Ухвала

від 12.09.2024 по справі 761/23426/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/23426/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5018/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №72024000500000007від 09.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 204 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 18 червня 2024 року, під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: носій інформації WD Elementc sin wxm2eaoekzf4, чорного кольору в кількості 1 шт., ноутбук «Vestro» MFGYR2023 ST G63B6QZ3 EX35028706575 ІНВ. 0038112 в корпусі чорного кольору в кількості 1 шт.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що вказані речі не були і не могли бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не були об`єктом кримінально протиправних дій, не зберегли на собі сліди будь-якого кримінального правопорушення та не містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Апелянт зазначає, що під час проведення обшуку ОСОБА_7 надала доступ до інформації, яка містилася на вилучених телефонах, повідомивши код подолання системи логічного захисту, і вміст пристрою був досліджений детективом під час обшуку, про що детально зазначено в самому протоколі обшуку.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72024000500000007, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 січня 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 204 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2024 у справі №757/22579/24-к надано дозвіл на проведення обшуку.

З метою виявлення та фіксації обставин вчинюваного кримінального правопорушення, детективами Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України в період часу з 10:15 годин 18.06.2024 по 13:46 годин 18.06.2024, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2024 проведено обшук житлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , в ході якого було виявлено та вилучено наступні речі в т.ч.:

- носій інформації WD Elementc sin wxm2eaoekzf4, чорного кольору в кількості 1 шт.

- ноутбук «Vestro» MFGYR2023 ST G63B6QZ3 EX35028706575 ІНВ. 0038112 в корпусе чорного кольору в кількості 1 шт.

19.06.2024 виявлені та вилучені вищезазначені речі, а саме носій інформації WD Elementc та ноутбук «Vestro» визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки вони відповідають критеріям ст. 98 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05.07.2024 задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 18.06.2024, під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: носій інформації WD Elementc sin wxm2eaoekzf4, чорного кольору в кількості 1 шт., ноутбук «Vestro» MFGYR2023 ST G63B6QZ3 EX35028706575 ІНВ. 0038112 в корпусі чорного кольору в кількості 1 шт.

Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя, беручи до уваги зміст винесеної 19 червня 2024 року постанови про визнання майна речовим доказом, зважаючи на наявність достатніх доказів того, що зазначене у клопотанні майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, тимчасово вилучене 18 червня 2024 року, під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 .

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищевказане вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст.170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_2

Судді

: ОСОБА_3

---

ОСОБА_4

---