Рішення
від 16.09.2024 по справі 160/15933/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 рокуСправа №160/15933/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Екона" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

19.06.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Екона" до Дніпровської митниці, з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UА110050/2024/000182;

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості №UА110050/2024/000094/1 від 10.06.2024;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці судові витрати у розмірі 4 844,80 грн за подання позовної заяви до суду та витрати у розмірі 10 914,00 грн на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою митного оформлення товару, придбаного за умовами контракту №16 від 09.12.2019 (далі Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА» (далі за текстом ТОВ «ТД ЕКОНА»/позивач), як покупцем, та SHANDONG ZHONGYUAN FOODS CO., LTD (Китай), як продавцем, позивач подав 06.06.2024 року до Дніпровської митниці електронну митну декларацію №24UА110050002565U4, а також всі передбачені митним законодавством обов`язкові документи.

Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченимМитним кодексом України, а саме - за ціною договору.

Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення №UA110050/2024/000094/1 від 10.06.2024 про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом разом з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UА110050/2024/000182.

Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржувані рішення Дніпровської митниці є протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання. А тому такі рішення підлягають скасуванню.

Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеними рішеннями про коригування митної вартості товару та просить їх скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 р. справу № 160/15933/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

08.07.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці надійшов відзив проти позову.Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Тернопільською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 24UA110050002565U4 від 06.06.2024 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110050/2024/000094/1 від 10.06.2024 р., а саме:

1) Відповідно до пункту 3 Контракту інвойс має містити посилання на Проформу- інвойс та Контракт, однак посилання на проформу-інвойс у рахунку від 10.03.2024 № ZY042405 відсутнє.

Для підтвердження митної вартості декларантом надано платіжні інструкції №200 від 01.02.2024 на суму 840 дол.США та №207 від 15.05.2024 на суму дол.США 840 дол.США, тобто на загальну суму 1680 дол.США.

Однак, загальна сума за рахунком проформою №ZY042405 від 30.01.2024, на який йдеться посилання в платіжних документах складає 15510,00 дол.США, Рахунок- фактура (інвойс) №ZY042405 від 10.03.2024 також містить інформацію про суму 15510,00 дол.США, при цьому в інвойсі зазначено умови оплати 20% передоплата та 80% після пред`явлення копії коносаменту.;

2) Відповідно до пункту 4 Контракту обов`язок по навантаженню товару на транспорт перевізника покладається на Продавця.

Однак, відповідно до наданого розрахунку вартості від 10.05.2024 № CLL390/24 у вартість товару включено лише вартість транспортування товару до порту (Truck to the port). Зазначене викликає сумніви щодо включення у вартість товару всіх складових митної вартості.;

3) Відповідно до наданої до митного контролю заявки від 25.02.2024 № СLL18214 зазначено: ПОГОДЖЕНИЙ ФРАХТ НА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВКЛЮЧАЄ: 203490,00 грн. фрахт QINGDAO GDANSK; 238260,00 грн. локальні витрати в порту GDANSK, доставка залізницею GDANSK Новомосковськ, автодоставка Новомосковськ Дніпро.

ПОРЯДОК ОПЛАТИ - До вивозу з порту.

Декларантом не надано платіжні документи, які підтверджують факт оплати за доставку товару з порту QINGDAO GDANSK.

Однак, відповідно до наданих рахунків №CLL390/24 від 10.05.2024 та № CLL390.1/24 від 12.05.2024 відсутні відомості щодо вартості послуги з автодоставки за маршрутом Новомосковськ Дніпро. Суми, наведені у рахунках, не співпадають із сумами, зазначеними у заявці, оскільки не враховують вартість перевезення за маршрутом Новомосковськ Дніпро, як це зазначено у Заявці. Рахунок щодо вартості послуги з автодоставки за маршрутом Новомосковськ Дніпро не надано. Зазначене може свідчити про наявність додаткових рахунків та заявок, які до митного контролю не надані.;

4) Крім зазначеного, у Порту прибуття Гданськ здійснюються послуги з навантаження, розвантаження, перевантаження та обробку вантажів (контейнерів), відомості про які у заявці від 25.02.2024 № СLL18214 та рахунках №CLL390/24 від 10.05.2024 та № CLL390.1/24 від 12.05.2024 відсутні. Зазначені послуги є складовими митної вартості у відповідності до положень статті 58 МКУ.;

5) У заявці від 25.02.2024 № СLL18214 зазначено терміни оплати «До вивозу з порту». Тобто декларант мав надати документи, що підтверджують оплату транспортних витрат. Поряд із зазначеним, умови оплати вказані у заявці та рахунках не кореспондуються, що викликає сумніви у справжності зазначених документів.;

6) Згідно графи №2 наданих залізничних накладних від 19.05.2024 №31507304 та №31507305 зазначено станцію відправлення Гливіце (Польша). Транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів за маршрутом Гданськ - Гливице порт до митного контролю не надано;

7) Крім того, у рахунках №CLL390/24 від 10.05.2024 та № CLL390.1/24 від 12.05.2024 зазначено, сплатити згідно договору від 23.10.2018 №К-213/18 до 10.05.2024 та 12.05.2024.

Однак, декларантом 06.06.2024 разом з МД не надано платіжні документи, які підтверджують факт оплати за доставку товару.;

8) Надана декларантом Довідка про транспортні витрати №CLL18214 від 20.05.2024 містить інформацію про вартість перевезення на загальну суму 318 234,82 грн., яка з урахування вказаних числових розбіжностей не може бути взята до уваги. Крім того, дана довідка не передбачена жодним пунктом договору від 23.10.2018 №К-213/18, що свідчить про надання довідкової інформації, та приховування достовірної інформації, що міститься у первинних бухгалтерських документах.

Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Дніпровської митниці разом з митною декларацією (МД) №24UA110050002565U4 від 06.06.2024 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.

Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА» (далі за текстом ТОВ «ТД ЕКОНА»/позивач), як покупцем, та SHANDONG ZHONGYUAN FOODS CO., LTD (Китай), як продавцем, укладено контракт поставки №16 від 09.12.2019, розділом 1 якого визначено, що продавець продає, а покупець купує імбир для суші, далі за текстом - Товари, в асортименті вказаному в рахунках- інвойсах, які є невід`ємною частиною контракту.

Товар поставляється партіями на умовах, узгоджених сторонами у цьому контракті та проформах-інвойсах згідно з правилами Інкотермс 2010. У разі якщо у проформах- інвойсах не погоджено умови постачання, товар поставляється на умовах FOB (Китайська Народна Республіка) згідно з правилами Інкотермс 2010.

Кількість та ціни партії товару погоджується сторонами у проформах-інвойсах на кожне відвантаження товару, які є невід`ємною частиною контракту.

Додатковою угодою №6 від 03.01.2022 до контракту поставки №16 від 09.12.2019 сторони домовились встановити такі ціни на товар з 03.01.2022 на весь маркетинговий рік: 4,7 доларів США / ящик (10 пакетів). Ціни діють до подальшого повідомлення з боку продавця.

Рахунком проформою (proforma invoice) №ZY042405 від 30.01.2024 до контракту поставки №16 від 09.12.2019 сторони погодили поставку товару імбиру для суші рожевого 1,4 кг*10 пакетів/ящик у кількості 3300 ящиків загальною вартістю 15 510,00 доларів США, із розрахунку 4,7 доларів США за ящик.

Також проформою-інвойсом №ZY042405 від 30.01.2024 до контракту поставки №16 від 09.12.2019 сторони погодили наступні умови поставки:

1. Пакування: 4 кг*10 пакет і в ящик.

2.Строк поставки: 1 *20 FCL імбир у для суші, дата відправки за погодженням сторін.

3. Порт навантаження та призначення: Порт Циндао, Китай в Україна.

4. Страхування: на розсуд покупця.

5. Умови оплати: банківським переказом 20% передплата перед початком виробництва. Оплата 80% впродовж 15 днів після надання копії коносаменту.

Документи: проформа-інвойс, комерційний інвойс, пакувальний лист, коносамент, сертифікат аналізу, форма А, санітарний сертифікат, сертифікат якості, фіто санітарний сертифікат, комерційний інвойс, комерційна пропозиція, прайс лист, декларація виробника, експортна декларація.

На виконання умов контракту поставки №16 від 09.12.2019 SHANDONG ZHONGYUAN FOODS CO., LTD. (Китай) поставило ТОВ «ТД ЕКОНА» імбир маринований для суші: SUSHI GINGER PINK, Grade D, рожевий, у первинній упаковці, 1 коробка*10 пласт.уп.*1,4 (+/-10%), загальною кількістю 3300 коробів загальною вартістю 15 510,00 доларів США.

Вартість товару позивачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті №200 від 01.02.2024 та №207 від 15.05.2024.

Після ввезення на територію України отриманий товар був розміщений в режим митного ліцензійного складу та надалі, з метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, отриманий товар був задекларований ТОВ «ТД ЕКОНА» за електронною митною декларацією (ЕМД) №24UA110050002565U4 від 06.06.2024 до Дніпровської митниці (товар №1 у графі 31 ЕМД).

Митна вартість ввезеного на митну територію України товару позивачем булла заявлена відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.57 Митного кодексу України за основним методом, який встановлений ст.58 Митного кодексу України на рівні 23 441,01 доларів США (вартість товару згідно контракту 15 510,00 доларів США + вартість транспортних витрат до кордону з Україною 7 931,01 доларів США), відповідно до умов поставки, що еквівалентно сумі 940 579,77 грн, по курсу 40,1254 грн.

Для підтвердження вартості товару позивачем надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст.53 Митного кодексу України, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації, а саме:

-Пакувальний лист (Packing list) ZY042405 від 10.03.2024;

-Рахунок-проформа (Proforma invoice) ZY042405 від 30.01.2024;

-Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) ZY042405 від 10.03.2024;

-Коносамент (Bill of lading) HS124021220 від 18.03.2024;

-Накладна УМВС (SMGS consignment note frail)) 31507304 від 19.05.2024;

-Накладна УМВС (SMGS consignment note (rail)) 31507305 від 19.05.2024;

-Супровідний документ ТІ (Dispatch note model Tl) 24PL322080NU6NW1F0 від 15.05.2024;

-Супровідний документ ТІ (Dispatch note model Tl) 24PL322080NU6NW1F9 від 15.05.2024;

-Міжнародний санітарний сертифікат (Sanitary certificate) 223N43900001960001 від 11.03.2024;

-Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) G24MA3QN8J980025 від 15.03.2024;

-Платіжна інструкція, що стосується оплати товару 200 від 01.02.2024;

-Платіжна інстанція, що стосується оплати товару 207 від 15.05.2024;

-Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг CLL390.1/24 від 12.05.2024;

-Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних CLL390/24 від 10.05.2024;

-Довідка про транспортні витрати №CLL1 від 20.05.2024;

-Заявка №CLL18214 від 25.02.2024;

-Розрахунок вартості від 10.03.2024;

-Додаткова угода №1 від 12.03.2020;

-Додаткова угода №6 від 03.01.2022;

-Додаткова угода №7 від 03.01.2022;

-Контракт 16 від 09.12.2019;

-Договір про надання послуг митного брокера 2 від 12.01.2017;

-Договір про перевезення К-213/18 від 23.10.2018;

-Декларація виробника від 10.03.2024;

-Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) 11481612 від 25.05.2024;

-Прайс лист від 01.12.2023;

-Сертифікат аналізу від 10.03.2024;

-Копія митної декларації країни 439020240000006948 від 14.03.2024.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

- якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів (враховуючи зазначені розбіжності та невідповідності);

- за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів (враховуючи зазначені розбіжності та невідповідності);

- транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (враховуючи зазначені розбіжності та невідповідності);

- страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

- виписку з бухгалтерської документації;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- копія митної декларації країни відправлення (враховуючи зазначені розбіжності та невідповідності);

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

У відповідь на запит митного органу 10.06.2024 декларантом надано лист №26, в якому зазначено, що підприємство не має можливості надати додаткові документи у десятиденний термін.

За наявності зазначеної відповіді та відповідно до приписів ч. 6ст. 54 МК Українивідповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом. Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA110050/2024/000094/1 від 10.06.2024 р., яке обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:

ПОРЯДОК ОПЛАТИ - До вивозу з порту.

Декларантом не надано платіжні документи , які підтверджують факт оплати за доставку товару з порту QINGDAO GDANSK.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару: «1.Імбир маринований для суши: SUSHI GINGER PINK, Grade D, врожаю 2023р, у первинній упаковці (поліетиленовий пакет 1,4(+/-3%)кг) : - Склад (імбирь, вода, сіль, оцет, аспартам, сорбат калія, лимонна кислота, барвник), у 1 короб. по 10 пакет.*1,4(+/-3%)кг. -Sushi ginger pink marinated, 1kg ginger+400g marinade - у 3100 карт. ящ. Виготовлений 12.2023.Чиста вага складає 31000 кг. Вага з маринадом 43400 кг., країна походження Китай, у співставних обсягах, за прямим контрактом, за другорядним методом визначення митної вартості (резервний) за МД від 12.04.2024 №UA100060/2024/210358,( 24UA100060210358U2), - на рівні 0,67 дол.США/ кг.

Митну вартість товару скориговано за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 МКУ, та ґрунтується на раніше визначеній митній вартості товарів, оформлених за МД від 12.04.2024 №UA100060/2024/210358 (24UA100060210358U2), на рівні 0,67 дол.США/кг з урахуванням всіх складових та прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UА110050/2024/000182.

Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2ст. 382 Господарського кодексу Україниформа і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановленірозділом III Митного кодексу України(надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1ст. 49 Митного кодексу Українимитною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу Українивідомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 51 Митного кодексу Українимитна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цьогоКодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно доглави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.52 Митного кодексу Українизаявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексута цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2ст.53 Митного кодексу Українимістить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостійстатті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу Українипередбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3ст.54 Митного кодексу Україниза результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6ст.54 Митного кодексу Українимитний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1ст.55 Митного кодексу Українирішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1ст. 57 Митного кодексу Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8ст.57 Митного кодексу Україниосновним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Частиною 7ст. 54 Митного кодексу Українипередбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності, закрема відсутне посилання на проформу інвойс у рахунку.

Але згідно порядку оформлення документів, який склався між позивачем та компанією-постачальником SHANDONG ZHONGYUAN FOODS CO., LTD, кожній поставці товару присвоюється єдиний номер поставки, який потім вказується на всіх документах, що складаються на поставку відповідної партії товару.

У зв`язку з цим, і проформа-інвойс, і сам інвойс, і навіть пакувальний лист мають єдиний унікальний номер, що відповідає поставці саме цієї партії товару, а саме, №ZY042405.

Так, всі перелічені вище документи містять в собі позначення: рахунок №ZY042405, контракт №16 від 09.12.2019.

Зазначені обставини вказують на те, що документи оформлені у відповідності до вимог контракту, їх зміст відповідає один одному, а данні вказані в них кореспондуються між собою.

За вказаних обставин суд відхиляє дані доводи відповідача.

Щодо доводів відповідача стосовно складових транспортних витрат, що включені до митної вартості товару суд зазначає наступне.

У відповідності до абзаців 5 та 7 розділу 4 контракту поставки №16 від 09.12.2019 обов`язки щодо завантаження товару на транспорт перевізника покладається на продавця. Навантаження повинно здійснюватися таким чином, щоб унеможливити падіння товарів і під час його перевезення, а також виключити перевагу. Будь-яка юридична відповідальність, а також податки, збори, платежі, збитки, шкода, штрафи, що виникають у зв`язку з перевантаженням, покладається на продавця. Продавець зобов`язаний їх відшкодувати протягом десяти календарних днів із моменту пред`явлення претензій покупцем чи перевізником.

У відповідності до абзацу 3 розділу 1 контракт поставки №16 від 09.12.2019 кількість та ціни партії товару погоджується сторонами у проформах-інвойсах на кожне відвантаження товару, які є невід`ємною частиною контракту.

Отже, вартість товару є фіксованою. Жодних додаткових змін вартості відвантаженого продавцем товару, ані контрактом, ані додатками до нього не передбачено.

Будь-які додаткові ризики, в тому числі і фінансові, які виникли під час відвантаження товару несе саме продавець, а отже, вказані обставини жодним чином не можуть вплинути та не вплинули на формування вартості товару, заявленої позивачем до митного оформлення.

ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС» надало позивачу послуги з перевезення товару на загальну вартість 318 234,82 грн, до яких увійшли наступні послуги:

1) Відшкодування витрат на морський фрахт п.QINGDAO - GDANSK на користь лінійного агента, експедиторська винагорода, на суму розміром 203 490,00 грн;

2) Відшкодування витрат на транспортно-експедиторське обслуговування за межами території України, на суму розміром 19 440,82 грн;

3) Відшкодування витрат на міжнародне перевезення за маршрутом: м.Гданськ (Польща)- м.Мостиська за єдиним перевізним документом, на суму розміром 95 304,00 грн;

4) Відшкодування витрат на міжнародне перевезення за маршрутом: м.Мостиська - м.Новомосковськ, за єдиним перевізним документом, на суму розміром 119 130,00 грн;

5) Експедиторська винагорода на території України, на суму розміром 4 385,18 грн.

До митної вартості товару увійшла вартість наступних транспортних послуг:

Загальний розмір транспортно-експедиторських послуг, яка увійшла до митної вартості товару скала 318 234,82 грн (відображено в графі 17 рішення про коригування митної вартості товару).

Транспортні послуги, вартість яких увійшла до митної вартості товару, включає в себе послуги з перевезення від порту QINGDAO (Китай) до митного пропускного пункту м.Мостиська (Україна), тобто саме ті послуги, які вплинули на формування митної вартості товару до прибуття його на пункт митного оформлення.

Також в рахунках №CLL390/24 від 10.05.2024 та №CLL390.1/24 від 12.05.2024 чітко зазначено вартість послуг на транспортно- експедиторське обслуговування за межами території України, на суму розміром 19 440,82 грн, яка включено до рахунку №CLL390.1/24 від 12.05.2024 окремим пунктом №1 та які надавались перевізником між витратами на послуги морський фрахт п.QINGDAO GDANSK (пункт 1 рахунку №CLL390/24 від 10.05.2024) та міжнародним перевезенням за маршрутом: м.Гданськ (Польща)- м.Мостиська (пункт 2 рахунку №CLL390.1/24 від 12.05.2024).

Факт постачання за вказаним маршрутом підтверджується коносаментом №HS124021220 (236729547). Так само факт перевезення підтверджується і ж/д накладними від 19.05.2024 №31507304 та №31507305.

У всіх без виключення зазначених вище документах фігурують номери контейнерів MRKU7141679 та MRKU7879003, в яких транспортувався товар, а також інвойс ZY042405 від 10.03.2024.

Рахунки на оплату транспортних послуг №CLL390/24 від 10.05.2024 та №CLL390.1/24 від 12.05.2024 та довідка про транспортні послуги вих. №CLL18214 від 20.05.2024 повністю відображають необхідну інформацію для підтвердження факту та вартості наданих транспортних послуг, проте ще не були сплачені позивачем.

За вказаних обставин суд відхиляє дані доводи відповідача.

В ч.2 ст.53 МК України наведено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, до якого входить, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Згідно п.3 ч.3 ст.335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема, про транспортні (перевізні) документи.

Отже, Митним кодексом України не визначено чіткого найменування транспортних документів, які мають подаватись декларантом до митного органу.

Ту ж саму правову позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 у справі в №804/16553/14, в якій зазначив, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07.07.2023 у справі №803/718/17 та 07.05.2020 у справі №400/2922/18.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована устатті 58 МК Українив якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митноївартості лежить на органі доходів і зборів.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

У зв`язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об`єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п`ятої статті 58 Митного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Уч.2ст. 53 МК Українине передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.

Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положеннямчинного законодавства України.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченіст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6ст. 54 Митного кодексу Українивстановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3ст. 53 Митного кодексу Україниу разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема у відповідача наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару «1.Імбир маринований для суши: SUSHI GINGER PINK, Grade D, врожаю 2023р, у первинній упаковці (поліетиленовий пакет 1,4(+/-3%)кг) : - Склад (імбирь, вода, сіль, оцет, аспартам, сорбат калія, лимонна кислота, барвник), у 1 короб. по 10 пакет.*1,4(+/-3%)кг. -Sushi ginger pink marinated, 1kg ginger+400g marinade - у 3100 карт. ящ. Виготовлений 12.2023.Чиста вага складає 31000 кг. Вага з маринадом 43400 кг., країна походження Китай, у співставних обсягах, за прямим контрактом, за другорядним методом визначення митної вартості (резервний) за МД від 12.04.2024 №UA100060/2024/210358,( 24UA100060210358U2), - на рівні 0,67 дол.США/кг.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 6 Господарського кодексу Українизагальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст.179,189,190 Господарського кодексу Українипри укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3ст. 318 Митного кодексу Українимитний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно ізЗаконом України від 15.02.2011 №3018-VIПро внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними уст.8 Митного кодексу Українипринципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів №UA110050/2024/000094/1 від 10.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку прийняттю відповідачем картки відмови у митному оформленні №UA110050/2024/000182, які є предметом спору у цій справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Як зазначено у пунктів 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30 травня 2012 року наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.

У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

Картка відмови №UA110050/2024/000182 прийнята у зв`язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів згідно із ЕМД № 24UA110050002565U4 від 06.06.2024 відповідно.

Оскільки судом скасоване рішення про коригування митної вартості №UА110050/2024/000094/1 від 10.06.2024 через його протиправність, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від №UА110050/2024/000182також підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 10914,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивачем надано до суду:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3421;

- платіжну інструкцію від 18.06.2024р. № 12454 на суму 10914,00 грн. за юридичні послуги зг.дог. № BL04-06/24 від 14.06.2024р.;

- рахунок на оплату № 28 від 14.06.2024р.;

-Договір № BL04-06/24 про надання правничої допомоги від 14.06.2024р.;

- ордер на надання правничої ( правової) допомоги серії АЕ № 1263173.

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Із погоджених сторонами умовами Договору про надання правничої допомоги № BL04-06/24 від 14.06.2026 року слідує, що істотною умовою для проведення розрахунків між сторонами є підписання акту виконаних робіт.

Також основним визначенням факту надання адвокатських послуг відповідно до договору є складання та підписання сторонами акту приймання передачі виконаних робіт ( наданих послуг).

Проте ані позивачем, ані його представником не було надано до матеріалів справи цього документу.

Наведені обставини унеможливлюють надання оціночного висновку щодо обсягу наданих послуг на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, їх реальності та об`єму виконаних робіт.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Також суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат заперечення відповідача щодо заявленої до відшкодування суми, що було висловлено у відзиві проти позову.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10914,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки за відсутності детального опису виконаних та прийнятих робіт неможливо надати точну та фактичну оцінку наданим послугам. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5457,00 грн.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено в повному обсязі документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 4 844,80 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.139,242-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Екона" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UА110050/2024/000182.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості №UА110050/2024/000094/1 від 10.06.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд.22, код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий компанія ЕКОНА» (код ЄДРПОУ 34589850, адреса: вул. Любарського, буд. 126, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49034) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні) грн. 80 коп. та витрат з правничої допомоги у розмірі 5457,00 ( п`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук


Суд	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	16.09.2024
Оприлюднено	19.09.2024
Номер документу	121668672
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Судовий реєстр по справі —160/15933/24

Ухвала від 03.12.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 11.11.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 21.10.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Рішення від 16.09.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рябчук Олена Сергіївна

Ухвала від 21.06.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рябчук Олена Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 16.09.2024 по справі 160/15933/24ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —160/15933/24

Ухвала від 03.12.2024

Ухвала від 11.11.2024

Ухвала від 21.10.2024

Рішення від 16.09.2024

Ухвала від 21.06.2024

Рішення
від 16.09.2024 по справі 160/15933/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД