2023 році працевлаштовано особу з інвалідністю, тим самим виконано норматив встановлений частиною 1 статті 19 Закону України №875- ХІІ.

16 серпня 2024 року через підсистему «Елетронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення на підтвердження заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» перебуває на обліку за місцем реєстрації у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідачем не подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік за формою № 3-ПН.

Як вбачається з матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2023 рік склала 10 осіб.

Фонд оплати праці штатних працівників за 2023 рік - 768 646, 99 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника - 76 864, 70 грн.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 38432,35 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно з ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

У силу ч. 3 ст. 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» видно, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (надалі Порядок №316) та Порядку її подання.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Закон не покладає обов`язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Порядком №316 встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Попри те, що зазначені вимоги законодавства відповідачем не дотримано, за відсутності в матеріалах справи доказів протилежного, а саме - звітів форми 3-ПН, відповідач здійснив у 2023 році заходи щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Так, судом встановлено, що в 2023 році на ТОВ «Водолійко» працювала особа з інвалідністю згідно нормативу, визначеного Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що підтверджується копією наказу (розпорядження) від 27.09.2023 року №8-0000000049 про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №004693, відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 4 квартал 2023 року.

Отже, з зазначених обставин справи видно, що відповідач у 2023 році здійснив усіх залежних від нього заходів по працевлаштуванню інвалідів на створені ним вакантні робочі місця, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення з останнього адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 160/4443/19.

Окремо, суд звертає увагу суду, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 затверджений Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.

Цей Порядок визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - суб`єкти господарювання), щодо виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Предметом проведення перевірки є виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю (п. 2 Порядку №70).

З п. 9 Порядку №70 вбачається, що позапланова перевірка може бути проведена незалежно від кількості раніше проведених перевірок, зокрема, за інформацією, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, наданою територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що отримана ним від Пенсійного фонду України в установленому порядку та за визначеною формою.

Абзацами 1-3 п. 15 Порядку №70 встановлено, що за результатами проведення планової або позапланової перевірки посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, складають акт за формою, затвердженою Мінекономіки.

Посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, зазначають в акті перевірки інформацію про стан дотримання суб`єктом господарювання законодавства, а у разі його недотримання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт.

Крім того, в акті перевірки зазначається розрахунок виконання/невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за період, за який проводиться перевірка.

Відповідно до наведеного вище, обставини щодо невиконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідно і для накладення на такого роботодавця адміністративно- господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, повинні бути підтверджені актом перевірки органу Держпраці.

У постанові Верховного Суду від 21.11.2022 року e справі №400/3957/21 зазначено, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду вказала, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином позивачем передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

До матеріалів справи долучено лише сам розрахунок, який здійснений виключно на підставі даних податкової звітності відповідача, а також інформація щодо неподання відповідачем у 2023 році звітності за формою 3-ПН (затверджена наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022, що набрав чинності з 07.07.2022), які самі по собі не доводять невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

За ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України до суб`єктів господарювання за порушення ними здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин відсутні підстави для застосування відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, ідентифікаційний код: 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДОЛІЙКО» (місцезнаходження: 51215, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Покровська, буд.3А, ідентифікаційний код: 42858686) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон